В Україні немає «совісті нації»

Всі опитування неодмінно вказують, що справжніх лідерів громадської думки для українців не існує, — пише «Главред».

Інститут Церкви — перше, що спадає на думку при розмові про те, хто, крім самодискредитованих політиків, міг би уособлювати для українців розмите, але таке бажане поняття «совісті нації». Недарма саме з Церквою значною мірою пов’язані процеси творення української нації в епоху бароко. А, наприклад, у Грузії, де християнство налічує майже 1700 років, уже двадцять третій рік поспіль беззаперечним авторитетом для всіх громадян, незалежно від їхньої політичної орієнтації, лишається патріарх-католикос Ілія ІІ, чий рейтинг довіри стабільно тримається на рівні близько 80%.

Проте в Україні про таке поки лишається тільки мріяти. З одного боку, українська Церква розколота — навіть якщо говорити про саме лише православ’я. З іншого — українські пастирі душ занадто вже «від світу цього», і це не дає їм можливості відчутно відірватись за показниками довіри від світських установ.

«Ми ніколи не бачили, щоб будь-яка з вітчизняних конфесій різко розкритикувала владу за дії, що суперечать християнській моралі, хоча приводів для цього завжди було більш ніж достатньо, — пояснює директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. — Свого часу, наприклад, тільки Греко-Католицька Церква офіційно заявила, що невиплати зарплат — як на державних, так і на приватних підприємствах — є гріхом». Що вже казати про інше.

При цьому не слід забувати, що українські пастирі є лише віддзеркаленням пастви. «Ми проводили спеціальне дослідження, з якого випливло, що насправді віруючих людей в Україні — «аж» 1,7%», — стверджує пані Шангіна. Для решти ж зміст проповіді набагато менш важливий, аніж конфесійна — тобто, в кінцевому рахунку, політична — орієнтація проповідника. За таких умов ні Церква як така, ні будь-хто з її ієрархів особисто на звання «совісті нації» претендувати не можуть.

За матеріалами: Релігія в Україні