Перший приклад спільноти дає нам Бог. Він є Пресвятою Трійцею, триєдиною спільнотою Отця, Сина і Святого Духа.
Богослов Каліст Уер мудро пояснює, що ж це означає для нас, людей, створених на Його подобу, адже образ Бога є прямою вказівкою на те, якими ми маємо бути. Господь є любов’ю, а не себелюбством, Він – спільнота трьох, тому і ми покликані бути разом, любити. Молодіжні християнські організації допомагають реалізовувати це покликання. Адже тут молодь разом молиться, відпочиває, допомагає іншим, творить спільноту, якою опікується священик-духівник. Такі організації зазвичай засновують при різних церквах. Про шлях молодих людей у свою спільноту любові, про життя у ній ми розпитували членів різних християнських організацій та їхніх духівників.
Іван прийшов у спільноту «Живий вогонь», яка діє при костелі Святого Антонія у Львові, зовсім випадково. Якось прогулюючись, побачив світло в костелі, відчув бажання зайти, хоча досі ніколи не був там. І зайшов недаремно: «Бог мене привів на зустріч спільноти, де я відчув, що люди, які туди приходять, не просто знають багато про Бога, вони ніби знають Його особисто». Хлопець згадує, як після однієї із зустрічей вийшов із костелу й за звичкою почав молитись вервичку і раптом усвідомив, що кожну десятку помолився від усього серця, справді переживаючи кожне слово, не докладаючи великих зусиль. Зрозумів, що в спільноті діє Святий Дух. А також людські свідчення будували його віру. Сьогодні ж Іван не має змоги ходити на зустрічі, бо заради іншого служіння залишив Львів, але стверджує, що спільноту аж ніяк не покинув.
«Це люди, які в житті шукають глибини, – так говорить о. Станіслав Нуцковський, духівник «Живого вогню» із трирічним «стажем», про молодь, яка йде в християнські спільноти. – Людям не вистачає чогось загального: в неділю Літургія і вранці та ввечері молитва. Це дуже мало, просто живеться без смаку. Люди, які шукають спільноти, хочуть чогось більшого, тому що десь мали змогу почути, посмакувати, побачити, відчути, що вони можуть більше: більше жити, більше давати, більше любити, більше молитись. Спільнота дає свіжість, мотивує до розвитку, хоча водночас ставить вимоги».
Рідною стала спільнота і для Юлії. У «Світлі Христа» при церкві свщм. Йосафата дівчина вже чотири роки, називає її частиною себе, хоча й перед тим, як піти на першу зустріч, вагалась. Під час навідувань до дітей з інтернату № 2 познайомилась із о. Антонієм Ніколаєвим: «Ця людина вразила мене – дивак з диваків. Дехто із «світлячків» туди також ходили і мене запросили на їхню зустріч, яка відбувається щосереди. Я довго не наважувалась, бо думала, що то щось недобре. А коли наважилась, сподобалось. Тоді спільнотою почав опікуватися о. Григорій Палига, він теж був «новеньким» і ми з ним швидко знайшли спільну мову, він став моїм другом, порадником». У спільноті разом проводять різні зустрічі (тематичні, біблійні, молитовні), дебати, дивляться фільми, а також їздять у табори «Канікули з Богом», різні фестивалі.
Ірина якраз одна з тих людей, які шукали справжньої радості й миру. І дівчина знайшла це в Центрі студентського капеланства при Національному університеті «Львівська політехніка». «Якось, повертаючись з пар, побачила, що в моєму гуртожитку посвячують каплицю. Згодом щосереди там була Літургія, в якій я з радістю брала участь. На зустрічах, що відбувались після Літургії, познайомилась з отцем, братами та молоддю, щирою, привітною та відкритою до спілкування. Мені страшенно захотілось бути такою ж», – ділиться дівчина. Сьогодні ж Ірина називає СКУМ другим рідним домом і переконана, що він надав сенс її життю: «З’явилось бажання допомагати іншим, робити щось добре. Але найбільше моє бажання зараз – це якось донести іншим радість, яку я тут отримала, поділитись нею зі всіма, а особливо з тими, які ще ніколи в житті не відчували чогось подібного, які думають, що Церква – це лише старенькі бабці і суворі священики та ще строгіший Бог, які не усвідомлюють, що насправді з Богом набагато краще вчитись, працювати, відпочивати, що з Ним можна веселитись і сміятись, що з Ним життя яскравіше».
