«Я маю серце, щоб любити…»

Завтра, 24 червня, Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» , що знаходиться у Львові при Українському Католицькому Університеті, святкуватиме своє 10-річчя. Може видатись, що 10 років – це зовсім небагато. Але, насправді, ідея створення Центру зародилася значно раніше. Їй передували багато важливих подій, котрі відбувалися в Канаді, Франції, а згодом – і в Україні. Історія «Емаусу» тісно пов’язана з такими визначними постатями світового масштабу як Жан Ваньє, Марі-Елен Матьє, о. Генрі Ноуен.

Як усе почалося?

Покликання Жана

Одного дня 1963 року професор філософії Торонтського університету, в минулому – офіцер морського флоту, Жан Ваньє проходив біля інтернату для розумово неповносправних осіб на півночі Франції. Там, за мурами інтернату, він побачив двох неповносправних чоловіків. Їхні погляди були наповнені смутком і болем. Вони наче запитували: «Чи хтось може нас полюбити?»

«Лярш»

Зустріч з тими чоловіками перевернула життя Жана. Його серце уже не було спокійне. Після розмови зі своїм духовним наставником отцем Томою Філіпом, Жан Ваньє покидає все, чим займався до цього часу, купляє невеликий будинок в селі Тролі-Брей на півночі Франції, і оселяється там з двома неповносправними чоловіками – Філіпом та Рафаелем. Так була заснована перша спільнота «Лярш» ( L’Arche – у перекладі з французької «ковчег»).

«Я багато чому навчився від початку мого життя в «Лярші», увійшовши в світ, в якому стосунки прості і глибокі, в якому можна разом сміятися і святкувати життя. «Лярш» запровадив мене у реальність тіла і серця, бо людей розумово неповносправних мало цікавить світ інтелекту та абстрактних ідей. … Я зміг перейти зі світу інтелекту в інший світ, в якому святкування, сміх, присутність та відкритість один до одного є джерелом життя, що б’є радістю», – пише Жан Ваньє.

Згодом до них приєдналися нові люди, були засновані інші будинки, у кожному з яких особи розумово неповносправні та молодь-асистенти розділили своє життя в праці, дружбі та молитві. Спільнота «Лярш» за короткий час поширилася по цілому світі. Із цієї першої спільноти, започаткованої у римо-католицькій традиції, постали інші, в інших країнах та віросповіданнях. На сьогодні «Лярш» – це Міжнародна Федерація, яка об’єднує 137 спільнот у 40 країнах світу на 5 континентах, де проживає понад 5000 розумово неповносправних осіб.

Рух «Віра і Світло»

Розпочалося все у1968 році у Франції з події, яка трапилася з подружжям Жерара та Каміль, котрі мали двох неповносправних синів: Луїса і Тадея . Їм відмовили в можливості взяти участь у прощі, котру організовувала їхня парафія, сказавши, що Луїс і Тадей заважатимуть прочанам (тоді вважалося, що розумово неповносправні люди не могли брати участь у прощах, бо це для них занадто важко, і що їхня присутність перешкоджатиме іншим). Вони вирішили поїхати до Лурду окремо від парафії. Ця проща видалася нелегкою: у готелі їм не дозволили їсти в їдальні, всюди вони чули, що з такими дітьми треба залишатись вдома. Отож, вони з болем повернулися з прощі, на яку покладали великі надії.

У відповідь на звернення від батьків Тадея та Луїса, Жан Ваньє та Марі-Елен Матьє (вчитель, спеціальний педагог) вирішили організувати разом з ними та іншими батьками, котрі мали неповносправних дітей, прощу до Лурду. Цю прощу готували впродовж трьох років. Щоб підготуватись до прощі, ближче познайомитись, зустрічались у групах по 20-30 чоловік.

У Страсну П'ятницю 1971 року велика група людей -12 тисяч чоловік (розумово неповносправні, їх батьки та молодь-приятелі) – вирушила в дорогу. Три дні прощі минули в атмосфері радості та любові, і, повернувшись додому, вони продовжували зустрічатись у групах-спільнотах. Таким чином виник рух спільнот «Віра і Світло», у серці якого є розумово-неповносправні особи.

