Ми повсюди чуємо про те, що ми повинні робити в молитві, а не про те, що Бог хоче зробити в нас під час молитви…
– Весь світ функціонує на рівні чуттів. На рівні того, що суто людське, найчастіше функціонує також і молитва. Коли ми шукаємо в мережі конференцію чи медитацію — помічаємо, що вони зазвичай збудовані так, щоб використовувати почуття, уяву, розум, пам’ять, волю, і так будувати зв’язок із Богом. У цьому є багато доброго, але — як наголошують святі містики Кармелю — це лише початок молитовного життя. Бог запрошує нас до чогось набагато більшого і набагато прекраснішого, — каже люблінський кармеліт о.Якуб Пшибильський.
Початком молитовного життя є природна, натуральна чуттєва молитва. Можна визначити три її види.
Перший — це усна молитва. Її ми знаємо найкраще. Свята Тереза Авільська не заперечує її, але підкреслює, що в ній треба звертати увагу на уважність: усвідомлення того, хто я такий, усвідомлення того, до Кого я звертаюся, і розуміння того, що я вимовляю. «Це найперша умова для усної молитви, як того вимагає сам розум, — повчала своїх сестер свята Тереза, — щоб ви розуміли те, що вимовляєте. А хто би стверджував, що достатньо лише механічно вимовляти слова молитви, такому я навіть не відповідатиму», — написала іспанська містичка, відома своїм гострим язиком.
Другий тип натуральної молитви – це медитація (роздуми). Свята Тереза називає медитацію «тривалими роздумами над певною істиною». Визначення святого Йоана від Хреста є складнішим: «Медитаціяце дискурсивна діяльність [розуму] через форми, види та образи, створені почуттями [уявою та фантазією]». Іншими словами, йдеться про просування від пункту до пункту, використовуючи уяву чи фантазію та намагаючись робити висновки з того, що розглядаєш.
Схема медитації зазвичай складається з кількох пунктів. У кармелітській молитві це:
-Стати у Божій присутності;
-Читати (зокрема, Святе Письмо);
-Роздумувати (над прочитаним);
-Споглядання: увага, сповнена любові;
-Подяка;
-Прохання;
-Віддання себе Богу.
Третій тип натуральної молитви — це емоційна молитва. Ми стоїмо перед Богом, іноді нічого не говоримо; але нас переповнює ціла гама емоцій. Вони часто приносять людям розраду, але — як зазначає св.Тереза — не розширюють серця. «Швидше вони його зазвичай якось стискають, — хоча душа завжди має при цьому внутрішнє задоволення, відчуваючи, що все робить для Бога. Тому течуть рясні сльози, джерелом яких, здається, чималою мірою є пристрасті ( …). Іноді ці прагнення й ці сльози викликані природою і нашою власною схильністю на цю мить (…) Ми повинні завжди високо їх цінувати, — але за умови, що збережемо смиренність і не вважаємо себе кращими за інших», — підкреслила Тереза Велика.
Все описане вище є і добрим, і красивим. Однак є щось більше: споглядальна, надприродна молитва. Така, в якій активною стороною є Бог, а не людина. Свята Тереза перераховує багато видів такої молитви: наприклад, молитва зосередження, молитва відпочинку, молитва сну чуттів, молитва єднання, захоплення та затримки, духовний захват, злет духу, прагнення духу та рани любові.
У споглядальній молитві ініціатива належить Богові, а не людині. Тим не менш, св.Тереза радить: «Роби те, що в твоїх силах. Приготуй свою душу до високого дару споглядання. Я переконана, що Бог не відмовить у ньому, якщо лиш буде справжнє зречення і смирення».
Однак, слідом за св.Терезою, о.Якуб каже: якщо хтось не вірить, що Бог може робити таке з людьми, то сам ніколи цього не відчує. «Якщо ми обмежуємо Божу дію своїм розумом, кажучи, що це не для нас і що це неможливо в моєму домі, у моєму дуже складному нутрі, повному слабкостей і недоліків, — то ми закриваємося перед цим даром, бо не довіряємо Божому милосердю, такому щедрому до нас».
