Над цим питанням замислювався ледь не кожен парафіянин (чи парафіянка) наших храмів, і то не лише римо- чи греко-католицьких, а й православних чи протестантських. У різних місцях ситуації дещо різняться, але це не змінює загальної картини. Інколи вона вже сприймається як даність, мовляв, «так було завжди». Проте не бракує тих, хто вважає такий стан справ проблемним, і що його слід аналізувати та шукати шляхи подолання.
Слід зазначити, що це проблема не суто «українська», а глобальна. Читач зрозуміє це, коли спробує подивитися відповіді на питання заголовку, закинувши пошук англійською мовою. Однозначної відповіді я тут не дам, але спробую викласти свою думку, базовану на власному досвіді та спостереженнях.
До цієї теми можна підходити з різних сторін: по-перше, можна намагатися зрозуміти, чому в наших храмах більше жінок. Про це багато написано і сказано. Існує масив наукової літератури і статей, де явище пояснюється певними психологічними особливостями жінки, такими як гостріше відчуття провини і тривоги, потреби залежності та більшої жертовності тощо. Паралельно виринають і богословські аргументи, які, наприклад, звучать з уст протоієрея Михайла Димида (УГКЦ): «Ми часто собі уявляємо Бога як поважного мужчину. Але, може, в Богові Отці більше жіночості, ніж ми собі думаємо, обмежені столітніми культурними стереотипами про вищість мужчини над жінкою. Жінки-мироносиці в розповіді євангеліста Марка відчули Ісуса Христа інакше, ніж апостоли – це вони першими пережили Христове Воскресіння, це вони передали новину апостолам. Такий історичний факт свідчить, що Бог промовляє по-різному, не тільки до розуму, а й до цілого людського єства. Бо ж насправді для того, щоб частіше йти до храму, треба відчувати божественне, а також людське, і не тільки приватне, а й суспільне, а ще до того – нелогічне. Тому Східна Церква вважає людину дозрілою для повного розуміння Бога всіма тими, які були благословенні таїнством Миропомазання – а це, зважте, переважно немовлята. Із таких міркувань, вважаю, жіноча натура, яка носить у собі зерно материнського священства, більш повноцінно відчуває божественне й частіше присутня в місцях, створених людьми для відживлення себе в Бозі через святі Таїнства. Вона, жінка, вміє славити Бога і з Ним контактувати в усіх доступних людині вимірах».
" Американський дослідник Девід Муроу переніс своє дослідження в маркетингову площину і спробував проаналізувати, сидячи на лавці в храмі, яку «фокус-групу» обирає Церква у своїй щоденній діяльності? Його однозначна відповідь була: жінки
Однак психологічні це причини чи богословські, назвати велику кількість жінок в храмі проблемою – важко. Їх може бути й ще більше! Що в цьому поганого чи згубного для Церкви? Натомість із відсутністю чоловіків справа стоїть інакше, проблематично. На мою думку, тут є свої причини, серед яких я б виділив психологічну та соціальну. Богословську площину я б залишив збоку, бо Христос усе освятив і об‘єднав у собі. Хоча тут можуть бути нюанси, як це відзначає о.Михайло стосовно жінок. Можливо, хтось за це візьметься і мене доповнить. Отож, чому чоловіки не люблять ходити до храму? Є одна беззаперечна причина: лінощі. Але її замало. Я спілкувався з багатьма чоловіками, які відчувають потребу глибше переживати свою віру та розуміти дійсність, сенс життя, проте вони з різних причин не підуть шукати їх у храмі. Американський дослідник Девід Муроу переніс своє дослідження в маркетингову площину і спробував проаналізувати, сидячи на лавці в храмі, яку «фокус-групу» обирає Церква у своїй щоденній діяльності? Його однозначна відповідь була: жінки. За його словами, все «працює на жінок», починаючи від оформлення й закінчуючи тональностями літургійних співів (у наших традиціях, чи то візантійській, чи латинській, є багато навіть «дуже чоловічих» рис богослужінь, їх можна зустріти, проте видається, що вони не надто розкриті сьогодні – не в останню чергу через відсутність чоловіків). Я не хочу сказати, що якщо почати висвячувати жінок, то чоловіки потягнуться до Церкви. Навпаки! Але, як на мене, думка Муроу частково розкриває причину проблеми.
" На мою думку, не вистачає радикалізму, чи – говорячи сучасним сленгом – «драйву». Чоловік хоче працювати на підвищених обертах
Це одна з психологічних причин, яка тягне за собою соціальну. Не секрет, що багато чоловіків вважають, ніби ходити до храму – це «бабська справа». У чоловічому товаристві мужчини можуть соромитися «воцерковленості». Це не та діяльність, про яку чоловік захоче говорити. Не останньою мірою тому, що це вважається жіночою сферою, це нібито виявляє його слабкість перед лицем інших чоловіків. Я тут не говорю про тих мужчин, які подолали соціальне табу, головно тому, що їх «прогребло» до мозку кісток. Коли чоловіка щось зачепить до глибини душі, його вже важко зупинити. Тому наведена мною думка Муроу (чи її соціальний наслідок) – це тільки пів-причини. Хоча якщо, згідно з Муроу, «фокус-групу» становлять жінки, то чоловік залишається одному Богові, який єдиний може його привести у свою кошару.
Якщо ці дві причини говорять немовби про те, що чоловіка відштовхує, то справедливо назвати й те, чого бракує, аби чоловіків у храмі стало більше. На мою думку, не вистачає радикалізму, чи – говорячи сучасним сленгом – «драйву». Чоловік хоче працювати на підвищених обертах. Це можна побачити на прикладі тих спільнот, де питання християнського життя ставиться «ребром»: там чоловіків не бракує. Тому мені видається, що нова євангелізація, нове пробудження зможе не тільки повернути християнство з літеплого стану, а й повернути в храми чоловіків. Моїм ессе питання, звісно, не вичерпане, і я сподіваюся, що будуть й інші думки; проте, гадаю, корінь проблеми слід шукати саме в радикальності, якої потребує чоловіча природа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