Відкриття Жана Ваньє

У неповносправних особах Жан Ваньє відкрив особливий дар любові і простоти, який є таким необхідним нашому суспільству сьогодні. Неповносправні є такими, якими є – вони не носять масок, не прикидаються іншими, їм не потрібні влада, могутність, багатство. Натомість вони відкриті до любові, ніжності та дружби. Вони часто не здатні вести з нами інтелектуальні бесіди, але в них є особливий дар – торкатися нашого серця, наших почуттів.

Жан Ваньє наголошує, що центром духовності спільнот «Віри і Світла» та «Лярш» є зустріч з Ісусом, присутнім у серцях слабких, бідних, самотніх і страждаючих. За словами Жана Ваньє, духовність завжди пов’язана з любов’ю. Вона є зростанням у любові. І це зростання може відбуватися через стосунки з убогими, котрих в особливий спосіб вибрав і полюбив Господь. Бо «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог…» (1Кор. 1, 27-28).

Жан Ваньє часто згадує притчу про милосердного самарянина, описану в Євангелії від Луки 10, 29-37. В цій притчі йдеться про те, як на одного чоловіка, що перебував у дорозі з Єрусалиму до Єрихону напали розбійники. Вони пограбували його, побили і залишили на дорозі. Тією дорогою проходив священик. Він побачив його, та проминув. Потім надійшов Левит і теж не затримався. Далі проходив, як написано, «якийсь самарянин». Він побачив нужденного і зупинився – обв’язав його рани, посадив на власну худобину і відвіз до готелю, а там клопотався про нього.

Жан Ваньє часто наголошує на актуальності цієї притчі для нас сьогодні. Ми боїмося зустрічі зі слабкими, бо вона може змінити наше життя (як колись змінила життя Жана Ваньє, Генрі Ноуена, Матері Терези і багатьох-багатьох інших відомих і невідомих нам людей). Можливо, прийдеться зупинитися, допомогти іншій особі встати, перев’язати її рани, почати турбуватися про неї. А цього не передбачають жорстокі правила суспільства, в якому живемо.

Часто неповносправні ставлять нас перед питанням сенсу життя, пробуджують у наших серцях людяність.

Початки руху «Віра і Cвітло» в Україні

В Україну духовність «Ляршу» та «Віри і Світла» привезла у 1991 році Зеня Кушпета -українка, котра народилася і виросла в Канаді.

Зеня Кушпета мала можливість на власні очі бачити всю трагічність становища неповносправних осіб – їхнє народження часто сприймалося як велика трагедія, рідні і близькі соромилися їх, тому рідко виходили з ними з дому. Підтримки з боку держави також практично не було. Таким чином, замкнуті в своїх домівках (або гірше – в інтернатах), відкинуті суспільством, розумово неповносправні жили у стражданні та самотності. Багато з них, на жаль, і досі так живуть…

У травні 1992 року разом із зацікавленою групою молоді-волонтерів Зеня організувала в Україні першу зустріч у дусі міжнародного руху «Віра і Світло». На цю першу зустріч у Львові прийшло близько 10 сімей, які мають дітей з особливими потребами і 12 молодих людей. З того часу почали регулярно відбуватися зустрічі спільноти, де усі присутні могли ділитися своїм життям, дружити, святкувати, молитися, брати участь у спільних Літургіях, реколекціях, прощах, таборах, тощо. Протягом наступних років рух «Віра і Світло» поширювався по Україні, зароджувалися нові спільноти. На сьогодні їх 30 у 14 містах.

Зустрічі «Віри і Світла» загалом відбувалися на вихідних, а під час тижня особи з неповносправністю надалі здебільшого залишалися закриті вдома у самотності, відчуваючи себе без діла і нікому непотрібними. В Україні відчувався великий брак денних програм для дітей та дорослих з особливими потребами.

