В Україні немає «совісті нації»

Всі опитування неодмінно вказують, що справжніх лідерів громадської думки для українців не існує, — пише «Главред».

Інститут церкви — перше, що спадає на думку при розмові про те, хто, крім самодискредитованих політиків, міг би уособлювати для українців розмите, але таке бажане поняття «совісті нації». Недарма саме із церквою значною мірою пов’язані процеси творення української нації в епоху бароко. А, наприклад, у Грузії, де християнство налічує майже 1700 років, уже двадцять третій рік поспіль беззаперечним авторитетом для всіх громадян, незалежно від їхньої політичної орієнтації, лишається патріарх-католикос Ілія ІІ, чий рейтинг довіри стабільно тримається на рівні близько 80%.

Проте в Україні про подібне поки лишається тільки мріяти. З одного боку, українська церква розколота — навіть якщо говорити про саме лише православ’я. З іншого — українські пастирі душ занадто вже «від світу цього», і це не дає їм можливості відчутно відірватись за показниками довіри від світських установ.

«Ми ніколи не бачили, щоб будь-яка з вітчизняних конфесій різко розкритикувала владу за дії, що суперечать християнській моралі, хоча приводів для цього завжди було більш ніж достатньо, — пояснює директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. — Свого часу, наприклад, тільки Греко-Католицька Церква офіційно заявила, що невиплати зарплат — як на державних, так і на приватних підприємствах — є гріхом». Що вже казати про інше.

При цьому не слід забувати, що українські пастирі є лише віддзеркаленням пастви. «Ми проводили спеціальне дослідження, з якого випливло, що насправді віруючих людей в Україні — «аж» 1,7%», — стверджує пані Шангіна. Для решти ж зміст проповіді набагато менш важливий, аніж конфесійна — тобто, в кінцевому рахунку, політична — орієнтація проповідника. За таких умов ні церква як така, ні будь-хто з її ієрархів особисто на звання «совісті нації» претендувати не можуть.

За матеріалами: Релігія в Україні