Багато коментарів викликала книга, опублікована постулатором процесу беатифікації і канонізації Івана Павла II, під назвою «Тому що він святий», перш за все у зв’язку з нібито самобичуванням, яке він практикував. З книги, написаної в чотири руки польським священиком Славоміром Одером і головним редактором журналу «Famiglia Cristiana» журналістом Саверіо Гаета, виникають деякі «одкровення» про життя Кароля Войтили.
Книга «Тому що він святий» ділиться на три глави: «Людина», в якій описуються його людські риси; «Папа», в якій підкреслюються найбільш важливі моменти його Понтифікату; «Містик», в якій наголошується його насичене духовне життя і його любов до Євхаристії і Діви Марії.
Багато ЗМІ, коментуючи книгу, зосередилися головним чином на трьох темах: перша – це так зване самобичування Войтили; друга пов’язана з листом, написаним в 1994 році, в якому Понтифік стверджує, що міг би відмовитися від своєї місії в разі «невиліковної хвороби», або якої-небудь перешкоди для «звершення (у достатній мірі) функцій Петрового служіння»; третя – це відкритий лист, адресований чоловікові, що вчинив замах на його життя в 1981 році, Алі Агджі.
Щоб прояснити ці теми, редакція Zenit поговорила з префектом-емеритом ватиканської Конгрегації з канонізації святих, кардиналом Жозе Сараїва Мартіншем, що брав участь в презентації книги.
Бичування
На одній з останніх сторінок книги є параграф, в якому говориться, що, за словами деяких свідків, опитаним постулатором, Папа Іван Павло II «бичував себе», – цей факт продовжує залишатися гіпотетичним, оскільки до цих пір ніхто не заявив, що був присутнім при цьому.
«У його шафі, серед одягу, висів на вішаку особливий ремінь, який він використовував як хлист і возив завжди з собою навіть в Кастель Гандольфо», – говориться в книзі «Тому що він святий». Автори не приводять подальших подробиць. Це єдина згадка про «самобичування» на 192 сторінках книги.
Деякі журналісти заявили, що це припустиме «самобичування» Івана Павла II може зупинити процес беатифікації, інші дійшли до ствердження, що суворе покаяння Папи є наслідком «божевілля».
У відповідь на ці твердження кардинал Сараїва Мартінш пояснив, що бичування – це «найпрекрасніший вираз християнського духу, віри, яку переживає людина, що бажає уподібнитися до Христа, Якого віддали на бичування».
Так що ж, для досягнення святості потрібно практикувати подібні речі? Кардинал відповів, що святий повинен «бичувати себе духовно», тобто, постійно знаходитися у дусі покаяння і жертви, уміти жертвувати фізичний і духовний біль.
«Ясно, що святість передбачає величезний героїзм в житті, передбачає багато жертв, незвичайну силу волі, щоб наслідувати Христа, жити згідно євангельських заповідей. Вона передбачає величезну мужність. Вона вимагає духовної підготовки, вміння відмовитися від багатьох речей», – пояснив він.
Кардинал підкреслив, що у випадку святих, які добровільно піддавали себе настільки суворому покаянню, ці практики не мали нічого спільного з божевіллям: «Святі – це перш за все найнормальніші люди, інакше вони не стали б святими. Багато святих практикували такий спосіб покаяння, для них він був способом управління своїм тілом, і навіть близько не має відношення до психології».
Можливість відречення від престолу і прощення терориста
В одному з підзаголовків глави, присвяченої «Папі», монс. Одер пише, що «в Церкві немає місця Папі-емериту». У цій частині тексту він розповідає про те, що Іван Павло II любив часто повторювати: якщо він залишить понтифікат, то це станеться лише по волі Божій.
«Не я повинен покласти край цьому завданню. Господь привів мене сюди: тому я залишаю Йому судити і вирішувати, коли це служіння повинно закінчитися», – говорив Понтифік згідно з текстом.
У зв’язку з цим в книзі представлений лист, що досі не видавався, написаний Іваном Павлом II в 1994 році, коли йому виповнилося 75 років, – вік, в якому єпископи і кардинали повинні подавати прохання про відставку. У цьому листі він розглядав можливість подати у відставку в разі виникнення крайніх фізичних і ментальних перешкод, але незмінно у згоді з волею Божою.
Із цього приводу кардинал Сараїва говорить, що книга не відкрила «нічого нового». Йдеться всього лише про те, щоб «слідувати розпорядженням Павла VI», який говорив, що не покине свою посаду, хіба у випадку якщо захворіє якоюсь «невиліковною хворобою», яка може перешкодити йому фізично і психологічно продовжувати нести на собі цю відповідальність. В цьому випадку Папа повинен був відмовитися від престолу перед колегією кардиналів.
Що стосується відкритого листа Алі Агджі, який публікується в книзі, датований 11 вересня 1981 року, кардинал заявив, що там написано «те, що всі ми вже знаємо. Папа пробачив терориста, хоча той і не вибачився у нього».
Що означає «високоповажний»?
Кардинал підкреслив, що опублікована недавно книга не може ні затримати, ні прискорити процес беатифікації Понтифіка, оскільки 19 грудня минулого року Святий Престіл опублікував декрет про визнання його героїчних чеснот. З тієї миті Іван Павло II отримав титул високоповажного, гідного шанування.
«Конгрегація з канонізації святих, коли отримує документи кандидата до слави вівтарів, насамперед вивчає те, як він втілював в своєму житті християнські чесноти», – відзначив він.
«І це повинно бути більше ніж звичайна святість, але воістину святість героїчна. Героїзм – це те, що відрізняє його від інших християн». Тому єдине, чого не вистачає, щоб Іван Павло II став блаженним – це доказ чуда, здійсненого за його заступництвом, і яке не пояснювалося б з точки зору науки.
Необачність автора?
У будь-якому процесі беатифікації справа постулатора полягає в тому, щоб зібрати свідоцтва і інформацію, які підтверджують святість кандидата. І думка постулатора в процесі не враховується. Весь зібраний матеріал вивчається лише Конгрегацією з канонізації святих.
Знаючи, що постулатор має бути людиною нейтральною, хіба не необачно публікувати книгу, названу «Тому що він святий», коли кандидат до слави вівтарів ще навіть не беатифікований?
На це префект в емеритурі відповів, що постулатор «може говорити що хоче», висловлюючи особисту думку, і що ця книга «не має жодного відношення до самого процесу», тобто, вона не прискорює і не зупиняє його.
Що стосується назви книги, – підкреслив кардинал, – то вона швидше відповідає вигукам народу, який з моменту смерті Івана Павла II вийшов на вулиці, тримаючи плакати з написами «Santo subito», «святий негайно».
За матеріалами: Milites Christi Imperatoris
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
фінансово.
Щиро дякуємо!
