Римо-катол.: 9 серпня (свято)
Цього року відзначається 81-ша річниця загибелі в Освенцімі жінки-філософині, християнки родом із єврейської сім’ї, монахині-кармелітки… Господь знає її як с. Терезу Бенедикту від Хреста. Світ пам’ятає її як Едиту Штайн.
Звичайно, про неї найпростіше сказати так: вона свідомо і наполегливо шукала істину — і прийшла до віри, до християнської віри, до католицизму. Сама бо казала, що «прагнення істини було її єдиною молитвою». І ще — «хто шукає істину, той шукає Бога, розуміє він це чи ні». Це не буде неправдою; але надмірне спрощення не є повною правдою. Так само як не буде повною правдою сказати, що Едита Штайн — «благополучна» Покровителька Європи і помічниця у християнсько-юдейському діалозі. З 1985 року розпочалися заперечення і протести з боку рабинів та єврейських середовищ: проти постання кармелітського монастиря в Освенцімі, проти встановленого там хреста, проти ставлення до с.Терези Бенедикти як до «містка єднання», проти її власних слів у концтаборі «підемо ж за наш народ».
Для нас вона залишається символом єднання через наполегливий пошук правди. Зрештою, що такого особливого, що вона вийшла з єврейської юдейської сім’ї? Христос і апостоли були євреї. Для християн це не скандал. А відхід Едити від віри предків не був єдиним відходом від віри у родині Штайн, де побожні, практикуючі батьки не зуміли передати віру нікому зі своїх одинадцятьох дітей… Едита знайшла себе та істину в Христі, а її відхід почався з перебування у домі старшої сестри, де взагалі «не було ніякого Бога».
Учениця Едмунда Гуссерля , його асистентка, сама — автор кількох філософських праць, Едита не вибрала християнство і католицизм зокрема з якихось особливо глибоких філософських міркувань. Ні — її торкнулася віра приятельки, яка не вбивалася за загиблим на фронті чоловіком так, ніби це вже кінець світу, а чекала на іншу зустріч із ним. А потім її вразила простота, з якою незнана жінка зайшла до католицького храму просто із сумками в руках, вільно, без обрядів і страхів. Утаїв простоту віри Господь від мудрих і розумних, а відкриває її у дитячому подиві…
Про дати й етапи (їх немало) у житті Едити можна почитати за посиланнями. Важливо, що вона стала монахинею, а набуті у світському житті знання та розуміння використовувала для того, щоби пізнавати Бога краще та пояснювати Його іншим. Десять років вона працювала викладачем у різних школах та університетах Європи; а коли Гітлер 1933 року заборонив євреям обіймати будь-які посади, то шлях у монастир визначився немовби сам по собі.
Відомо, що с.Тереза Бенедикта загинула в Освенцімі, разом зі своєю рідною сестрою Розою, яка також навернулася і стала кармеліткою. Певно, навіть якби рідний Вроцлав Едити — тоді німецький Бреслау — належав Польщі, а не Німеччині, то вона навряд чи уникла б смерті. І Польщу захопили, і виїзд у голландський монастир не врятував сестер-єврейок від геноциду. Сьогодні, буває, дехто закидає Католицькій Церкві, що не заступалася за винищуваних, не підняла голос проти Гітлера і його політики тощо. По-перше, це таки неправда: Папа Пій ХІ засудив німецький расизм в енцикліці «Mit Brennender Sorge», та й ось єпископи згаданої Голландії, де перебували сестри Штайн, виступили з таким засудженням… А по-друге, розпорядження вивезти і винищити євреїв із католицьких монастирів було пов’язане саме з цим засудженням, з яким голландські єпископи виступили 1942 року. Папа недаремно був обережний із заявами… Нічого не варта політика, яка не рахується з наслідками у вигляді людських життів.
Сестра Тереза Бенедикта поїхала в Аушвіц-Біркенау, у свою вічність, залишивши на робочому столі завершений рукопис коментаря до творів св.Йоана від Хреста. Її праця має назву «Scientia Crucis» — «Знання Хреста». Збереглася записка, передана нею до настоятельки, де вона просить не шукати її і не робити спроб її врятувати: «…я б у цій ситуації вже нічого не робила. Я всім задоволена. «Науку Христа» можна осягнути лише тоді, коли відчуваєш тягар хреста в усій його повноті. Я була в цьому переконана з найпершого моменту і від щирого серця сказала: Ave crux, spes unica» (Радій, Хресте, єдина надіє).
Беатифікував (1987) і канонізував (1998) с.Терезу Бенедикту Йоан Павло ІІ, а 1999 року проголосив її Покровителькою Європи.
В іконографії представлена як монахиня-кармелітка; її атрибут — зірка Давида.