[img:6:12:alignleft]
Вже півроку, як я покинула традиційну новинну журналістику. Більше того, не дивлюся телевізор, не читаю газет і не слухаю вістей по радіо. Отож, про те, що робиться у Верховній Раді і хто реально претендує на Президентське крісло, мене питати марно.
А колись в інституті нас щодня закликали зранку переглядати всю пресу і обов’язково бути в курсі усіх подій, що стаються в державі та за кордоном, бо ж від цього залежить наше майбутнє і перспективи кар’єрного росту. Що казати, спробувала й так пожити.
Був час, коли вичитувала усі політичні та навіть економічного спрямування статті, видивлялася сюжети на одну й ту саму тему по різних каналах телебачення, щоб же жодної дрібниці не пропустити. Намагалася в голові сконструювати схеми та накреслити траєкторії політичного руху як наших можновладців, так і їхніх закордонних колег. Але, напевне, треба народитися з таким складом розуму і відношенням до світу, щоб від цього каламбуру отримувати справжнє задоволення та натхнення для творчих пошуків і злетів. Я ж відчувала тільки моральне виснаження й апатію.
Ніколи не любила інтриг та пліток будь-якого характеру, а як відомо, наша політика на цьому тримається. Багатьом журналістам такий розвиток подій навіть подобається і вони з палаючими від цікавості очима бігають коридорами Парламенту, вишукуючи сенсації для свого редактора. Як-то кажуть, кожному своє, але одне залишається беззаперечним — більшість новин будуються на інтригах та їх скандальних інтерпретаціях. Це й показують по телевізору, про це пишуть у газетах та розказують по радіо. Але ж життя насправді не таке…
Якщо все добре і немає за що зачепитися, то навіщо про це розповідати. Більшість засобів масової інформації так і робить. От і виходить, що година телевізійних новин — це такий собі злив найгіршого та найбруднішого інформаційного потоку, що стається у світі. Більшість родин після роботи урочисто сідають на крісла перед таким любим телевізором та уважно всмоктують у свою голову і душу все, що їм ллється з того боку екрану. Нерідко помічаю таку картину: мої батьки, будучи у доброму настрої та гуморі, подивившись годину новин по телебаченню, стають знервованими та злими, не на жарт дискутуючи на різного характеру теми. Більше того, у найспекотніші в політичному плані дні дискусії на тему хто правий з наших депутатів, а хто – ні супроводжують і сніданок, і вечерю. У такий час я споживаю їжу наодинці: або в себе в кімнаті, або на кухні після всіх, бо витримати активну політичну дискусію від рідних мені не під силу.
Втім, казати однозначно, що ЗМІ — це ЗЛО, не можна. Без інформаційної підтримки наше існування багато втратить, але тут треба просто вміти відфільтровувати всю інформацію, яка йде ззовні. Більше того, варто було б й самому долучитися до поширення позитивної інформації довкола. Я не кажу про те, що треба замовчувати злочини і біди, як то було за радянських «світлих» часів, але життя тільки цим не закінчується. У житті кожної людини щодня стається тисяча нагод для того, щоб порадіти, аби сказати комусь щось приємне, аби просто посміхнутися. Але про це не пишуть у газетах і не показують по ТБ, і от про це варто було би пам’ятати щоразу, як долучаєтеся до поглинання інформації з того чи іншого ЗМІ.
За відчуттями інформаційний простір потребує очищення та позитивного наповнення. Це може бути інформація різного характеру та змісту — від подорожей та інноваційних технологій до новин зі світу культури та мистецтва. Особисто мені таких повідомлень бракує в українських медіа. Добре, що є ті самі іноземні «National Geographic» та «Animal Planet», то час від часу можна там відвести душу. А взагалі, дуже хотілося б, щоб і по наших каналах показували подібні життєствердні та пізнавальні програми, бо від політики та шоу-бізнесу з його зірками, та так званого гламуру давно вже нудить. Про це всі говорять, але поки що замало реальних дій. Може, тому що люди з повними гаманцями не зацікавлені у добробуті та психічному здоров’ї держави та її громадян, а може просто ці люди не є настільки далекоглядними, щоб їм спало на думку щось подібне творити. А шкода…
В будь-якому разі, життя є таким, яким ми його уявляємо, про що думаємо, на що звертаємо увагу і що привносимо у свій побут. Новини та серіали не розкажуть нам всієї правди та не підкажуть, як вирішити ту чи іншу проблему. Лише щоденним поступом та пережитими хвилинами набираємо той неоціненний досвід, який і називається життям.
Довідка CREDO
Катерина Качур, керівник веб-проекту «Рукотвори» www.rukotvory.com.ua
З 2005 року на журналістській ниві. Працювала журналістом на радіо «Культура», а останні два роки – репортером на каналі новин «24».
фінансово.
Щиро дякуємо!
