Красиво, оптимістично і бадьоро

Написати можна красиво, оптимістично і бадьоро, сподіваючись, що ніде нічого не завалиться, не вибухне, не згорить, не зійде з рейок, ніхто не загине у шахті, не втопиться від повені, не стане на міну часів війни, що ніде не отруяться діти.

Всі хочуть сонця, тепла і дешевих пиріжків з м’ясом. І це добре. Як сказав один високий начальник, «Та задрали ви своїм песимізмом і критикою. Що нічого доброго в нас немає? Почитайте старі газети. Скільки там оптимізму, віри в світле майбутнє, сонця, тепла… Ви так не можете?».

Щодо оптимізму – все правильно. Адже друкували один позитив. Все погане було в Америці. Читаєш, читаєш, читаєш… Надої зростають, виплавка сталі зростає, всі плани перевиконуються. Є там деякі недоліки, але то все пережитки минулого. А так, народ дуже свідомий, згуртований, а партія – передова. І головне – мудра, знає, де та дорога в світле майбутнє.

Напевно можна, так і зараз написати. Чому б ні? Є в нас позитив, як не бути. Не знаю, як з надоями, молоко в продажу є, цукор, щоправда, чомусь дуже дорогий, але є, виплавкою сталі нехай олігархи переймаються, вони металургію скупили, а так все добре. На вулиці парад, усі гуляють, не стріляють. Наркомани і алкоголіки є, але збираються суто у місцях, де ми – всі решта, не ходимо. Знову ж народ тепер дуже дивиться телевізор. Тепер у кожного є кольоровий телевізор, холодильник і мобільний телефон. Напевно.

Можна ще ліпше написати. Про звитяги, трудові перемоги, мудре керівництво, наш працьовитий, миролюбний, вічний у традиціях народ, славетне минуле. Нарешті, про братів Кличків згадати, це завжди сильний хід. Ну, може, щось наші футболісти виграють. У космос хтось із діаспори полетить. Можна і не так загнути. Але це вже вийде, як промови гаранта, прем’єра, їх підлеглих або всіх інших керівників з нагоди чергової річниці Незалежності, Дня міста чи Свята урожаю.

Написати можна красиво, оптимістично і бадьоро, сподіваючись, що ніде нічого не завалиться, не вибухне, не згорить, не зійде з рейок, ніхто не загине у шахті, не втопиться від повені, не стане на міну часів війни, що ніде не отруяться діти. Сподіваючись, що все не закінчиться Чорнобилем. Щоб цього оптимізму, сонця, тепла і дешевих пиріжків з м’ясом було багато, принаймні в чиїйсь уяві.

Ілюзія, що достатньо державне зробити приватним, де є конкретний господар… У нас тепер все приватне. І школи, і лікарні, й міліція. І от, чиновник обдер приватника, а той, щоб вижити, компенсувати витрати, повинен, якось викручуватись. Використовувати дешевший матеріал, продукт, сировину. І нібито сметана, і нібито сир, і молоко, і шоколад, і морозиво… Соя також корисний продукт. «Так, це не оригінальні джинси, а ви хочете за такі гроші оригінальні?». Синтетичний одяг для школярів, одноразовий спортивний м’яч, електроприлади. Все можна пояснити. Окрім того, чому 12-річним дітям приватники продають цигарки і алкоголь. Хоча дехто пояснює: «Ну, не купить він у мене, піде у другий кіоск, все одно купить. Нормальні діти не п’ють і не курять. Я тут при чому, де їхні батьки?».

Нормальні батьки посилають дітей у табір, де вони труяться тому, що хтось не ретельно виконав роботу, занедбав обов’язок. Бо м’ясо дороге, а всі хочуть їсти. Інспектор бере на лапу від приватника й підмахує папір, і потім… десь падає карусель з дітьми, десь хтось отруївся, наприклад ціле весілля, весь дитячий садок, вся зміна в таборі, цистерни з фосфором вибухнули, літак впав, корабель затонув… бо всім важко, всі ж хочуть заробити. У жертву принесли якусь абстрактну техніку безпеки, елементарні правила гігієни, якусь (і знову ж пафосно) правду.

Погані підприємства і підприємці, які випускають неякісну, нікому не потрібну продукцію, мають банкрутувати, а не отримувати прибуток, хабарники – сидіти у тюрмі. Ми, споживачі, повинні мати вибір купити найкраще з того, що є на ринку. Кому бракує оптимізму – нехай дивиться рекламу, вона все змальовує в яскравих фарбах, і сюжети такі бадьорі й люди всі такі усміхнені, особливо коли мова йде про ліки.

Що, все ще бракує оптимізму? Візьміть старі газети, подивіться старі фільми. Тоді так було все добре, весело й оптимістично… поки не вибухнув Чорнобиль. Тепер пишуть, що біди вже варто чекати не від атомної станції, а від гідроелектростанції на Дніпрі вище Києва. Там усе обладнання спрацьоване. Якщо таки дійде до катастрофи, то вода сягне 5-6 поверхів. Тож поплаваємо.