Дайджест

Романтизм: ностальгія чи необхідність

09 Вересня 2009, 00:45 1878 Олександр Саліженко, Українська правда
_picture_file_path_12461

Великі ідеї, які творили історію і змінювали світогляд цілих народів, націй і континентів, завжди були виявом глибоких прагнень, воль певних одиниць, що несли ці ідеї.

Такими романтиками були творці майбутніх світових релігій, пророки, аскети, сподвижники філософських концепцій та суспільно-політичних поглядів, науковці і митці.

Прагнення та ідеали романтиків завжди були ідеалами Духу, а не матерії. Вони були направленні «до чогось», в майбутнє, на противагу буденному сьогоденню.

Людей, охоплених високими ідеями, називали по-різному: фанатиками, ідеалістами, романтиками, мрійниками, божевільними. На них накидали образливі ярлики, їх не розуміли.

Їх розпинали на хресті, зневажали, страчували, закидали камінням, садили у в’язниці. Але згодом за ними, «колишніми» романтиками, вирушали мільйони, з’являлися їх послідовники, а противники і нещодавні вороги приймали їхні ідеали як непорушні істини, закони та аксіоми.

Як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва

Романтизм – це не тільки культурно-мистецький напрям. Фіхте характеризує його як почуття приналежності одиниці до «цілого», яка, в ім’я ідеалу цілого, бореться з ворожим йому ладом, «без огляду на те, чого можна боятись або сподіватись для свого смислового добробуту».

Ренан характеризує «романтичний дух» як «прагнення до великих речей». В той же час, дух протилежний «романтиці» він називає таким , що «живе в демократичній юрбі, яка бачить своє щастя в «дешевому уряді», що не турбує спокій та вигоди одиниці.

Романтизм – це перш за все «вірую», яке не ставить запитань для чого? і чому?, але за романтичним «вірую» обов’язково має йти «акт». Тобто, романтизм це не наївне мріяння чи марево. Це віра, за якою слідує дія, втілення ідеалу в реальне життя.

Через це романтизм – це явище не масове, воно притаманне лише одиницям, які ставлять вимоги до власного життя у відповідності до високих ідеалів своїх прагнень.

В концепції одного з визначних українських філософів та ідеолога інтегрального націоналізму Дмитра Донцова, романтизм є однією з вимог до волевого націоналізму.

За його словами, «ні одна ідея не перемогла, яка не носила прикмет «романтичної» доктрини, яка не мала на своєму чолі фанатиків, але також не перемагала й та ідея, що не посувала людство в його розвою хоч на один крок вперед».

В сучасному житті романтичні, високі почуття та погляди зводяться переважно до сфери міжособистісних стосунків між протилежними статями, а саме поняття романтизм сприймається як те, чого нереально досягти.

Наразі образ романтика у більшості людей асоціюється з чоловіком, який виконує серенади під балконом коханої чи з «романтиком-невдахою» Дон Кіхотом, який боровся проти загрозливих вітряків.

_news_image_large_101169

Але, попри такі помилкові судження, образ останнього залишається символом незламності, віри та наполегливості. Про іншу сторону розуміння цих почуттів мало хто говорить, мабуть через те, що вони є складними для втілення.

Дотримання певних принципів і правил, моральної та духовної стійкості, втримання від спокус, героїзму – це ті якості, які не сприймаються масами, вони підвладні тільки окремому типу людей, одиницям-романтикам.

Для більшої частини людства простіше критикувати романтичні вчинки, які спрямованні до високих ідеалів та передбачають особисті жертви, називати їх безглуздими чи фанатичними.

Але тоді варто назвати безглуздим і сорокалітнє скитання Мойсея в пустелі, жертву Христа, аскетичне життя Антонія Печерського та Вишенського, подвиги Cвятослава і Калнишевського…

Хіба їхні життя не є прикладом віри, витривалості та мужності? Це були люди романтичного типу, які готові були принести в жертву власне життя, індивідуальні вигоди, особисте, добробут та спокій.

Людство потребує романтиків

В ХХІ столітті замало романтиків, мрійників і сподвижників, їхнє місце заступили прагматики, егоїсти та «зірки» різного штибу, які змагаються за успіх, славу, вульгарність, гаманці та ситість.

Культ «шлунку», «шику» і гламуру – це головні «блага» в житті сучасної людини, заради яких вона готова страждати більше, ніж за щось абстрактне – моральне і духовне.

