Buenos dias, Мігель Діас?

27 травня ц.р. у Вашингтоні оголошено про призначення нового посла США при Святому Престолі. Ним став Мігель Діас – американець кубинського походження, католик, професор теології. Нове призначення слід розглядати у контексті не так відносин США та Ватикану, як політики США взагалі.

Призначаючи Діаса, Барак Обама починає полювання «на двох зайців»: з одного боку, Діас є майже ідеальним католиком, викладачем кількох католицьких університетів і професором католицької теології, якого архієпископ П’єтро Самбі, апостольський нунцій у США, назвав «хорошим представником іспаномовних католиків» в Америці. З іншого боку, Діас – американський громадянин і особа, яка належить до оточення Президента.
Президент Обама, не відмовляючись від своєї проабортної політики, водночас намагається демонструвати свою відкритість до співпраці з тими, хто його ідеї не поділяє. На перший погляд, це добре. Але поміркуймо: якщо людина у чомусь іде на поступки, то робить це заради чогось. Бо сьогоднішня поступка може принести певні вигоди у майбутньому. Заради чого ж Обама поступається Ватиканові, призначаючи послом зручного в усіх відношеннях Діаса?

Поза сумнівом, це призначення можна назвати довгоочікуваним. Адже від січня ц.р., коли новий президент Б. Обама почав підбирати своїх висуванців на ключові дипломатичні посади, Ватикан відхилив, одна по одній, три кандидатури на посаду посла США при Святому Престолі, що їх пропонував президент. Жоден із претендентів не зміг дістати схвалення Святого Престолу, бо всі вони виступали за право жінок на аборт. Серед кандидатів була й донька колишнього президента США Джона Кеннеді – Керолайн Кеннеді, чиї промови на захист абортів викликали незадоволення консервативної католицької спільноти США. Така наполегливість щодо кандидатів, які підтримують президентську політику в питаннях біоетики, не може не дивувати. Відтоді, як США встановили офіційні дипломатичні відносини зі Святим Престолом (а це сталося 1984 року), посаду посла послідовно займали дипломати, які виступали проти абортів, як от, наприклад, останній посол – Мері Енн Глендон.

Нахабно призначаючи послом при Святому Престолі Мігеля Діаса, відомого своєю терпимістю щодо абортів, президент США натякає, що Ватикан, приймаючи посла Діаса, буцімто схвалює погляди самого Обами. Хоча так не є насправді, але на тлі тих кандидатур, які були запропоновані, Мігель Діас виглядає найкращим вибором, хоч і дещо нав’язаним.

У липні Барак Обама має їхати до Італії, на зустріч із лідерами країн «великої вісімки», – а це гарний привід «проїздом завернути на хвильку» до Ватикану, – і вже як Президент США провести «розвідку боєм» прямо у «штабі противника», Католицької Церкви, до якої належить чимала кількість американських громадян, а отже, і виборців. Затягування з вибором посла могло би призвести до того, що цей візит не відбувся би. Хоча, зауважимо, він є також важливим і для Ватикану.

Водночас напередодні засідання «великої вісімки» позиція Б.Обами може бути розцінена як зухвала спроба показати, хто претендує на роль хазяїна в морально-етичних питаннях. Обама вперто провадить свою політику щодо життя і прав людини, показуючи усьому світові своє зверхнє ставлення до соціальної доктрини Католицької Церкви.

Становище з католиками у США взагалі виглядає справжнім ляпасом Католицькій Церкві. Схоже, що президент Обама навмисно вибирає «толерантних католиків» до своєї адміністрації. Як от у випадку з призначенням 28 квітня ц.р. Кетлін Сібеліус (яку, до речі, підтримав той же М. Діас) на посаду Міністра охорони здоров’я США. Пані К.Сібеліус народилась і виховувалась у католицькій родині, навчалась у католицькій середній школі, вищу освіту здобула знову ж таки в католицькому освітньому закладі – вашингтонському Університеті Пресвятої Трійці. Зробила чудову політичну кар’єру в стані демократів і була губернатором Канзасу аж до призначення міністром. На цій посаді вона підтримує політику Президента щодо абортів й опікується державним фінансуванням клінік, що їх проводять. Архієпископ Джозеф Ньюманн публічно звернувся до неї з вимогою, аби вона припинила приступати до Святого Причастя.

Ця винахідливість, з якою Б.Обама «розсипає бісер», роблячи ставку на ліберальне крило американських католиків, змушує замислитись над тим, як насправді він сприймає і Католицьку Церкву, і Святий Престол, і католицьку концепцію біоетики. Бачимо чергову спробу «інструментально» підійти до державно-церковних відносин і скористатися церковними інституціями заради власної вигоди. Не бачити й не розуміти це – щонайменше безвідповідально. А радісно горлати, мовляв, «Buenos dias, Мігель Діас!» – щонайменше несвоєчасно.