Пам’ять про момент покликання, радісна пам’ять про перехід Ісуса через наше життя допоможе богопосвяченій особі чи священикові залишатися радісними та вдячними, а вдячна свідомість розширює серце й стимулює до служіння.
Думками про це Папа Франциск поділився з духовенством, чернецтвом та семінаристами півночі Перу, зустрічаючись із ними 20 січня 2018 року в Трухільйо.
Зустріч відбувалася в одній із найдавніших семінарій Латинської Америки, яка стала «колискою» багатьох поколінь місіонерів, на теренах, де відійшов до вічності місіонер святий Турибій Монгровехський, Покровитель єпископату Латинської Америки. Тому Святіший Отець зауважив, що це спонукає «заглянути в коріння», аби «зростати до висот і принести плоди». «Наші покликання завжди матимуть цей подвійний вимір, — сказав він, — коріння на землі та серце в небі».
«Я вам кажу: дуже прикро бачити, як якийсь єпископ, якийсь священик чи якась черниця засихають. Але ще більше мені прикро, коли я бачу висхлого семінариста. Це серйозна справа, коли кажуть, що Церква — добра, що Церква — це мати. Якщо ви бачите, що вони цього не можуть, то говоріть про це, говоріть рано, перш ніж стане запізно, перш ніж вони усвідомлять, що вже не мають коріння і засихають. Є час спасати, бо ж Ісус прийшов спасати. Якщо Він нас і покликав, то для того, щоби спасати», — наголосив Франциск.
Темою зустрічі став євангельський уривок про те, як Йоан Хреститель вказав своїм учням на Ісуса, мовивши: «Ось Агнець Божий», і вони пішли за Ним. Папа звернув увагу, що Предтеча добре усвідомлював: він не є Месією. Хреститель був людиною, «багатою в пам’ять про обітницю та свою власну історію». Багатство пам’яті у священиків та богопосвячених — це насамперед багатство радісного самоусвідомлення.
«Ми, богопосвячені особи, не покликані заміщати Господа, ні своїми ділами, ні нашою місією, ні безліччю діл, які маємо зробити. Від нас просто вимагається працювати з Господом, пліч-о-опліч, не забуваючи про те, що ми не займаємо Його місця», — сказав Святіший Отець. Він підкреслив: усвідомлення того, що «ми не є Месією» визволяє нас від того, аби вважати себе надто важливими чи дуже зайнятими. Бути пам’ятливими — це «визволяє від спокуси месіанізмів».
Ще один зі способів поборювати таку спокусу — вміти сміятися над собою, ставати перед Господом «зі своїми обмеженнями, помилками та гріхами, але також з успіхами та радістю, яка випливає з усвідомлення того, що Він поруч із нами». Але це означає «сміятися у спільноті, а не насміхатися над спільнотою чи над іншими». Варто також остерігатися осіб «настільки важливих», які в житті відучилися усміхатися. Сам Франциск цілком надається на приклад такої поведінки, оскільки його відступи від заготовленого тексту часто були жартівливими чи самоіронічними. На початку зустрічі він сказав: «Зазвичай аплодують на завершення; отже, [якщо ви аплодуєте, то] я закінчив і вже можу йти». Фраза викликала сміх присутніх.
Далі Папа звернув увагу на те, що святий апостол Йоан, один із двох учнів, які на слово Предтечі пішли за Ісусом, у своєму Євангелії записав навіть годину, коли відбулася подія, «яка перемінила його життя». Богопосвяченій особі, за словами Франциска, корисно завжди пам’ятати «цей ключовий момент», коли ми зрозуміли, що «Господь очікує від нас чогось більшого». Бо, забуваючи про це, втрачаємо «найцінніше з того, що може мати богопосвячена особа: Господній погляд».
У цьому контексті Святіший Отець звернув увагу також і на те, що чимало з присутніх вступили до семінарії чи до монастиря, «сформовані вірою своїх родин чи близьких». А ці перші кроки нерідко були підтримані «різними проявами народної побожності». З цього випливає заклик «не забувати ні, тим більше, не погорджувати» вірною й простою вірою свого народу.
«Не перетворюйтеся у “спеців у сакральному”, які забуваються про свій люд, із якого вас Господь покликав. (…) Не забувайте і не втрачайте пошани до тих, хто навчив вас молитися», — закликав Папа, додаючи: «Таким чином, чернець, священик, богопосвячена особа стає людиною з багатою пам’яттю, радісною та вдячною: і ці три слова слід запам’ятати і зберігати як “зброю” проти будь-яких удаваних покликань».
Святий апостол Андрій, який на слово Предтечі пішов за Ісусом, побув із Ним, побачив, де перебуває, повернувся до дому свого брата Симона, кажучи: «Ми знайшли Месію». Це була найбільша новина, яку він міг дати братові і яка привела його до Ісуса. Віра в Ісуса — «заразлива», і в цьому ми бачимо «плідність свідчення»: щойно покликані учні притягають інших через своє свідчення, й так само «Ісус покликав нас через інших».
«Місія випливає спонтанно із зустрічі з Христом. Андрій розпочав своє апостольство від найближчих, від свого брата Симона, немов щось зовсім природне, випромінюючи радість. Це є найкращою ознакою того факту, що ми знайшли Месію», — наголосив Святіший Отець. Він підкреслив: ідеться про радість, «яка відкриває нас на інших» та є радістю, «яку треба передавати».
Зважаючи на це, Наступник святого Петра підкреслив: у «роздробленому світі, в якому нам доводиться жити», який спонукає нас до ізоляції, виклик полягає в тому, аби «бути будівничими й пророками спільноти», оскільки «ніхто не спасається сам».
Папа наголосив, що фрагментація та ізоляція не є чимось зовнішнім, мовляв, це проблема лише «світу». Такі явища, як поділи, війни, ізоляція ми «переживаємо також у наших спільнотах», що завдає чимало лиха. Ісус, натомість, запрошує нас бути «носіями сопричастя, єдності», в той час як ми часто «робимо підніжки одні одним».
«Від нас вимагається бути будівничими сопричастя та єдності, що не означає, ніби всі повинні так само думати, те ж саме робити. Це означає цінувати внесок, відмінності, дар харизм у Церкві, знаючи, що кожен, на підставі власних особливостей, робить свій внесок, але потребує інших. Лише Господь має повноту дарів, лише Він — Месія», — сказав Папа. Господь забажав так розділити ці свої дари, «щоб усі ми могли жертвувати свої та збагачуватися дарами інших».
Святіший Отець звернувся з пересторогою до тих, хто виконує у спільнотах служіння влади: не потрапити у спокусу самодостатності, але дбати про своїх співбратів. «Не впадімо у пастку влади, яка перетворюється в авторитаризм, забуваючи про те, що вона насамперед є місією служіння».
За матеріалами: Радіо Ватикану, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
