Бог дарує мені благодать жити в одній з найнезвичайніших парафій в Україні. Вона розташована у великому місті, індустріальному центрі країни і налічує лише близько 300 осіб. Здавалося б, ми нічим не заслужили на те, що отримуємо від Господа, але, напевно, Він бачить, як це місто потребує навернення, і тому чинить такі дива на наших очах. Ідеться про дніпропетровську парафію св. Йосипа.
Гадаю, багато читачів «КВ» знають про боротьбу за храм св. Йосипа. Два роки ми молилися на вулиці за повернення храму, і 10 серпня 2009 року храм став власністю парафії. Той час молитовної боротьби був дуже непростим. Богослужіння відбувалися просто неба, і в спеку, і в мороз, але вже тоді Бог чинив дива, давав пізнавати єдність Католицької Церкви.
Повернення храму відкрило нову сторінку в житті парафії. Цю сторінку Бог також щедро заповнює своїми дарами.
Перед освяченням храму 29 серпня, буквально за тиждень, парафіяни змогли приготувати напівзруйнований храм до великої урочистості. Праця тривала аж до пізньої ночі 28 серпня. При світлі ламп дороблювалися останні плакати з цитатами зі Святого Письма, храм прикрашався різнокольоровими стрічками, а пізніше багато хто лишився на нічне чування, щоб дякувати Богу за повернення храму.
Ось уже два місяці як ми в храмі. Для багатьох парафіян слова «Храм – це дім Отця, а отже, і мій дім» стали реальністю. Лише завдяки спільним зусиллям небайдужих у короткий час змогли вивезти велику купу будівельного сміття, яку залишили по собі колишні «власники».
Хоч би коли я прийшов до храму, там завжди хтось є. Вдень парафіянин Володя Спільний робить маленький ремонт, щоб у храмі було тепло і красиво. За годину до Богослужіння приходять парафіянки старшого віку і починають мити підлогу, витирати стільці. Так приємно бачити, підходячи до храму на Літургію, як парафіяни прибирають опале листя перед храмом. Хоч їх ніхто не змушував і навіть не просив про ці маленькі справи.
Бог перемагає у наших немочах. Він використовує наші вміння. І коли ми разом робимо маленьке для Бога, то можемо бачити великі плоди Його любові.
11 жовтня нашу парафію відвідав Генеральний Міністр Ордену Братів Менших Капуцинів брат Мауро Єрі. У своїй проповіді він навів приклад св.Франциска, який відбудовував Церкву не лише в матеріальному сенсі, але відкритістю на Бога відбудовував і нерукотворні храми людських сердець. Брат Мауро побажав, щоб ми будували нас самих, нашу спільноту, аби вона розсіювала блиск по всьому світу. Щоб змогло повторитися те диво перших часів християнства, коли язичники дивилися на християн і казали: «Подивіться, як вони люблять один-одного».
Брат Мауро подарував для храму великий дзвін. Тепер перед кожним Богослужінням по місту розливається чудовий перелив, голосом дзвону Бог кличе своїх дітей на молитву. Для мене цей подарунок – ще одна нагода радіти і славити Бога за Його любов до нас.
Дивлячись на життя у нашій парафії, я бачу, як Бог поступово чинить із нас, слабких і егоїстичних, одне. Справжню родину Божих дітей. І це – диво!
фінансово.
Щиро дякуємо!
