«Кажу бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений.” Тоді деякі з книжників та фарисеїв озвались до Нього: “Учителю, ми хочемо побачити якийсь знак від тебе.” А Він у відповідь сказав їм: “Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони.»
Чи пам’ятаєте ви, як починається пасхальна літургія в римському обряді? До церкви вносять велику свічку — Пасхал, і лунає урочисте проголошення: «Світло Христове!» І ми, вірні, відповідаємо на це подякою. Людина невіруюча, якби побачила це, певно, здивувалась би: адже ця свічка, якщо задуматись, запалена не Христом, і взагалі не в чудесний спосіб. Її запалюють надворі, від розкладеного простими людьми вогню. Тож чому це світло —Христове? І тут ми, християни, можемо дати відповідь: це символ — символ знання, символ спасіння, що просвітило темряву наших душ, нашого гріха. Символ присутній у християнстві від його початку аж до наших днів. І так само символ знаходимо поза християнством. Інколи це нейтральний символ, як, наприклад, знаки дорожнього руху, військові нагороди. Часом — негативний, про які піде мова нижче.
" Символ не має влади діяти на людину без згоди її волі
Треба сказати, що з усіх епох, мабуть, Середньовіччя можна назвати золотою добою символу. Він був присутній усюди, значення мало геть усе: колір одягу, візерунок, кожна тварина й рослина. Саме тоді народилась геральдика як окрема дисципліна, що жила виключно прихованими значеннями та сенсами кольорів, форм, ліній. Дивно, але скидається на те, що з часом люди втратили вміння розпізнавати символи. Такий висновок можна зробити, послухавши деяких із нас, християн, або почитавши особливо «побожні» статті. Чим тільки нас не лякають: тут тобі і хрест єгипетський, і хрест кельтський, і п’ятикутна зірка, і череп зі кістками, і янь-інь, і навіть Hello Kitty — мультяшна кицька родом із Японії. Цих, або багатьох інших знаків, нас закликають остерігатися або позбавлятися, бо вони начебто «шкідливі», «небезпечні», «сатанинські». Такі заклики насправді не відповідають природі символів, яких вони стосуються. Символ не має влади діяти на людину без згоди її волі, так само, як і гріх. А гріх — це єдина річ, яка може зробити з нами найстрашніше: завести у вічну смерть. Отже, символ уже точно не має над нами влади більшої, ніж гріх. А з гріхом боротьба проста: закрити своє серце для нього. Так само і будь-який, навіть найстрашніший символ не має над нами влади, якщо закриємо серце для того, на що він вказує.
Якщо ж говорити про духовну небезпеку, на яку так люблять посилатися автори різноманітних збірок «небезпечних фільмів», «небезпечних книг», «небезпечних знаків» та «небезпечної музики», то більшою небезпекою виступає саме оцей пошук злого в оточуючому світі. Але така діяльність насправді лише імітує діяльність диявола, наклепника та брехуна, який щодня обмовляє нас перед Богом і перед нами самими. Хто, як не він, радіє, коли ти в людях та речах довкола бачиш зло замість Бога й добра? Певна річ, є символи, які неможливо інтерпретувати двояко, і які зі стовідсотковою впевненістю вказують на руку сатани, символи відверто розпусні. Але наше ставлення до них має бути мудрим, бо ми маємо розуміти: гріх та зло — не в самій речі, не в залізному ідолі. Зло — у серці людини, й тільки там воно має якусь владу, і саме там треба з ним боротись. І в цій боротьбі у центрі нашої уваги завжди має бути Бог, а також добро та світло, які завжди виллються на людину, яка бачить світ Його очами. Якщо ж ми шукаємо усюди знаків, чи то поганих, чи то хороших, то хіба ми — не фарисеї, що вимагали від Господа нашого Ісуса Христа знаку, щоб увірувати? Так, це — ми. І саме для таких, як ми, що шукають знаку, Господь сказав: «Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони.» А знак Йони, як знаємо, — це Воскресіння Христове, якого нам має вистачати. Це — знак, який ми б мали бачити всюди, навіть у символах, які нас лякають. Коли ж починаємо шукати «прихованих» загроз, вигадуючи негативні риси та властивості зображень, які часто всього-навсього походять з іншої культури, як, наприклад, та сама Hello Kitty з Японії, то дуримо самі себе. Так ми приписуємо простому зображенню силу, якої воно не має, і цим наслідуємо язичників стародавніх часів, які вірили у силу ідолів та оберегів. Насправді ж диявол є духом, тож і війна з ним — насамперед духовна, яка не може проявлятись у боротьбі з рукотворними зображеннями. Згадаймо хоча б сумну історію лицаря Дон Кіхота з роману Сервантеса та його боротьбу з начебто злими велетами, які насправді були вітряками.
Якщо ми шукаємо Бога, у якого немає неправди, то знайдемо Його там, де Він є. Але якщо шукаємо диявола, який є батьком брехні, то знайдемо його там, де його нема.
фінансово.
Щиро дякуємо!