Денні програми – майстерні. Народження «Лярш-Ковчегу»

У 1998 році з молоддю-приятелями з «Віри і Cвітла» були засновані перші денні програми – майстерені. Майстерні черпали своє натхнення з духовності «Ляршу» і це був новий досвід для України. З часом було створено 5 таких денних програм-майстерень, одна з яких призначена для осіб з більш важкою формою неповносправності.

Під час перебування у майстерні неповносправні особи мають можливість спільно працювати (виготовляли різноманітні вироби з дерева, бісеру, парафіну, тканини), молитися, спілкуватися, готувати їжу, ходити разом на прогулянки, здобувати нові навички, необхідні для повсякденного життя.

Від початку свого заснування «Емаус» займався координуванням денних програм-майстерень.

У березні 2008 року 5 денних програм майстерень були визнані повноправним членом Міжнародної федерації L'Arche і почали функціонувати автономно, як нова організація «Лярш-Ковчег» з власним керівництвом та командою.

На сьогоднішній день готується до відкриття перший дім «Ляршу», в якому декілька осіб розумово неповносправних будуть жити разом з асистентами

Заснування Центру «Емаус»

У 2000 році на запрошення отця Бориса Ґудзяка разом з командою молодих людей Зеня Кушпета заснувала у Львівській Богословській Академії (тепер – Український католицький університет) Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами та їх родин «Емаус». Мета центру «Емаус» – поширювати у нашому суспільстві християнське бачення дару та особливого покликання осіб розумово неповносправних; духовно підтримувати їх та їхні родини, плекати дух спільноти й дар дружби з особами з особливими потребами та свідчити про гідність і цінність кожної людини, а також продовжувати підготовку грунту для створення майбутньої спільноти «Лярш» в Україні.

Центр «Емаус» був визнаний структурним підрозділом УКУ. Академічна спільнота високо оцінила важливість місії та завдань Емаусу в контексті програм університету і виявила бажання через Центр бути у співпраці зі спільнотами «Віра і Світло» та «Лярш-Ковчег».

Діяльність «Емаусу»

Працівники центру займаються перекладом і видавництвом книг Жана Ваньє, о. Генрі Ноуена (відомий письменник-богослов, духовний провідник спільноти «Лярш-Дейбрек», Торонто), Олега Романчука (психотерапевт, дитячий та підлітковий психіатр, керівник відділення розвитку дитини НРЦ «Джерело) а також інших авторів, які поширюють духовність «Ляршу» та «Віри і Світла». Видається Вісник Центру, невеликі брошури та листівки. Регулярно проводяться презентації у школах, вузах, у різноманітних організаціях, на парафіях. Метою проведення презентацій є поширення християнського світогляду щодо неповносправних, заохочення до дружби з ними, до творення нових спільнот, а також до волонтерства у цій сфері.

Для тих молодих людей, котрі бажають ближче познайомитися з духовністю Жана Ваньє, а також поглибити своє духовне життя центр Емаус проводить щотижневі тематичні духовно-формаційні зустрічі в приміщенні Українського Католицького Університету. Програма таких зустрічей передбачає розгляд духовної теми, ділення в групах, спільна молитва з піснями, солодкий частунок. Протягом 2010 року було проведено 30 таких зустрічей.

Священик, котрий працює в Центрі «Емаус», займається духовною підтримкою батьків, що мають дітей з особливими потребами. Крім індивідуальних зустрічей і розмов з батьками, періодично організовуються спільні зустрічі – так звану «батьківську каву». Під час «батьківської кави» батьки мають можливість побути разом, поспілкуватися, поговорити про наболіле, підтримати одні одних.

Кожного першого понеділка місяця в Каплиці УКУ за сприяння Центру «Емаус» відбуваються спільні літургії для спільнот «Лярш», «Віра і Світло», а також для різних громадських організацій, котрі працюють з особами неповносправними. Ці літургії не схожі на інші. На них ніколи не буває тихо і спокійно. Друзі (особи неповносправні) співають, кожен як вміє (зате дуже щиро), вітаються з усіма, хто приходить, усміхаються, радіють. Коли потрапляєш на таку літургію, мимоволі згадуєш слова Ісуса: «Будьте як діти».

