Презентація книжки «Секретар двох пап» відбулася у Києві 5 грудня.
Уперше назва «Секретар двох пап» з’явилася в католицькому інформаційному просторі п’ять років тому. Тоді, у 2013-му, в лютому, у Варшаві відбулася презентація фотоальбому Ґжеґожа Галонзки, а митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький був гостем зібрання, розповідаючи про свій досвід перебування біля двох видатних Єпископів Рима наших часів. Рік тому книжка з такою назвою вийшла друком у Польщі. Й ось тепер український читач має змогу сам «зазирнути в таємниці Ватикану» завдяки спогадам колишнього папського секретаря. Українською мовою книжку видало Видавництво св. Павла.
— У Польщі це видання дуже популярне, — сказав для CREDO о.Маріуш Кравєц, директор львівського офісу Видавництва св.Павла. — Воно навіть здобуло «Фенікса» — найвищу нагороду для католицької книжки. Отож я подумав, що було би дуже добре видати її в Україні. По-перше, до 10-річчя інгресу архієпископа Мокшицького на Львівську катедру. По-друге, видатна дата — 40-річчя обрання Йоана Павла ІІ на Престол св.Петра. По-третє, ми ж львівське видавництво, і просто очевидно, що нам треба це зробити! До сприятливих обставин додалося те, що я особисто знаю Віту Якубовську, яка стала перекладачкою для цієї книжки. Ми співпрацюємо на Польському радіо у Львові. Вона ж, на мій погляд, якнайкраще відповідала цій ролі. Бо вона журналіст, кореспондент CREDO, і автор книжки Кшиштоф Тадей — теж журналіст; отож хто краще зможе зрозуміти текст і думку автора, як не журналіст? І на додачу, пані Віта вже давно знає архієпископа, часто з ним спілкувалася, отож вона знатиме, як саме перекладати, бо знає, як він говорить, які слова використовує, як речення будує. Особистий досвід тут стане в допомогу професійному.
Отак певний особистий рівень знання журналістки і перекладачки долучився до рівня особистого свідчення, яке дав про двох Наступників св.Петра архієпископ Мечислав. А в тому, що це не просто офіційні спогади, а особисте свідчення, можна було переконатися просто під час презентації. Ведуча, працівниця Видавництва св.Павла Ірина Рудь, запрошувала учасників до слова, а потім представлення книжки провела Віта Якубовська.
«Папі не відмовляють»
Першим запитанням було — «як це: прийти до свого настоятеля з повідомленням, що сам Папа хоче тебе на секретаря?»
— Коли отець (тоді ще) прелат Станіслав Дзівіш сказав мені про це, я звернувся до єпископа Яворського [тоді єпископа Львівського. – Авт.]. А він сказав, що Папі не відмовляють. Я зрозумів, що маю взятися за це завдання.
— Як Ви вважаєте, чому виникла саме Ваша кандидатура? Ви про це запитували Папу?
— Я часто себе про це запитую: чому я? Чому так склалося, став священиком, навчався в Римі, став єпископом, потім секретарем? Адже там було багато тих, які закінчили Папську дипломатичну академію [сам архієпископ навчався в Ангелікумі, папському університеті св.Томи Аквінського. – Авт.], більше надавалися до такої праці. Ми всі — «слуги негідні», але коли перед нами ставлять такі завдання, то маємо відповідати, як сказано у Святому Письмі: «Ось я, Господи, пошли мене». А потім уже я старався виконувати це завдання якнайкраще.
Кардинал Яворський тоді мав привілей мешкати в Апостольському палаці. Інші ієрархи, приїжджаючи у Ватикан, селилися в різних колегіях. А кардинала єднала з Папою Йоаном Павлом ІІ особиста давня дружба. Думаю, вони ближче спілкувалися з Папою, і мали змогу, наприклад, про мене згадати, а потім запропонувати мою кандидатуру. Така історія.
«Коли стаємо в правді — це не страшно»
— Що складніше було відкривати для книжки: подробиці про служіння у Ватикані чи про особисте життя?
— Коли ми стаємо в правді, то це не страшно. Я не соромився говорити про своє життя, бо, з допомогою Божою, мені вдалося бути добрим хлопцем, добрим священиком і єпископом. Вдалося нікого не скривдити у своєму житті. І в книжці я хотів це передати: хотів, щоб моя історія стала допомогою для хлопців, які шукають свого покликання, думають про шлях священства. Як вони будуть читати — побачать, що я був таким самим хлопцем, як вони! Нічого незвичайного.
