Щойно після публікації нова енцикліка Бенедикта XVI Caritas in veritate привернула увагу багатьох фахівців як у сфері економіки, так і філософії. Чи необхідно українцям звернути пильну увагу на новий документ? Напевно, так. Бо на Україну впливає не лише сучасна глобальна криза, а, вочевидь, і деморалізація українського суспільства, що є наслідком десятиліть панування комуністичного режиму.
Церква у XXI ст. не випадково приділяє увагу проблемам глобалізації економіки, боротьби з бідністю і голодом, поділу праці й міграції. Всі ці питання напряму впливають на розвиток людства та кидають нові виклики Католицькій Церкві. Ще Святіший Отець Йоан Павло II наголошував, що не можна вважати людину економічним засобом, а треба розглядати її як ціль економічної діяльності, завданням якої є забезпечення необхідних матеріальних потреб та гідного життя. Ці етичні проблеми торкаються не тільки світового, але й національного виміру, – зокрема, нашого.
Під впливом глобальної економічної кризи Україна визначила головним пріоритетом розвиток бізнесу. Світовий досвід доводить, що у цій сфері дедалі більшу увагу варто приділяти людині – з її проблемами і прагненнями. Чимдалі більше світовий бізнес робить акцент на важливості спільного блага й відмові від егоїстичних і корисливих бажань. Чимдалі голосніше підкреслюється, що в економічних відносинах зростає залежність однієї людини від іншої, а це підвищує взаємну відповідальність одне перед одним. Проте, в Україні часто можна зустріти скептичне ставлення до будь-яких етичних принципів у бізнесі. Така точка зору була пов’язана із тим, що становлення етичних принципів в економічній сфері України проходило різні етапи: пряме державне регулювання планової економіки в радянські часи та «дикий капіталізм» із жорстоким періодом накопичення капіталу 1990-х рр., а починаючи із 2000 р. – «локальне піклування», коли великі підприємства вважають своїм обов’язком опікуватися місцевими спільнотами, фінансуючи локальні соціальні програми. Україна щойно долучилася до процесу інтеграції в європейський економічний простір, і саме це не дозволяє у повній мірі сприйняти європейські цінності. Стара система цінностей втрачена, а для формування нової не вистачило часу.
Доведеться погодитись, що в нашій країні скептичними поглядами на перспективи економічного розвитку намагаються радше прикрити безвідповідальність за наслідки власної неетичної поведінки. Іншою причиною скептичного ставлення виступає відсутність правди, без якої, як зауважує Бенедикт XVI у своїй останній енцикліці Сaritas in veritate, «ми прямуємо до емпіричного, скептичного бачення життя…» (CV 9).
Але останніми роками зацікавлення етичними аспектами економіки в Україні було зумовлене зростанням бюрократичних структур, сучасною інформаційною революцією та інтеграцією у світову економічну спільноту. Церква стверджує: будь-які пріоритети та будь-яке економічне рішення обов’язково тягтимуть за собою певні духовні наслідки. Не випадково на цьому тісному зв’язку наголошує Бенедикт XVI: «Економіка потребує етики для правильного функціонування; і не будь-якої, а етики, дружньої до людини… Розвиток потребує істини. Без неї соціальна поведінка віддається на поталу приватним інтересам і логіці влади, з руйнівними наслідками для суспільства» (CV 5).
Отже, Україні нині варто визначитися не лише з економічними пріоритетами, що визначатимуть її подальший розвиток. Йдеться про серйозніше – про вибір системи етичних цінностей у довгостроковій перспективі. Довго вважалося, що в Україні право людини на духовний розвиток гарантуватиметься новоствореними демократичними інституціями. Але створення таких інституцій не створює автоматично належних умов, і вони не можуть діяти самі по собі. Звичайно, можна чекати на допомогу від світової спільноти, держав, розраховувати на зміну національного менталітету, уповати на технічні досягнення, але насправді розвиток як людини так і суспільства, і держави – це виняткова прерогатива Провидіння, бо «тільки Бог є нашою надією» (CV 78).
Які ж виклики стоять перед сучасною Україною, якщо поглянути на проблему в контексті нової енцикліки? Бідність є «результатом порушення гідності людини» (CV 63). Чи зможе Україна запобігти поширенню бідності швидким та сміливим запровадженням реформ? Чи зможе національна економіка переглянути свої напрями та цілі, визнавши, що саме людина є «першим і найважливішим капіталом, який має охоронятися та цінуватися» (CV 23-25)?
Чи наважиться Україна покласти в основу самого поняття «етичний бізнес» абсолютні цінності Милосердя та Істини, якими є Христос?
Саме цей вибір і визначить майбутнє…
фінансово.
Щиро дякуємо!
