Сьогодні, в день святого Миколая, коли малеча і дітвора отримала такі довгоочікувані подарунки, коли в наших помешканнях панує святкова атмосфера родинного тепла і передріздвяного настрою, пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з коломийсько-чернівецьким єпархом владикою Миколаєм Сімкайлом, який вирізняється з-поміж наших владик своєю великою тягою до благодійництва і який стояв біля початків допомогової служби «Карітас» в Україні.
— В Україні святий Миколай завжди втішався особливою увагою нашого народу…
— Хто тільки не брав собі у покровителі св. Миколая чудотворця — і мореплавці-мандрівники, і кораблебудівники, і селяни (Миколай вважається опікуном худоби), і сироти, а загалом — кожна віруюча людина. У всіх важких житейських справах віруючі люди, а часто й невіруючі, покладаються на заступництво цього святого. Недаремно переклад його імені з грецької означає «переможець людей». Йдеться, безумовно, про перемогу над гріховним єством людини. Сам святий завжди був взірцем безкорисливості: гроші, майно не мали для нього нiякої вартості. Не дивно, що день пам’яті св. Миколая чудотворця у нас відзначається два рази на рік. Уже в перші християнські часи Київської Русi 22 травня святкували день Миколи теплого на згадку про перенесення 1087 року мощів святого з міста Мир (Лікія) до Бару (Італія), де вони перебувають і нині, а вдруге — 19 грудня. Про популярність цього святого яскраво свідчить і кількість храмів, зведених на його честь в Україні. На відміну від багатьох інших святих, св. Миколай — історична особистість. Його ім’я зафіксоване в списку єпископів — учасників першого Вселенського християнського собору 325 року. А втішається він такою увагою тому, скажу вам під великим секретом, що коли під ніч на св. Миколая загадати благочестиві побажання, то святий їх обов’язково виконає.
— Чи владика може розповісти про власне бажання?
— Мені би хотілося прокинутися одного ранку і побачити в нашій країні при владі шляхетних і мудрих депутатів й чиновників. Безкорисливих, умілих, освічених. І щоб вони, як св. Миколай, мали в своєму житті одне-однiсiньке покликання, одну-однiсiньку амбіцію: служити своїй країні, своєму народові, робити все заради поліпшення його життя. І знаєте, я вірю, що св. Миколай виконає моє прохання. Хоча, може, і не зразу…
— А як ваша єпархія допомагала цього року святому Миколаю у добрих справах?
— Минулого року до акції «Допоможи святому Миколаю прийти до сиріт» приєдналося понад 1000 жертводавців, котрі реалізували прохання з листів дітей, які виховуються в школах-інтернатах та дитячих будинках, i було зібрано більш ніж 250 000 гривень. Але це тільки крапля в морі, адже лише на території нашої єпархії є 15 сирітських закладів. Звісно, і нинішнього року нас підтримали всі парафії та молодіжні організації нашої єпархії, управління та молодіжна комісія Коломийсько-Чернівецької єпархії, Коломийська міська рада, Коломийський молодіжний центр, інші доброчинці та люди доброї волі. Цього року лише в катедральному соборі Преображення міста Коломиї ми зібрали подарунки за листами півтори тисячі дітей з інтернатів. Але я радію ще й з іншого приводу: акція допомоги сиротам набирає в нашому народі дедалі більшого поширення, і це яскраве свідчення живої віри в нашому народі. Бо християнин відрізняється від невіруючої людини передусім ділами милосердя.
— Очевидно, коріння того, що зараз модно називати бездуховністю, лежить в не такому вже й далекому минулому, а змінити ситуацію за 10—20 років не так легко, як видається на перший погляд?
— Минула епоха комуністичних часів характеризувалася передусім богоборством. Ніхто не звертав уваги на людську душу. Тепер та «віднайдена душа» перелякана і перестрашена не стільки світом, скільки пропагандою людини без моральних орієнтирів. Кредо, яке нам нав’язує преса, радіо, телебачення можна звести до слів: «користай з життя». З іншого боку, з усіх видів ЗМі б’є по нас хаос і насилля, які породжують страх. А тут ще й реклама навчає нас, які страви маємо їсти, які алкогольні напої пити, як розважатися. І все зводиться до того, що не має часу застановитися над своєю душею і вічністю. Отож ніби й не маємо вільної хвилини, бо поспішаємо разом із цілим світом. Чому, за чим та по що ми так поспішаємо? Не застановляємося навіть над метою та причиною такого життєвого поспіху. А такий поспіх — то втеча зі страху перед життям. Та коли проаналізувати причину того страху, то побачимо, що такий стан — то волання душі, яка живе без Бога.
— Як вийти з такого стану?
— Ще св. Василій Великий перестерігав кожного християнина: «Уважай на себе, себто на свою душу! Її прикрашуй, про неї дбай, щоб усунути з неї усякий бруд, який чіпляється її через гріх. Не прив’язуй себе до смертного, наче б до вічного, і не погорджуй вічним, наче минулим! Дбай про душу, бо вона безсмертна!»
Адже ще ніхто не бачив помираючого з голоду, котрий не мав би часу наїстися, а для духовного життя людини такою їжею є молитва. Ці слова стосуються також питання часу. Якщо хтось відмовиться від перегляду телепрограми чи фільму, щоби в цей час молитися, то отримає вже в цьому житті набагато більше, ніж очікує. Власне, тому і потрібно ходити до церкви та просити Господа в молитві: перше — щоб дав розуміння ситуації, в якій перебуваємо, друге — щоб охоронив від спокус і дав сил боротися з ними, поклавши свою надію на Боже милосердя, принаймні так, як на вас покладаються ваші діти. Погляньте, скільки дітей закриваються в собі, бо батьки не можуть присвятити їм хоч декілька хвилин час від часу. Часто батьки займаються дитиною, але одночасно роблять щось інше, ще чимось заклопотані, а тому насправді не перебувають з нею цілим серцем. Дитина це відчуває і дуже страждає. Коли ж навчимося віддавати час Богові — будемо краще вміти знаходити час і для себе, і для своїх дітей.
— На що б Ви хотіли звернути увагу наших читачів в передріздвяний час?
— Свято Миколая не повинно для нас закінчитися нинішнім днем. Озирнімося: навколо нас багато потребуючих — самотніх перестарілих людей, знедолених дітей-сиріт, бідних багатодітних сімей, неповносправних, пенсіонерів. І якщо діла милосердя залишаться прерогативою лише інституцій Церкви, то наше суспільство і надалі залишатиметься духовно хворим. Бо мусимо визнати, що воно наразі приділяє недостатню увагу таким людям.
А головна таємниця успішного суспільства полягає саме у взаємній допомозі одне одному. Однак, окрім того, ми повинні пам’ятати ще наступну важливу річ: щира участь у справах милосердя — одна із найважливіших умов особистого спасіння кожної людини. Тому прошу всіх: в міру своїх сил і можливостей, не припиняйте творити діла милосердя. Під цим оглядом навіть невіруючим слід пам’ятати слова Святого Письма: «Чиніть добро і зло вас не спіткає». А тоді і різдвяна кутя буде смачнішою, і наші земні справи будуть мати успішне завершення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