Про таємниці Ватикану ми не все можемо говорити, але не в цьому проблема. Я трохи боявся говорити про Йоана Павла ІІ, бо коли мав час слідкувати за ним і за Бенедиктом XVI — бачив, що кожен з них має власний образ святості. І я не хотів своїми словами це зруйнувати. Але хотів, щоби потім, коли людина візьме цю книжку, вже через 20, 30 років, вона мала справжній образ Папи. Щоб це не було якимись «квіточками святого Франциска», бо йдеться не про легенди: моя книжка — це свідчення з перших рук.
Я хотів представити Йоана Павла ІІ таким, який він був насправді, нічого не додавати й не віднімати.
Чому в Папи з одного боку обдертий стіл?
— Наскільки стресовим було для Вас входження у нові обов’язки у Ватикані? Це ж не дрібна канцелярія малого підприємства — це серце Католицької Церкви!
— Я готував Папі листи для прочитання, проводив гостей на приватну Месу, організовував його життя в приватних апартаментах. Коли входив уперше — боявся, чи все правильно підготував, чи не замало інформації, чи не перекручу якогось прізвища… Але Папа прийняв мене так спокійно, він не нервував, чекав на подальшу інформацію, — і цей страх від мене швидко відійшов.
Я би побажав усім, хто має своїх директорів, начальників, щоб ці люди були схожі на Йоана Павла ІІ.
— Він працював за дуже простим столом, обстановка його робочого кабінету була теж дуже проста. Може, Ви чекали офісу з мармуром?
— Приміщення для офіційних аудієнцій гарніші, але от останній поверх був набагато скромніший. Прості білі стіни. Йоан Павло ІІ казав, що меблі там стоять ще по папі Павлу VI.
Папа був дуже простою і скромною людиною, більшість часу присвячував на читання і написання книжок та листів.
— А чому стіл Папи з одного боку обдертий?
— До нього приходили різні посадові особи, «ватиканські міністри». З часом ми побачили, що з того боку, де вони сідали, стіл став потертий і подряпаний. Бо Папа всіх приймав спокійно, але ті, хто до нього приходив, добряче нервували! І подряпали стіл так, що це навіть на фотографії видно.
«Це мене тримає»
— Ви мали час для себе?
— Йоан Павло ІІ був дуже дисциплінований, сам багато працював і багато вимагав від інших. Це не було складно, бо всі знали, чого він від них чекає; але це було систематично. Святіший Отець мав свій графік, від ранку до вечора, і тримався його майже до останніх днів життя. Під кінець життя він уже дещо виконував повільніше й інколи бракувало часу на зустрічі. Кардинал Дзівіш якось сказав: Святіший Отче, чи Ви би не відмовилися від чогось, щоб мати більше часу для розмов? А Папа: від чого? Дзівіш: може, від читання? (Бо Папа читав по три години щодня: півтори до обіду і півтори у другій половині дня.) Йоан Павло ІІ сказав: ні, бо це мене тримає.
Ми були близько біля Папи і жили ритмом його життя, час роботи закінчувався о 22.30. Але інколи я мав півтори години для власних справ. Однак праця біля Йоана Павла ІІ не була тягарем. Коли Папа їхав у гори, з ним їхав кардинал Дзівіш, і я мав свою відпустку, тиждень чи 10 днів.
«Людина, спроможна керувати та вирішувати»
Перед наступною частиною розмови ведуча презентації Ірина Рудь зачитала листа, що його Бенедикт XVI (несподівано для автора книжки, який надіслав листа до папи «про всяк випадок») написав із відгуком про архієпископа Мокшицького.
«Прелат Метек, як ми його називали, був дуже відданий співробітник… завжди готовий допомогти… виконуючи обов’язки другого секретаря, залишався майже непомітним для людського ока. Призначений єпископом і наслідуючи святого Карла Борромео, своїм девізом він обрав лише одне слово — “покора” (humilitas), висловлюючи духовну та життєву позицію. Водночас це людина, спроможна керувати та вирішувати, відважний у принципових питаннях».
— Бути секретарем і керувати архідієцезією — це різні рівні відповідальності. Що Ви взяли для себе, працюючи з такими видатними особистостями, і чим Ви керуєтеся зараз?
— Кажуть: «Із ким поведешся, того наберешся» (усміхається). Напевно перебування біля них допомогло у формуванні мого характеру. Моя мама, вже покійна, колись сказала, щоб я був добрим до свого секретаря, не був до нього злим. Я кажу: та, мамо, ні! А вона: о, я тебе знаю!