Звідси виокремлення особистої думки над думкою загалу, негація будь-яких моральних і духовних авторитетів. Натомість присутні «модні» та «престижні» пріоритети: успішність, гламур, шопінг, які більшість людей зводить в самоціль свого існування.

Так, важливість речей ніхто не відкидає, але, на жаль, для більшості людей вони є головними життєвими пріоритетами.

Також незаперечним є і той факт, що в Україні, як і в світі, є люди, які живуть романтичними прагненнями і готові до великих звершень та змін. Але в нашому житті вони в дефіциті.

Для людини ХХІ століття немає потреби в індивідуальних жертвах, обмеження заради певних ідеалів. Натомість для неї існує тільки байдужість, зручність, вседозволеність та власне Я.

Людина нашого часу важко уявляє себе без побутових зручностей і комфорту. Девізом таких людей є: варто встигнути все спробувати, адже життя таке коротке. А для цього не потрібно витрачати час на якісь безглузді ідеали, які не приносять матеріальної вигоди та користі.

Їхні пояснення прості, хоча й не до кінця зрозумілі: «змінилися часи, герої канули в минуле, а зараз варто користуватись благами, які здобули наші попередники…».

Отримавши свободу, людина сприйняла її як повну вседозволеність, яку вона розповсюдила на різні заборони, що раніше існували, але, разом з цим, вона отримала і безмежну можливість падати в духовну прірву, адже сучасний світ – це світ без меж та табу.

Наразі єдиним важелем стримування для людини залишається вона сама, її воля, але через відсутність навіть простого розуміння що це таке, власні лінощі та відсутність духовного гарту, їй простіше пливти за течією.

Згубність партикулярних інтересів, жадобу до особистого збагачення, влади, слави і цинічного самолюбства людство відчуває наразі вкрай гостро. Більшість чиновників і бізнесменів, політиків і духовенства живуть за такими ж принципами.

Служіння «цілому», до якого вони належать, а не власному Я, для них чуже і незрозуміле. Альтруїстичні вчинки для них пусті і немислимі – існує тільки егоїзм та байдужість. Ніхто не прагне змін чи поступу, прагнення направленні виключно на задоволення.

Випробування кризою

Соціальні та фінансові кризи, окрім негативних наслідків, разом зі своєю появою привносять у суспільне життя і позитивні фактори та зміни. Кризові обставини стають для людства підставою перегляду світоглядних догм і цінностей.

Людина ставить під сумнів попередні умови свого існування та з критичної точки зору розглядає їх правильність.

Як правило, певна частина людства звертається до досвіду попередників або ж сама вдається до формування нових світоглядних переконань та оцінок, які для більшості людства є незрозумілими, складними та безглуздими.

В своєму зверненні, глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар охарактеризував це так: «на жаль, багато людей лишаться на рівні грошей. Вони дальше гроша сягнути не можуть, для них показник – скільки хто заробляє. Хто більше заробить, той буде героєм. Такий тип людей не використає тої прекрасної нагоди, яку надає криза».

Фінансова криза, яка охопила майже все людство, яскраво ілюструє хибність матеріалістичного світогляду для людини та марність самих матеріальних цінностей.

Криза – це відповідь, наслідок прагнень людини до збагачення, до сумнівних «благ» та до ідеалізування «світу речей». Криза також є певною карою за людський егоїзм, жадібність і знецінення морально-духовних цінностей, які протягом декількох століть панують в світі.

Зрушення в економці – це тільки зовнішній вияв, це не є причини або суть, це тільки вияв тої внутрішньої кризи, що всередині нашого єства. Це криза умів і сердець, криза духу, а не матерії.

На перший погляд, прояви морально-духовної кризи менш помітні, їх не можна безпосередньо відчути-намацати через те, що вони знаходяться всередині людини – в душі, в мозку, в почуттях.

Вони не відображаються на курсах валют, купівельному кошику, падінні цін на нерухомість та котируванні цінних паперів…Але вони відображаються на духовному зубожінні людства.

У зверненнях отців церков різних конфесій та релігій (енцикліка Папи Римського Бенедикта XVI «Милосердя в істині», Далай-Лами, Патріарха Філарета, Кардинала Любомира Гузара тощо) саме на цих факторах наголошується увага людства.

Криза є наслідком деградації людини як істоти духовної, у якої наразі переважають партикулярні, меркантильні і егоїстичні прагнення, які вона ставить головним критерієм свого життя.

Це наслідок відчуження і втечі особистості – «одиничного» від ідеї великого «цілого», яке в релігійнім житті зветься Церквою, в етичному – моральними засадами, в політичному – нацією або державою.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity