Документи

Апостольська конституція «Anglicanorum coetibus» (неофіційний переклад)

11 Листопада 2009, 06:49 2184
підпис

Останнім часом Святий Дух спонукав групи англікан неодноразово і наполегливо клопотати, у тому числі і масово, про прийняття їх в повне католицьке спілкування, і Апостольський Престол прихильно прийняв їхні прохання, бо Наступник Петра, якому доручено Господом Ісусом гарантувати єдність єпископату, очолювати і охороняти вселенське спілкування всіх Церков (пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 23; Конгрегація віровчення, Послання Communionis notio, 12; 13.), не може не піклуватися про доступність засобів, необхідних для здійснення цього святого бажання.

Церква, – народ, об’єднаний з єдності Отця, Сина і Святого Духа (Пор. Догматична Конституція Lumen gentium, 4; Декрет. Unitatis redintegratio, 2), – була воістину заснована Господом нашим Ісусом Христом як “таїнство, тобто знамення і знаряддя глибокого єднання з Богом і єдності всього людського роду ” (Догматична Конституція Lumen gentium 1). Всяке розділення серед хрещених в Ісуса Христа глибоко вражало Церкву в тому, чим вона є і в тому, для чого вона існує; воно ” не лише відкрито протирічить волі Христа, але і служить спокусою для світу і завдає збитку святій справі – проповіді Євангелії всьому творінню” (Decr. Unitatis redintegratio, 1). Саме тому, перш ніж пролити Свою кров заради спасіння світу, Господь Ісус благав Отця про єдність Своїх учнів (Пор. Ін 17,20-21; Декрет. Unitatis redintegratio, 2).

Дух Святий, початок єдності, творить Церкву як спільноту (Пор. Догматична Конституція Lumen gentium, 13). Він є початком єдності вірних в апостольській науці, в ламанні хліба і в молитвах (Пор. Ibidem; At 2,42). Але, по аналогії з тайною втіленого Слова, Церква – це не лише невидиме духовне спілкування, але і видиме (Пор. Догматична Конституція. Lumen gentium, 8; Lett. Communionis notio, 4); дійсно “товариство, в якому присутні єрархічні органи управління, і містичне Тіло Христове, видиме зібрання і духовна спільнота, Церкву земну і Церкву, наділену небесними благами, слід розглядати не як дві різні речі, але як дві складові однієї складної реальності, яка твориться божественним і людським началами ” (Cost. dogm. Lumen gentium, 8). Спілкування хрещених в апостольській науці і в ламанні хліба Євхаристії видимим чином виявляється в зобов’язанні сповідання цілісності віри, здійснення всіх встановлених Христом Таїнств і в правлінні Єпископської Колегії разом з її главою, Римським Понтифіком (Пор. CIC, can. 205; Догматична Конституція Lumen gentium, 13; 14; 21; 22; Декрет Unitatis redintegratio, 2; 3; 4; 15; 20; Декрет Christus Dominus, 4; Декрет Ad gentes, 22).

Єдина Церква Христова, та сама, яку ми в Символі Віри сповідуємо як єдину, святу, вселенську і апостольську “перебуває в Католицькій Церкві, під проводом наступника Петра і Єпископів в спілкуванні з ним, хоча і поза її складом знаходяться багато початків освячення і істини, які, будучи дарами, властивими для Церкви Христової, спонукують до католицької єдності” (Догматична Конституція Lumen gentium, 8; Декрет Unitatis redintegratio, 1; 3; 4; Congregazione per la Dottrina della Fede, Dich. Dominus Iesus, 16).

В світлі цих еклезіологічних принципів, за допомогою даної Апостольської Конституції встановлюються загальні норми, регулюючі заснування і життя Персональних Ординаріатів для тих вірних англікан, які бажають увійти цілими спільнотами в повне спілкування з Католицькою Церквою. До цієї Конституції додаються додаткові норми, видані Апостольським Престолом.

I. § 1. Персональні Ординаріати для англікан, що входять в повне спілкування з Католицькою Церквою, створюватимуться Конгрегацією віровчення всередині територіальних меж певних Єпископських конференцій після консультації з самими Конференціями.

§ 2. На території однієї Єпископської конференції, за необхідністю, можуть бути засновані один або декілька Ординаріатів.

§ 3. Кожен Ординаріат ipso iure (силою закону) є громадською юридичною особою, і юридично прирівнюється до єпархії (Пор. Giovanni Paolo II, Cost. Ap. Spirituali militum curae, 21 aprile 1986, I § 1).

§ 4. Ординаріат утворюється з вірних мирян, кліриків і членів Інститутів посвяченого Богові життя, які походять з Англіканської Спільноти, а відтепер перебувають в повному спілкуванні з Католицькою Церквою, або тих, що прийняли Таїнства Посвячення в юрисдикції самого Ординаріату.

§ 5. Катехизм Католицької Церкви є справжнім вираженням католицької віри, яку сповідують члени Ординаріату.

II. Діяльність Персональних Ординаріатів керується нормами загального права і даною Апостольською Конституцією і знаходиться у веденні Конгрегації віровчення і інших відомств Римської Курії відповідно до їх компетенцій. Для Персональних Ординаріатів дійсні також вищезгадані додаткові норми і інші можливі норми, що даються окремо для кожного Ординаріату.

III. Не виключаючи літургійних богослужінь за Римським обрядом, Ординаріат має право вершити Євхаристію і інші Таїнства, Літургію годин і інші літургійні дії згідно з богослужебними книгами, що належать англіканській традиції і схваленими Святим Престолом, з тим, щоб зберегти всередині Католицької Церкви духовні, літургійні і пастирські традиції англіканської спільноти, як дорогоцінний дар, що живить віру її членів, і як багатство, яким слід ділитися.

