Осінній прохолодний день. Мандрую центральною вулицею рідного міста. Зупинившись поруч з Римо-Католицьким храмом св. Йоана Хрестителя, милуюсь його величчю і красою. Далі проходжу повз будівлю Національного Аграрного Університету, що знаходиться біля храму, чую розмову двох викладачів цього навчального закладу, які, певно, поспішали додому після своєї наукової праці.
– Чула, що у місті перебувають мощі чудодійного святого? Хотілося б піти і прикластися до них, – емоційно промовила одна жінка.
– А що це за святий? І де ці мощі перебувають? – зацікавилась інша.
– Кажуть, що якийсь не «наший» святий. І перебувають вони в «українській» церкві. Цей святий має дивне ім’я, але слава про нього поширюється по всьому світі, – продовжувала викладачка.
Мені було водночас дивно і приємно це чути, адже у такому місті, де більшість населення належить до Православної Церкви, теж відомі чуда католицького пустельника-чудотворця святого Шарбеля.
Цьогоріч, з 15 по 25 вересня, у греко-католицькій капличці Різдва Христового перебували мощі арабського святого з Лівану Шарбеля. Усі віруючі, незалежно від своєї конфесійної приналежності, мали змогу вшанувати мощі святого, благаючи його про певні ласки, а також брати участь у щоденних богослужіннях протягом двох тижнів.
До кімнатки, де відбуваються відправи греко-католиків, приходило багато людей, серед яких були і непрактикуючі християни. Мощі св. Шарбеля передав пароху цієї церкви, о. Василю Мізюку, відповідальний за перебування мощей у Тернопільській єпархії УГКЦ о. Роман Дудчик. При цьому о. Роман із усмішкою додав: «Де святий Шарбель перебуває, там щось та й трапляється». Трапилось і у Білій Церкві.
Сивочолий чоловік, років за п’ятдесят, завітав до каплиці, аби також прикластися до мощей. Легко одягнений, із щирими великими світло-карими очима, він споглядав за рухами інших присутніх, котрі молилися до святого Шарбеля. Дочекавшись своєї черги, він тихенько став на коліна, поцілував мощі чудотворця і прихилився до його образу. Тихо нашіптуючи молитву із закритими очима, він, здавалося, внутрішньо переживав цю мить і про щось наполегливо благав. А зранку він поспішав до пароха парафії Різдва Христового, аби розповісти йому про те, що сталося. Виявляється, цей чоловік через певні обставини втратив зв’язок із своїм сином і довго не знав, де його син знаходиться. Він намагався знайти сина через міліцію, давав оголошення до газети, а почувши про те, що у місті перебувають мощі святого, він не вагаючись, завітав до каплиці прохати св. Шарбеля про допомогу. І от справді чудо! Коли чоловік повернувся додому після молебню, син йому сам зателефонував і сказав: «тату, у мене все добре!».
А пані Марія, парафіянка греко-католицької громади, засвідчила про ще один випадок, котрий стався у сім’ї її співробітниці. Її колега по роботі увесь час переймалася через те, що чоловік втратив місце праці, і ось вже довгий час не міг нікуди працевлаштуватися. Пані Марія запропонувала своїй колезі піти разом із нею на молебень до святого Шарбеля і помолитися за добру роботу для її чоловіка. Після довгих вмовлянь, адже жінка виявилася непрактикуючою християнкою, вона все ж наважилася піти і прикластися до мощей. Після повернення додому увечері після молебню її чоловіку зателефонували і запропонували роботу…
Останній день перебування мощей святого Шарбеля у місті. Вже давно не пам’ятаю, щоб стільки людей було на Літургії у нашій невеликій парафії Різдва Христового. Це означає, що люди шукають чогось більшого, аніж матеріальні багатства на землі. Бо втомилися, певно, весь час бігти за тим, що є скороминучим і не лікує душу. Головне – не забувати, що святий Шарбель, так , як і Бог, не є інструментом виконання бажань. Ми можемо прохати святого про особисті потреби, благати про благополуччя для інших, але й самі повинні провадити гідне життя, бути прикладом насамперед для тих, хто ще перебуває у пошуках. Так, як це чинив ще за життя святий Шарбель.
фінансово.
Щиро дякуємо!
