Рік тому, 7 травня 2009 р., о.Ціріл Васіл SI, тодішній ректор Папського Орієнтального інституту, за рішенням Папи Бенедикта XVI був призначений на посаду секретаря Конгрегації для Східних Церков. Кардинал Тарчізіо Бертоне з цього приводу зауважив: «Цей син Греко-Католицької Церкви Словаччини починає свою нову пастирську місію – у дикастерії, де працюють для блага улюблених Східних Церков. Він допомагатиме наступнику св.Петра і єпископу Риму служити правді та єдності у Вселенській Церкві». В інтерв’ю для газети L’Osservatore Romano владика Ціріл поділився спогадами про Греко-Католицьку Церкву у Чехословаччині в роки «холодної війни».
Яким був шлях Вашого покликання?
Я родом з дуже християнської родини. Мій батько був греко-католицьким священиком і на початку служіння його направили до віддаленої парафії. Тому з років мого дитинства я пам’ятаю, що він постійно приїздив – і виїздив; був такий зайнятий, що майже ніколи не бував удома. На щастя, за деякий час його перевели до ближчої парафії, і сім’я могла мешкати разом. Саме сім’я, а не лише приклад мого батька, сформувала моє покликання до священства. Тоді я не міг реалізувати своє прагнення так, як мені хотілося, бо були труднощі, пов’язані з суворим урядовим контролем за Церквою. Існували значні обмеження для тих, хто хотів стати на шлях священства, діяла лише одна національна семінарія. Проте, я познайомився з людиною, яка, як я згодом дізнався, була таємним священиком-єзуїтом, доктором філософії. Зустріч із ним справила на мене надзвичайне враження – його досвід показав мені можливість навчатися і здійснювати апостольське служіння. Його звали Мікеле Федор, саме завдяки йому я захопився Товариством Ісуса.
Як далі тривав Ваш шлях?
Після закінчення семінарії мені випадала нагода продовжити навчання за кордоном, але уряд не надав дозволу на це. Тому я волів вдатися до способу, який можу назвати дещо наївним і одночасно романтичним. Я вирішив виїхати з країни без урядового дозволу і дістатися до Риму, де мав продовжувати студії. У цьому мені допоміг монсеньйор Мікловш [у 1983-2009 рр. – греко-католицький єпископ Крижевицький]. Я виїхав до Югославії, де він тоді перебував, і він надав мені документи для італійського посольства у Белграді. Мені тоді було 22 роки, я не просив політичного притулку – до Риму я їхав за навчальною візою, виданою мені італійським урядом. Оселився я у римській колегії святого Йосафата і розпочав навчання у Папському Орієнтальному інституті. Між тим мою родину, яка залишалася у Чехословаччині, викликали на допити, тривало слідство, мене позаочно засудили на два роки ув’язнення…
Чим була для греко-католицької словацької спільноти Конгрегація для Східних Церков?
Конгрегація сприймалася інституцією, якій довіряли, яка уособлювала турботу Святішого Отця про християнський Схід. Для наших священиків це була найперша інстанція у всіх питаннях – великих чи малих.
Яким було життя Церкви у Чехословаччині за тих часів?
У 1950-х рр. було багато спроб соціалістичного режиму зруйнувати Церкву. Насамперед намагалися зсередини розколоти латинську Церкву, підштовхуючи її до проявів розколу – ця спроба виявилася невдалою. Згодом вдалися до акцій проти Греко-Католицької Церкви, ліквідувавши її та підпорядкувавши Православній Церкві. 18 років нашої Церкви офіційно не існувало, навіть зі словників вилучали вираз «греко-католицький». Натомість на латинську Церкву постійно здійснювали тиск – або через ув’язнення єпископів, або через примус священиків до співпраці з режимом… У роки «союзу» з Православною Церквою дуже багато вірних пристали до латинської Церкви. Багато з них залишилися там – і це призвело до значного скорочення числа греко-католиків. Мене самого хрестили за латинським обрядом, бо альтернативи не було. Однак, щойно це стало можливим, моя рідня повернулася до Греко-Католицької Церкви.
Як, на Вашу думку, слід практично реалізувати рекомендації Бенедикта XVI щодо більшої уваги до Східних Церков?
Побажання Папи не є чимось новим – йдеться про більш ніж столітню позицію понтифіків. Другий Ватиканський собор підтвердив важливість прагнення до єдності та екуменічного шляху. Оскільки ж східні Церкви не багато численні, вони є насамперед індикаторами того, як Католицька Церква ставиться до [християнського] Сходу. Я думаю, тому Православні Церкви надзвичайно уважно спостерігають за тим, як здійснюється регулювання і управління в Східних Церквах, які є у сопричасті з Католицькою Церквою, бо це є прикладом для пошуку можливих шляхів для об’єднання всього [християнського] Сходу та католицького світу. Справді, останнім часом більше не йдеться про повернення чи про возз’єднання православних, але триває пошук шляхів, які вели б до єдності – із повагою до принципів і Римо-Католицької Церкви, які еклезіологічно пасували б до принципів, прийнятних для Східного світу.
L’Osservatore Romano (Ватикан), 25 липня 2009 р.
(скорочений переклад «КВ»)
Фото:
Архієпископ Ціріл (Кирил) Васіл SI
Народився 10 квітня 1965 р. в Koшіце, Словаччина.
Священик з 1987 р., 1990 р. вступив до Товариства Ісуса.
Єпископська хіротонія відбулася 14 липня 2009 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