Духовна потреба привела і Катерину в молодіжну християнську організацію «Українська молодь Христові». Хоча дівчина ще не є дійсним членом спільноти, але бере активну участь в її діяльності з минулої осені. Спочатку її зацікавили тематичні лекції, які організовувала УМХ і про які дізналась просто у соціальній мережі, згодом захопилась й іншими заходами спільноти: духовними бесідами, кінопереглядами. Тепер по змозі сама допомагає в їхній організації.
Цікавим є шлях Степана до спільноти «Світло любові», що у м. Самборі. Він – молодий батько уже двох дітей, одного разу купував християнські книги, а поруч старша жінка довго вагалась, що їй обрати. Він просто так взявся радити, пізніше поділився із нею диском про Люрд. Довгий час цей диск мандрував містом, аж поки одна жінка не зателефонувала Степанові, що він у неї. Як не дивно, вона виявилась лідером християнської спільноти «Світло любові», на зустріч якої запросили і його. Він вагався, але коли прийшов вперше, відчув сильну благодать. Запевняє, що ці зустрічі додають життєвої енергії, радості. До цієї спільноти належать здебільшого вже давно дорослі люди, хоча й молодь приходить, та не систематично.
Змінилося, а радше наповнилось глибшим духовним змістом, життя Олесі, яка якось прийшла на курси англійської мови, що організовував Студентський християнський рух «Кемпус» від громадської організації «Україна для Христа». Біблійні вивчення, різноманітні тематичні зустрічі на теми, що цікавлять молодь, у дуже жвавій та веселій формі, численні християнські всеукраїнські, а навіть і світові, конференції навчили щоденно бачити Божий вимір людського життя, бути сміливим йти проти зла, що панує в світі, та мати віру, що тільки з Богом варто це життя пройти. Ці загарти та духовні вишколи молоді дають вектор на все життя, зокрема допомагають формувати гарні християнські сім’ї. Особливістю організації є позаконфесійність, тобто студенти самі обирають, до якого храму ходити і де ще більше зростати духовно.
Священик Ігор Цар, духівник Спільноти Віднови у Святому Дусі «Благословення» при церкві Володимира й Ольги у Львові, з батьківською любов’ю називає її членів найкращими дітьми Церкви. З ними він вже півтора року. Розповідає, що їхня спільнота – як одна родина, хоча й зовсім не маленька. Тут живе і любов, і дисципліна. «Людина в сучасному світі інформації та техніки часто є самотньою. У нас же вона знаходить любов. Ми свідомі того, що маємо один одному допомагати, щоб усі відчували велику Божу любов», – ділиться священик.
Отець Станіслав Нуцковський наголошує на ще одному важливому аспекті спільноти – служінні: «Спільнота зустрічається довкола Ісуса і з Ісусом. Спільнота, яка не служить, не може бути спільнотою Ісуса Христа. Це прославляння себе, але не Бога. Ще апостол Павло говорив, що любов проявляється в ділах». І більшість членів цих спільнот справді радо дарують свій час іншим, допомагають тим, хто цього потребує.
«Я за тим, щоб люди шукали спільноти, – запевняє отець. – Це також як антипод до того, що сьогодні культура пропонує – велику індивідуальність: сам збери, сам з’їж, сам застели, сам виспись, сам працюй, сам витрачай. Криза суспільства – це криза сім’ї, бо сім’я – це вже спільнота. Чому сім’ї розходяться? Тому що я не навчений бути з кимось. Суспільство мене цього не вчить. І якщо ще й школа мене не вчить, і сім’я, і Церква – це вже трагедія. Бути в спільноті – це дати собі шанс розвитку, шанс краще переживати життя, розуміти його і Церкву».
Анна Кликоцька, Духовність
фінансово.
Щиро дякуємо!