Як перейти від природного до надприродного, до споглядальної молитви?
Отець Пшибильський порівнює цей перехід із вагітністю.
— Я мало знаю про цей стан, але мені здається, що його визначають три речі. Перше: вагітна жінка трохи менше працює — або, принаймні, повинна менше працювати. По‑друге, вона краще харчується. По‑третє, вона більше звертає увагу на своє нутро, — зауважує отець Якуб. Подібно відбувається і з людиною, яка переходить від натуральної молитви до споглядання.
По-перше, людина менше трудиться: тобто менше шукає розмірковувань, уявного, менше сприймає подразники і менше аналізує. Це дає більше простору для Божої дії. «Якщо ми наповнюємося активізмом, навіть духовним, — це непокоїть Бога, бо Він має дедалі менше місця, щоби діяти в нас», — застерігає отець Пшибильський.
По-друге, кращим буде харчуватися, споживаючи менше солодощів і більше білків та вітамінів. Ця метафора означає: менше шукайте насолоди в молитві, а більше живіть вірою, надією і любов’ю. Менше цінуйте нові враження під час молитви, а більше цінуйте сухість духу, бо вона більше сприяє духовному розвитку.
Третій елемент — звернення до нутра. Святий Августин сказав: «Господи, я не знайшов Тебе зовні, бо я неправильно шукав Тебе назовні, а Ти був усередині мене». Що це означає? — Син Божий разом з Отцем і Святим Духом через свою сутнісну присутність прихований у внутрішньому єстві душі. Отже, душа, яка бажає знайти Його, повинна вийти з усього, що стосується прив’язаностей і волі, — пояснює св.Йоан від Хреста в «Духовній пісні».
Це означає позбутися всякого егоїзму як у молитві, так і в життєвій практиці. Заглиблюючись у власне нутро, ми відкриваємо, як багато в нас егоїстичних установок: бажання заробляти, багатіти, добиватися свого, зосереджуватися на своїх потребах тощо. Хто хоче знайти Бога в самому центрі своєї душі — повинен вичистити все сміття егоїзму, викинути ці установки, «вийти з них»; і так він піде вузькою дорогою любові, яка приведе його до Бога, схованого у внутрішній келії серця. Найнадійніший спосіб зустріти Бога — любити, пояснює кармеліт.
Однак він застерігає від сліпого радикалізму. Чи повинна людина бути повністю пасивною [в молитві], повністю відмовитися від попереднього, бути зосередженою виключно на своєму нутрі? Ні! Це залежить від етапу шляху (фази «духовної вагітності»). На початку все ще треба «їсти звичну їжу» і зберігати певну активність, відмовляючись від неї з часом і поступово, — каже отець Якуб. Кроки до зміни способу функціонування — від чуттєвого до духовного і перетворення натуральної молитви в молитву споглядання — треба робити дуже повільно.
Що ще потрібно?
Як розпізнати, чи Бог уже вводить мене у стан споглядання? Належною допомогою в пошуках відповіді на це запитання може стати хороший духовний керівник.
— Святий Йоан від Хреста каже, що душа без духовного наставника подібна до гарячої вуглини, залишеної саму на себе. Рано чи пізно воно згасне. Натомість із духівником цей вогонь горітиме постійно, — каже отець Якуб.
Постає запитання: і для чого це все?
— Мета — щоб Бог жив у нас. Щоб ми були повністю з’єднані з Ним. Щоби Він міг діяти в нас і через нас. Ідеться про те, щоб наше життя перетворилося з суто чуттєвого, раціонального на життя духовне, в якому ми керуємося не тільки своїм (дуже обмеженим) інтелектом. Споглядальна молитва — це вогонь із неба. Це прийняття іскри, яка входить у нашу повсякденність, тілесність, чуттєвість і починає видобувати її потенціал, – каже отець Якуб Пшибильський.
Текст підготовлений на підставі конференцій, виголошених на Школі контемпляційної молитви
Переклад CREDO за: Якуб Яловічор, Gość Niedzielny