Випробування святістю

Про святість дуже легко читати – адже завжди можна подискутувати з автором тих чи тих слів. Про неї легко говорити і слухати: завжди можна щось додати від себе або пропустити повз вуха. Писати про святість теж нескладно – починаючи зі Святого Письма і закінчуючи церковними документами, цитатами з Папи Римського і численних святих, цю тему можна розвивати, поширювати і поглиблювати. Але святість має ще один аспект, із яким часто буває непросто. Святість треба практикувати.

Святе Письмо часто називає нас, віруючих у Христа, святими Божими. Господь звертається до нас зі сторінок Книги Левит словами: «Святими ви мусите бути, бо Я – святий, Господь, Бог ваш» (19,2). Отже, виходить, що ти або святий, або ні, третього не дано, а навіть більше: хочеш бути з Богом – мусиш бути святим.

“ Легко не бути корумпованим чиновником, якщо працюєш простою прибиральницею

На перший-другий розрахуйсь

Про те, чи святим бути легко, годі й запитувати, адже відповідь давно відома, вона хрестоматійна: святим бути треба, але це нелегко. Та спостерігаючи за собою і любими ближніми помічаю, що є місця і ситуації, коли святим бути так само легко, як бути собою наодинці перед дзеркалом. Найлегше бути святим серед грішників. Адже, коли трапляється бути віруючим, практикуючим і «церковні свята святкуючим» християнином серед людей, які ні ногою до святині не ступають, з гріха на гріх перебиваються і Бога не бояться, – факти говорять самі за себе. На тлі явних грішників навіть поганенький християнин поблискує німбом святості. Легко бути святим і тоді, коли ближній по шию в гріхах, а нам вдається такого уникнути: наприклад, дуже легко не бути корумпованим чиновником, якщо працюєш простою прибиральницею.

Святофобія

А буває й так, що сама думка про святість підкошує ноги, як у людини зі страхом висоти – стояння над прірвою. Інколи це наслідок зустрічей з дуже одуховленими людьми, які на шляху до святості зреклися чогось такого, до чого ми самі прикипіли цілим серцем, і нам починає здаватися, що якщо ми не вчинимо так само, як той чи той святий, то не бачити нам святості, як власних вух. Наприклад, якщо Симеон Стовпник осягнув святість, постячи на стовпі в нестерпно некомфортних умовах, а я так не роблю, то й святість мені «не світить». Часом, почитавши житія святих або послухавши натхненних проповідників, починаємо боятися навіть думати про святість, відчуваючи, що нам не вистачить ні сил, ні здоров’я, щоб якось її осягнути.

“ Святість нескладна і не вигадана для якихось християнських VIP-персон

Швидше, вище, сильн(свят)іше!

Звісно ж, не хочеться ані фарисействувати, будучи хорошим на тлі поганих, ані бути святим «випадково» чи вважати себе зовсім недостойним святості. А тим часом життя йде, і святим бути треба. Вдома, на вулиці, на роботі і в магазині, подорожуючи і розважаючись. На мою думку, в святості, як у спорті, – не досягає нічого той, хто не докладає зусиль. Якщо маємо відвагу зватися християнами, то слід мати відвагу прагнути і бути святими. Сміливий – не той, хто зовсім не боїться, а той, хто вміє діяти, не зважаючи на страх. Святий – це не той, кого вже канонізували і загально визнали, а той, хто живе з Богом. Дотримання Божих Заповідей, перебування в освячуючій благодаті, життя Таїнствами, любов до Бога і ближнього – ці умови святості ніхто не скасовував, і без цього святості ще ніхто не осягнув.

Святість нескладна і не вигадана для якихось християнських VIP-персон. Святість – вона проста і звичайна, святість покірна, скромна і тиха, вона дуже практична, і її помітно зазвичай в учинках, не у словах. А ще святість дається Богом, і не треба боятися чи соромитися про неї просити, бо саме святими хоче нас бачити Господь.

CREDO № 1 (125), 2012