Чи буває Великдень у в’язниці або в лікарні? А «ніде», без дому? Так! Про це свідчить в’язничний капелан о.Григорій Драус, пізніше естафету від нього приймуть волонтери – приятелі бездомних та хворих. Вітання «Христос Воскрес!» має лунати всюди.
Отець Григорій Драус: «Середній термін ув’язнення – 14 років. Стільки ж я служу як тюремний капелан. Маючи постійний дозвіл на відвідування в’язниці, я буваю там 3-4 рази на тиждень. Служіння в тюрмі не можна зводити до урочистостей, але Великдень – регулярна можливість для особливого душпастирства.
В «моїй» в’язниці в Городищі на Рівненщині – незвична ситуація. Частина в’язнів тепер є римо-католиками, вони звикли до «свого» календаря. Водночас тутешня атмосфера – добра нагода, щоб святкувати Великдень одночасно з в’язнями-християнами східного обряду, яких чимало. Причина пастирська – тоді вони більш схильні прийти на Літургію. От і постала специфічна спільнота – римо-католиків з юліанським календарем.
2009 року у нас була непересічна Пасха. Під час Triduum Paschale (з лат. Великоднє Тридення, увінчане Воскресінням – «КВ») вирватися з парафії до в’язнів неможливо. Через це Пасхальні урочистості за східним календарем ідеально пасують. І в мене майнула думка зробити у в’язниці Всенощну Літургію (Пасхальну Вігілію) – вперше за весь час свого капеланства та й взагалі в Україні!
Городищенська колонія суворого режиму має максимальний рівень захисту. Я запитав начальника, чи дозволять нам нічну Месу на Пасху? Щиро кажучи, сам в це не вірив. В Польщі не можна було навіть Месу Пастирів на Різдво відправити, бо це ж «рівень захисту, режим, система!» І раптом начальник – відкрита, сердечна людина, яка завжди підтримує всі можливі добрі ініціативи – замислився… Я гадав, що він не знає, як відмовити. Тут він і каже: «Я знаю, як це зробити! Щоб потім не казали, що ми примушуємо в’язнів не спати вночі (ув’язненим гарантують 8 годин сну), нехай усі охочі напишуть заяви, що добровільно хочуть не спати Пасхальної Ночі, щоб взяти участь у Літургії».
Далі організація Меси вже була справою техніки. В їдальні приготували паски, і я благословив їх. Робити повне і динамічне Богослужіння тут важко. Ми розпочали з фільму «Страсті Христові». Потім була Пасхальна Літургія. Святкування продовжилося спілкуванням за спільною трапезою до ранку.
Свідченням духовних переживань в’язнів було те, що не всі з них прийшли. Існує стереотип, що у в’язниці всі беруть участь у таких заходах, бо «не мають що робити в камері». Однак це для них не просто проведення часу чи розвага. На розвагу прийшли б усі.
Можливість чистого духовного переживання укріпила їх самих у християнській автентичності. Єдина нічна Пасхальна Літургія у в’язниці! Згадайте, до речі, чи в багатьох парафіях «на волі» є така практика?»
Великодні свята для бездомних – особливі. Існує думка, що це для них –чергова можливість «поживитися», заробити, скористатися чиєюсь добротою. Однак для тих, кому щастить потрапити за святковий стіл у благодійній організації чи в притулку, – це справжнє свято. Свято Христового Воскресіння – і воскресіння власної гідності, а це може надзвичайно змінити життя. Знову відчувши, що таке дім, щедрий стіл, спільне свято, людина вже не хоче повертатися до бруду, горілки, нікчемної «свободи» крадіжок та «вільного» життя. Один бездомний якось вразив мене зауваженням – «Я навіть не можу згадати, коли востаннє їв за столом суп…»
Інший аспект – змога катехизації. Той, хто скоїв багато помилок у житті, прагне Бога більше від будь-кого, навіть якщо не усвідомлює цього. Великодні проповіді, повні безумовної радості й любові, здатні повернути на добрий шлях не одну людину. Ці люди втомилися від непевності, і часом буває, що немає навіть когось, хто просто усміхнувся би і простягнув руку. Якщо ти ніколи не чув про те, що тебе взагалі хтось любить, можеш бути найбіднішим з усіх, навіть коли «на сигарети» ще вистачає. «Христос Воскрес – і Він любить тебе попри все!» Чи часто бездомний може почути ці слова?..
Віра тут потрібна…
Особливим свято Пасхи є для тих, у кого Воскресіння – це живе і конкретне поняття. Для тих, хто живе поруч зі смертю. Для дітей, хворих на рак. На Великдень у лікарні – завжди святкові Богослужіння; як діток, так і дорослих сповідають та причащають. В онкології мало невіруючих. Рак – це така хвороба, що швидко зцілює недовіру до Бога. Адже в палаті поруч із мамою і малям в скруті найчастіше залишається лише Він. Воскреслий.
Віра тут потрібна. Віра в Бога, Який обдарує небесним щастям, якщо земне врятувати не вдасться. Віра в лікаря і молитва за його добрі руки. Віра в людей, які допоможуть зібрати необхідні кошти на лікування та обстеження. Віра в тих, кому не шкода власної крові, бо вона потрібна, – в донорів. І Любов попри смерть – інакше в онкології не витримати.
На фото – маленька Софійка Біда з мамою, вони з Тернопільщини. В січні в Софійки виявили онкологічну хворобу – альвеолярну рабдоміосаркому. Дівчинці потрібна як молитовна, так і фінансова допомога (лікування триває у Києві). Давайте допоможемо разом!
Реквізити: ПриватБанк, карта «Миттєва» (грн.), МФО 305299, код ЗКПО 14360570, № рахунку 29244825509100. Призначення платежу: кошти для поповнення карти № 4405 8850 1505 5616. Отримувач: Біда Наталя Казимирівна, ІНН 2716007946, благодійна допомога на лікування доньки. Тел. мами – (098)3285660, волонтер дівчинки – Ірина Маркіна, тел. (050)3866174.
фінансово.
Щиро дякуємо!
