«Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу: І ось у ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де ми були» (Ді. 11. 4. 11н.).
Важлива деталь історії. Навіть деталь епізоду, від якого почалася історія, в тому числі і наша. Йшлося про справу величезної ваги, якої Апостоли раніше не усвідомлювали. Вони – євреї з євреїв (такого звороту вжив був Павло – Фил. 3,5). Ісус був з їхнього народу. І віра була їхня, ізраїльтян. Так, Ісус наказував: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Але це була якась абстракція. А тим часом пролунав цілком реальний стук у двері. Троє чоловіків, посланців римського офіцера (як би не було, то була армія окупантів), просять Петра, щоб пішов з ними. Їхній господар запрошує їх до себе. Якби Петро чемно відіслав їх ні з чим, якби без слова пішов собі або грюкнув в них перед носом дверима – ніхто б не здивувався. Принаймні ніхто з братів-християн. Петро пішов. Здивувалися всі. Однак, треба дочитати цілу історію, щоб зрозуміти: Бог приготував Петра видінням. А потім ще й натхнення: Дух сказав мені, щоб я, не вагаючись, пішов за ними. Добре, що Петро послухався. Якби не пішов – я б не знав Ісуса. Однак, він був змушений виправдовуватися, але, зрештою, потім всі прославляли Господа. І це був початок історії Церкви.
о. Томаш Горак, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