Йоан Павло ІІ і Бенедикт XVI завжди були терпеливі й доброзичливі. Але особливо я від них навчився душпастирського бачення. Бо ці Папи були не тільки главою держави [Ватикан], вони хотіли наблизити людині Бога, щоб вона на Христі будувала своє життя.
— Книжка про особисте — дуже щира. Але чи варто розмовляти щиро?
— Так, бо нещира розмова не має сенсу!
Після цього діалогу-презентації ще був час на запитання від присутніх. Зокрема, о.Петро Жарковський, президент місії «Карітас-Спес», поділився спогадом про свою першу зустріч з архієпископом. «Минуло 10 років, — сказав він. — Я був скерований від єпископа Антала [Майнека, ординарія Мукачівського, в тій дієцезії о.Петро працював по 2013 рік. – Авт.] до кардинала Яворського. Побачив, хтось тихенько перебирає книжки, подумав, якийсь клірик. А кардинал каже: познайомся, це єпископ!»
Студент Інституту св.Томи Ілля Сасін, представник маронітів у Києві, згадав випадок, коли Йоана Павла ІІ мароніти затримали в Лівані, попросив архієпископа Мокшицького бути покровителем маронітів і подарував картину із зображенням архієпископа і двох «його Пап». Архієпископ згадав той випадок у Лівані, потім зустріч із Патріархом маронітів, коли він просив Папу дати священика для маронітів в Україні. «Думаю, ми це швидко вирішимо, — зазначив архієпископ. — Я відкритий для них, ми відправляємо для маронітів Святу Месу в Києві, Харкові, Запоріжжі. Ви ціновані, а не покинуті», — підсумував архієпископ.
Радник Президента Юрій Богуцький передав архієпископу вітання від президента Петра Порошенка. Також на презентації були релігієзнавець і політолог Андрій Юраш, перший секретар Апостольської нунціатури в Україні Йозеф Грек, представники східних Церков, студенти Інституту св.Томи.
Нині потрібно багато праці і християнської науки
Після презентації архієпископ Мечислав погодився відповісти на запитання CREDO.
— Книжка вийшла до 10-річчя Вашого інгресу на Львівську катедру. Але 10 років цієї історії у Вашому житті — це теж віха у житті Церкви. Багато подій сталося, тим більше останніми роками, коли Львівська архідієцезія допомагає біженцям та вимушеним переселенцям зі Сходу України…
— Я дуже вдячний Богові, що мені випала місія бути єпископом (і архієпископом) в Україні, а до цього часу впродовж 10 років я був ще головою Конференції єпископів. Ця країна була завжди близька моєму серцю, і до цього мене також приготував Святіший Отець Йоан Павло ІІ. Він 2001 року приїхав із великою радістю в Україну, щоб подякувати всім священикам, богопосвяченим особам, а також усім вірним, що в ті важкі часи були вірні своїй вірі, яку передавали дітям та онукам.
Нині Україна знову проходить через дуже важкий час. І я би хотів заохотити всіх людей доброї волі більше пізнати Доброго Бога, який допомагає людині бути людиною; який допомагає людині бути справедливою; який допомагає нам бути відкритими на іншу людину — щоби була справедливість, щоб нікому не бракувало хліба, щоб якнайменше наших людей виїжджали по цей хліб до Європи, а наші діти могли радіти своїм батькам у своєму домі, щоб не були сиротами. А особливо — щоб ми були державою, яка має право на власні кордони, щоб вона могла тішитися миром, на який також має право! Для цього ще потрібно багато праці і науки: навчитися християнської етики, моральності, а також історії нашої Батьківщини, щоб, незалежно від того, якою мовою розмовляємо, нас ніхто не ділив, бо ми — одна родина і кожен відчуває Україну своєю батьківщиною. Нехай усі дадуть приклад патріотизму, покажуть, що хочуть захищати свою Батьківщину і хочуть залишитися з нею!
— Ваша Екселенціє, чи у Вас, із Вашим життєвим і (особливо) секретарським досвідом, не виникло бажання написати наступну книжку, про ці 10 років служіння Церкві в Україні?
— Спеціально я про це не думав, бо було багато праці. Але, думаю, те, про що я сказав, — я би хотів також залишити для історії, щоб такою книжкою люди теж могли скористатися.
Фото: Сергій Якубовський
фінансово.
Щиро дякуємо!
