Роздумуючи над євангельською розповіддю про те, як Ісус перед Страстями говорить своїм учням, що один з них Його зрадить, Папа підкреслив: перед лицем зла Бог не мститься, а сумує. Він виявляє істину про нашу слабкість, але усвідомлення її є дорогою до навернення та спасіння.
«Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо Мною, Мене видасть». Ці слова Ісуса, сказані під час пасхальної вечері з найближчими, стали відправною точкою для роздумів, якими Лев XIV поділився з учасниками загальної аудієнції в середу, 13 серпня 2025 р., в залі Павла VI у Ватикані, повідомляє Vatican News.
Розпочавши попередньої середи цикл роздумів, зосереджених на кроках Ісуса в останні дні Його земного життя, Святіший Отець цього разу зупинився на цій «драматичній, але глибоко правдивій» картині, коли Спаситель відкриває, що один із Дванадцятьох Його зрадить.
Щоби кожен запитав себе
Як зазначив Наступник св.Петра, Ісус каже ці слова не щоб засудити, але щоб показати, що любов, «якщо є справжньою, не може не рахуватися з правдою». І ось Горниця, дбайливо приготована, «несподівано наповнюється мовчазним болем, сформованим із запитань, підозр і почуття слабкості».
«Це біль, відомий також і нам, коли тінь зради закрадається в наші найрідніші стосунки. Але те, як Ісус говорить про те, що має статися, — дивує. Він не підвищує голосу, не вказує пальцем, не вимовляє імені Юди. Він говорить так, щоб кожен міг задуматися над собою», — сказав Папа. Кожен з апостолів почав запитувати: «Чи ж не я?»
Не засуд, а спасіння
«Дорогі друзі, це питання — “Чи це я?” — мабуть, одне з найщиріших, які ми можемо поставити самим собі. Це не запитання невинного, але учня, який усвідомлює свою уразливість. Це не крик винуватця, а шепіт того, хто, прагнучи любити, знає, що може завдати болю. Саме з цього усвідомлення починається шлях спасіння», — наголосив Лев XIV. Ісус не має наміру принизити; Він говорить правду, бо хоче спасти. А щоб бути спасенними, потрібно відчувати, «почутися залученим, відчути, що хтось мене любить попри все; відчути, що зло — реальне, та не має останнього слова».
«Лише той, хто пізнав істину глибокої любові, може прийняти також рану зради», — додав Святіший Отець.
Бог погоджується страждати
Далі Папа зазначив, що реакцією учнів була не злість, а смуток. Вони не ображаються, а засмутилися. Йдеться про біль, який випливає з «реальної можливості були залученим».
«І саме цей смуток, якщо його щиро прийняти, стає місцем навернення. Євангеліє вчить нас не заперечувати зло, а визнавати його як болісну нагоду для відродження», — сказав він. Ісус додає слова, які непокоять і спонукають замислитися: «Син Чоловічий іде, як написано про Нього; але горе тому, хто зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!» Ці слова суворі, але потрібно правильно їх зрозуміти: йдеться не про прокляття, а про «крик болю». Грецькою оте «горе» звучить як «вигук щирого й глибокого співчуття».
«Ми звикли судити. Бог натомість погоджується страждати. Коли Він бачить зло, Він не мститься, а сумує. І оте “краще б він ніколи не народився” — це не вирок, винесений апріорі, а істина, яку може визнати кожен з нас: якщо ми відкидаємо любов, яка породила нас, якщо, зраджуючи її, ми стаємо невірними самим собі, — то ми справді втрачаємо сенс нашого приходу на світ і виключаємо себе зі спасіння», — сказав Лев XIV.
Бог не встає з‑за столу любові
Однак саме в цей найтемніший момент світло не гасне, а починає ще більше світити. Бо якщо ми визнаємо наші обмеження, якщо дозволимо, щоб Господній біль торкнувся нас, — то «зможемо врешті наново народитися».
«Віра не звільняє нас від можливості згрішити, але завжди надає нам шлях виходу: шлях милосердя. Ісус не скандалізований нашою слабкістю. Він знає, що жодна дружба не застрахована від ризику зради. Але Він не перестає довіряти. Він продовжує сидіти за одним столом зі своїми. Він не відмовляється ламати хліб навіть для того, хто Його зрадить. У цьому — мовчазна Божа сила: Він ніколи не залишає столу любові навіть тоді, коли знає, що буде залишений на самоті», — мовив Папа.
Не зрадники, а любі діти
Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що ми сьогодні можемо щиро запитати себе: «Чи ж це не я?» — не для того, щоб почуватися винуватими, але щоб відкрити своє серце на істину. Й у цьому полягає наша надія: знати, що навіть якщо ми здатні впасти, Бог не відвертається від нас.
«Навіть якщо ми можемо зрадити Його, Він не перестає нас любити. І якщо ми дозволимо доторкнутися до себе цій любові — смиренній, зраненій, але завжди вірній, — тоді зможемо по‑справжньому відродитися. І почати жити вже не як зрадники, а як вічно любі діти», — сказав Лев XIV.
фінансово.
Щиро дякуємо!