Для надання духовної підтримки, центр «Емаус» організовує реколекції. На запрошення центру в Україну часто приїжджають гості з-за кордону – неодноразово українські спільноти відвідував духовний батько – Жан Ваньє (вперше Жан Ваньє приїхав на Україну в 1990 році, останній його візит відбувся у 2007 і припав на святкування 15-тої річниці заснування «Віри і Світла» в Україні). Був в Україні і о. Генрі Ноуен. Уже протягом декількох років Україну відвідує Джо Ворстерманс – богослов, відомий реколектант з 30-літнім досвідом життя у спільноті з особами розумово неповносправними у «Лярш-Дейбрейк»(Торонто, Канада). В Україні Джо проводить реколекції та формації для спільнот. Будучи структурним підрозділом Українського Католицького Університету, Центр «Емаус» свідчить спільноті УКУ про дар і покликання осіб з особливими потребами, про цінність та гідність кожної людини.

Працівники центру займаються інтеграцією осіб з особливими потребами в середовище УКУ (у ректораті, бібліотеці та у інших відділах УКУ тепер часто можна зустріти друзів (неповносправних осіб), котрі працюють там як волонтери, виконуючи просту, але від того не менш важливу роботу); заохочують студентів УКУ до написання наукових праць на тематику осіб неповносправних; виготовляють і розміщують в УКУ інформаційні плакати, що відображають діяльність Центру «Емаус», «Ляршу», «Віри і Світла»; організовують виставки-ярмарки майстернянських виробів «Ляршу» та літератури, що видається за сприяння Центру; організовують виїзди студентів УКУ на майстерні «Ляршу»; організовують показ тематичних фільмів в рамках кіноклубу УКУ.

З 2008 року при Центрі «Емаус» діє інтеграційний театр «І сміх і сльози». Акторами театру є особи розумово неповносправні та молодь-волонтери. Репетиції театру відбуваються щотижня.

«Емаус» підтримує спільноти «Лярш» та «Віра і Світло». Здійснюючи підтримку «Віри і Світла», «Емаус» допомагає їй в організації духовних подій (реколекцій, паломництв, молитовних зустрічей, в публікації та поширенні щорічних «Дороговказів» та інших ресурсних матеріалів, забезпечувє організаційну підтримку провідників спільнот, Центр також підтримує створення та формування нових спільнот «Віра і Світло».

* * *

Пригадую історію, яку колись прочитала в одній з книг Жана Ваньє, про чотирирічного хлопчика, хворого на рак, котрий втратив зір. Коли його мама плакала, хлопчик взяв її за руку і сказав: «Мамо, не плач більше, я надалі маю серце, щоб любити мою маму».

«Кожна людина, якою б маленькою та слабкою вона не була, має серце, створене Богом для любові» – цю правду уже понад 45 років проголошує світу відомий мислитель сучасності Жан Ваньє. Цією правдою живуть спільноти «Лярш» та «Віра і Світло». Ця правда знаходиться в основі місії Центру «Емаус».

Сьогодні колектив Центру «Емаусу» прагне подякувати Господу Богу за те, що покликав «Емаус» до життя, за те що провадив його протягом останніх 10 років і продовжує провадити далі; подякувати духовному батьку – Жану Ваньє, котрому уже 83 роки, і котрий далі продовжує свою місію – любити і бути приятелем для цілого світу; подякувати Зені Кушпеті, котра, натхненна Святим Духом приїхала на Україну і продовжила тут місію Жана Ваньє; подякувати тим, хто підтримував і допомагав «Емаусу» у здійсненні його місії; подякувати усім особам розумово неповносправним, котрі допомагають нам пригадати, що «найважливіше – це не наше знання чи вплив, але любов, схована у наших серцях» (Жан Ваньє).

Підготувала Лідія Москаль