IV. Персональний Ординаріат ввіряється пастирським турботам Ординарія, якого призначає Римський Понтифік.

V. Влада (potestas) Ординарія є:

а. ординарною: пов’язаною самим правом з посадою, ввіреною йому Римським Понтифіком, для здійснення внутрішнього і зовнішнього суду;

b. вікарною: вершеною від імені Римського Понтифіка;

с. персональною: вершеною над всіма, хто належить до Ординаріату.

У випадках, передбачених Додатковими нормами, вона вершиться спільно з владою помісного єпархіального єпископа.

VI. § 1. Ті, що несли служіння англіканських дияконів, пресвітерів або єпископів, і відповідають вимогам, встановленим канонічним правом (Пор. CIC, cann. 1026-1032), кого не стримують іррегулярності або інші перешкоди (Пор. CIC, cann. 1040-1049), можуть бути допущені Ординарієм як кандидати до Священних Свячень в Католицькій Церкві. Для одружених служителів повинні застосовуватися норми енцикліки Павла VI Sacerdotalis coelibatus, п. 42 (Пор. AAS 59 (1967) 674) і Декларації In June (Пор. Congregazione per la Dottrina della Fede, Dichiarazione del 1° aprile 1981, in Enchiridion Vaticanum 7, 1213). Неодружені служителі повинні підкорятися нормі целібату кліру згідно з каноном 277, §1.

§ 2. Ординарій, при повному дотриманні дисципліни целібату кліру в Латинській Церкві, pro regula допускатиме в орден пресвітерату лише неодружених чоловіків. Він також може подавати прохання до Римського Понтифіка, щоб, відступаючи від канону 277, § 1, допускати, в окремих випадках, до Священних Свячень в пресвітери також одружених чоловіків, згідно з об’єктивними критеріями, схваленими Святим Престолом.

§ 3. Інкардинація кліру регулюватиметься згідно з нормами канонічного права.

§ 4. Пресвітери, інкардиновані в Ординаріат, і формуючі його пресвітеріат, повинні також культивувати узи єдності з пресвітеріатом єпархії, на території якої вони несуть своє служіння; вони повинні сприяти здійсненню спільних пастирських і благодійних ініціатив, які можуть бути предметом угод між ординарієм і помісним єпархіальним єпископом.

§ 5. Кандидати на Священні Свячення в Ординаріаті проходять підготовку разом з іншими семінаристами, особливо в доктринальній і пастирській сферах. Для того, щоб врахувати особливі потреби семінаристів Ординаріату і їх формування у дусі англіканської спадщини, ординарій може встановлювати спеціальні програми для семінарій, або навіть окремі доми формації, пов’язані з вже існуючими католицькими факультетами богослів’я.

VII. Ординарій, зі схвалення Святого Престолу, може засновувати нові Інститути Посвяченого Богові життя і Товариства Апостольського життя і висвячувати їх членів згідно з нормами канонічного права. Інститути посвяченого життя, що походять з англіканства, і відтепер знаходяться в повному спілкуванні з Католицькою Церквою, за взаємною згодою можуть підкорятися юрисдикції ординарія.

VIII. § 1. Ординарій, нормою права, вислухавши думку помісного єпархіального єпископа, зі схваленням Святого Престолу, може засновувати персональні парафії для душпастирської опіки вірними, що належать до Ординаріату.

§ 2. Настоятелі Ординаріатів користуються всіма правами і виконують всі обов’язки, передбачені в Кодексі канонічного права, які, у випадках встановлених в Додаткових нормах вершаться у взаємній допомозі настоятелів єпархії, на території якої розташована персональна парафія Ординаріату.

IX. Як вірні миряни, так і Інститути посвяченого життя, які походять з англіканства і бажають увійти в персональний Ординаріат, повинні висловити це бажання у письмовій формі.

X. § 1. Ординарію в його правлінні допомагає Рада правління, діяльність якої регулюється Статутом, затвердженим ординарієм і підтвердженим Святим Престолом (Пор. CIC, cann. 495-502).

§ 2. Рада правління, очолювана ординарієм, складається щонайменше з шести священиків і здійснює функції, визначені в Кодексі канонічного права для пресвітерської Ради і Колегії консультантів, а також в інших областях, вказаних в додаткових Нормах.

§ 3. Ординарій повинен заснувати Раду з економічних питань, дотримуючись норми Кодексу канонічного права, для вирішення встановлених перед нею завдань (Пор. CIC, cann. 492-494).

§ 4. З метою забезпечення консультацій вірних в Ординаріатах мають бути засновані Пастирські Ради (Пор. CIC, can. 511).

XI. Кожних п’ять років ординарій повинен вирушати до Риму з візитом ad limina Apostolorum, і представити Римському Понтифікові – через Конгрегацію віровчення і консультації з Конгрегацією у справах єпископів і Конгрегацією євангелізації народів – звіт про стан Ординаріату.

XII. Для судових справ компетентним є суд тієї єпархії, в якій проживає одна із сторін, якщо Ординаріат не створив свого суду, – в цьому випадку апеляція подається до суду, призначеного Ординаріатом і схваленого Святим Престолом.

XIII. Декрет про створення Ординаріату визначатиме місце розташування катедри і, при необхідності, головної церкві.

Нехай ці наші розпорядження і норми будуть дійсні і ефективні нині і в майбутньому, незважаючи – якщо виникне така необхідність – на Апостольські конституції і постанови, обнародувані нашими попередниками, або будь-які інші розпорядження, навіть ті, які вимагають особливої уваги або відступу.

Дано в Римі, в св. Петра, 4 листопада 2009, в пам’ять св. Карла Борромео.

BENEDICTUS PP XVI

© Copyright 2009 – Libreria Editrice Vaticana

Переклад Milites Christi Imperatoris

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: