Своє бачення свободи, а саме вона уже сім років поспіль залишається незмінною темою лекції, яку організовують у Львові друзі непересічного журналіста Олександра Кривенка, цього року 14 травня лекцію читав доктор соціології Антон Олійник.
Антон Олійник – асоційований професор канадського університету «Меморіал», кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту економіки Російської академії наук. Читати «Лекцію свободи» науковця запросили невипадково, адже суспільство хвилює питання, чи можна кількісно, а навіть у грошовому еквіваленті оцінити свободу, чи можна проміняти її на певні вигоди, і як в цьому контексті можна оцінити «харківські угоди»?
Лекція присвячена дуже актуальній, на мій погляд, сьогодні темі цінності свободи. Як можна її оцінити, і чи можна взагалі розглядати питання про умови, за яких можна відмовитися від свободи? Це буде перше питання, яке б я хотів розглянути. Є два підходи, про які я буду говорити. Перший – інструментальний. Другий підхід той, відповідно до якого свобода розглядається як певна кінцева чи термінальна цінність.
У другій частині я б хотів співставити свободу і владу. Власне ці дві теми настільки пронизують наше життя, що без їхнього обговорення теж було б не зовсім правильно говорити про свободу. Тобто наскільки свобода зв’язана з владою? Чи існує суперечність між владою і свободою? І взагалі, чи ця суперечність є неминучою?
У третій частині, на прикладі емпіричних даних, зокрема опитувань, які проводилися в Україні уже після кінця 2004 року, хочу показати, до якого підходу – інструментального чи термінального, у своїх оцінках свободи українське населення є ближчим.
Остання частина лекції буде присвячена політиці уповноваження (empowerment). Я користуюся англійським терміном, бо його важко адекватно перекласти не лише на українську чи російську мову, але й на французьку чи німецьку.
Цінність свободи
Щодо оцінки свободи, то відповідно до першої традиції, свобода цінна настільки, наскільки вона дає можливість що-небудь зробити, досягнути результату. Це так званий інструментальний підхід до оцінки цінності свободи. Відповідно, якщо я вільний, можу досягнути певних речей, то наскільки цінні для мене результати таких дій, – в цьому сенс інструментального підходу, прагматичного підходу до оцінки свободи.
В якості прикладу, наскільки цей метод може бути застосовуваний у дійсності, я можу послатися на випадок у тій провінції Канади, де я викладаю, – Ньюфаундленд. Вона до 1949 року була самоврядною територією, мала свою владу. А потім унаслідок демократично виявленої думки населення, було вирішено, що економічні труднощі, з якими зіткнулася держава (а на той час це була саме держава) перевищують ті переваги, які дає статус вільної країни. Тому власне й було вирішено об’єднатися з Канадою. Як наслідок, влада країни стала владою території, і статус автономії теж в певному розумінні був втрачений, незважаючи на те, що устрій Канади дає значно більше свобод, ніж, скажімо, аналогічний в Росії чи Україні.
В якому сенсі свобода у цьому випадку була оцінена інструментально? Порівнювалися витрати і вигоди від того, що можна зробити, зберігаючи автономію, із витратами та вигодами за продажу цієї свободи за великі гроші. У цьому випадку гроші справді були великими. Кредити, субвенції, виділені центральним урядом стали на той момент суттєвим чинником для ухвалення рішення.
У випадку України в останні дні подібне питання теж активно дискутується, а саме чи можна осмислити «Харківські угоди» у термінах інструментального підходу чи ні? Чи можна, наприклад, сказати, що ціна, яка запропонована за зниження у певній мірі автономії, є достатньою чи навіть перевищує вигоди від збереження цієї автономії?
Другий підхід не передбачає прагматичного оцінювання свободи. Відповідно до нього, цінним є сам факт, що людина чи спільнота має можливість приймати рішення самостійно, навіть якщо матеріальні вигоди при цьому є мало очевидними або не надто суттєвими.
Якщо звернутися до класики російської літератури, то логіка гравця в однойменному романі Достоєвського до певної міри ілюструвати цінність свободи як термінальну. Незалежно від того, скільки саме я виграю, і як це співвідноситься з моїми втратами, цінна сама можливість бути гравцем.
Є й більш специфічніше вираження цього. Можна проілюструвати таким чином: коли купуємо лотерейний квиток, і якщо ми задумуємося про вірогідність виграшу, і відповідно як ціна квитка у лотереї співвідноситься з вірогідністю виграшу, то це приклад інструментального підходу. Ми зіставляємо можливі вибори і можливі не-вибори.
Якщо той рай, який уможливлює участь у грі переважає над усім іншим, то це приклад другого підходу. Це не свідчить про якесь відхилення. Це значить, що людина зосереджена на веденні самостійної гри. Для неї цінна можливість бути самостійним гравцем.
У більшості повсякденних ситуацій можна побачити прояви і першого підходу до оцінки свободи, і другого. Коли я буду говорити про емпіричні дослідження, я це продемонструю і спробую порівняти, який з підходів домінує в українському випадку.
Тут я планував розмістити уривок з одного з моїх найталановитіших творів сучасної політичної культури, маю на увазі серіал «Недоторкані», але мені підказали, що його так і не показали по телебаченню, тому я вирішив, що цей приклад, напевно, буде не зовсім вдалим.
Одна з серій цього серіалу була присвячена підготовці до останніх виборів. Йшлося, що в Україні в кінці 2009 року, якщо й є чим гордитися у сенсі самостійного статусу, то це – репутацією школи демократії. Попросту кажучи, прагматична перевага від статусу самостійності чи автономності викликають великі сумніви, а якщо є чим пишатися, то лише статусом школи демократії, як певної цінності, наближеної до інтелектуальної.
Форми свободи
Якщо перейти до безпосереднього обговорення форм свободи, я б хотів виділити три. Це буде важливо для подальшого обговорення питань, чи можна оцінити свободу, в що її оцінити, як можна судити про цінність свободи?
Перша форма свободи – це свобода ДЛЯ. Мається на увазі можливість досягнення певних цілей у повсякденній діяльності, це можливість досягнути певних результатів. Людина вільна у тій мірі, в якій вона здатна здійснювати певні операції від найпростіших до складних.
Друга форма – та, яка у повсякденному житті найчастіше і розуміється під словом «свобода», це – свобода ВІД. Свобода від зовнішнього втручання. Це – коли на мої дії не впливає ніхто інший. Я вільний у своїх діях, бо ніхто не обмежує мене у таких діях. Мова йде про те, що людина вільна у тій мірі, в якій її не обмежує довколишній світ чи, скажімо, зовнішні чинники.
Третя форма – та, яку в повсякденному дискурсі ми найчастіше упускаємо. Це – свобода РАЗОМ, або свобода збільшувати ступінь можливого завдяки об’єднанню зусиль. Якщо навести конкретний приклад, то в моєму випадку попередні обговорення цієї лекції допомогли змінити фокус і розставити певні акценти. Для мене це у певному значенні ілюстрація свободи РАЗОМ.
Співвідношення влади і свободи
Зазвичай, ми розглядаємо поняття «влада» і «свобода» як антиподи, що виключають одне одного. Насправді, якщо уважніше розглянути усі три форми свободи, то виявиться, що суперечність між владою і свободою присутнє у всіх трьох випадках.
По-перше, свобода ДЛЯ і влада ДЛЯ – це практично ідентичні поняття. В якості синонімії можна використати вислови «я вільний зробити щось» і «Я маю владу зробити щось». У першу чергу це стосується індивідуальних дій, тобто, що людина має владу виробити певні ефекти, або вона вільна виробити ці ефекти.
У випадку свободи ВІД спостерігається суперечність, яку ми, напевне, навіть на рівні підсвідомого сприймаємо в нашому житті, це – суперечність між владою і свободою. Слід зазначити, що у цьому випадку мова йде не про владу загалом, а про владу НАД, владу, яка здійснюється над кимось. Йдеться не про владу зробити щось, а про владу над іншою людиною.
Цей образ і форма влади вписані і в контекст соціальних дій. Тобто йдеться про взаємодію між двома або більше людьми, і про те, що одна із них має більше прав і більше можливостей, тому маємо тут дуже жорстку суперечність між владою і свободою.
На кінець, якщо говорити про свободу РАЗОМ, то вона виявляється однією з умов виникнення дуже специфічної влади, яка фактично відсутня не лише у пострадянській дійсності, в Україні, в Росії, але й більшості західних країн. Це тому, що вона дійсно дуже специфічна. Це так звана transformative power – трансформуюча влада. Влада націлена на те, щоб покласти собі самій кінець. Приклад, який з’явився останнім часом у філософській літературі – це образ матері з дитиною. В їхніх відносинах є місце владі: мати може контролювати дитину. І тут влада виявляється в дуже особливій ситуації, адже ціллю є зробити дитину потенційно незалежною у майбутньому. Тобто йдеться про владу, яка підриває основи себе у майбутньому, це – влада, яка допомагає суб’єкту, який їй підпорядкований, стати самостійним у майбутньому і відмовитися від владних відносин. Свобода РАЗОМ і така влада є взаємними умовами, вони пов’язані між собою певним логічним зв’язком.
Можна проілюструвати на прикладі всім нам добре відомого Робінзона Крузо всі три форми влади. До того, як Робінзон Крузо зустрів П’ятницю, була виключно свобода ДЛЯ. Тобто свобода Робінзона обмежувалася виключно ресурсами, доступними на цьому острові, тим, що він міг зробити з цими ресурсами. Власне це й були рамки свободи ДЛЯ. Щойно він отримав компаньйона, виник контекст соціальної дії, тому, що у відносинах з’явився другий суб’єкт.
Йдемо далі. Свобода НАД. Влада над П’ятницею допомагає Робінзону розширити поле власних дій, а одночасно ця влада НАД є умовою цивілізації П’ятниці, якщо згадати текст твору. Відповідно у перспективі П’ятниці можна буде цілком обійтися без Робінзона. Це – реалізація свободи РАЗОМ.
Є й більш пізній приклад тої ж логіки. Барак Обама, отримуючи Нобелівську премію у кінці минулого року сформулював приблизно так ж логіку. Він сказав, що бачить власний інтерес США розвивати відносини із країнами Третього світу, країнами, що розвиваються, в тому, щоб допомагати їм досягати більш цивілізованого, прогресивного стану, оскільки у майбутньому вони самостійно зможуть стати більш вигідними партнерами США». Аналогія, можливо, надто вільна, але, на мій погляд, у сказаному присутня логіка переходу від влади ДЛЯ до влади НАД, а потім і до влади РАЗОМ.
Методи оцінки інструментальної цінності свободи
Тепер повернуся до головних питань: «Як ми можемо оцінювати ці форми свободи?», і «Як ми можемо відповісти на прагматичне питання, чи та ціна, яку пропонують за оренду Севастополя, за оренду газотранспортної системи – це є багато чи мало?», «Взагалі, чи є об’єктивні критерії для оцінки цього, чи ставити таке питання не зовсім коректно?»
Якщо мова йде про свободу ДЛЯ, то тут питання про цінність свободи вирішується на основі такого підходу. Оцінюється перелік усіх можливих дій, які ми можемо виконати і вірогідність успіху реалізації таких дій. Потім додається оцінка за кожним із цих параметрів. Тобто цінність свободи ДЛЯ – це певна інтегрована оцінка успіху, якого ми можемо досягнути, якщо ми самостійно оцінюємо, що робити, і яким чином це робити.
У випадку свободи ВІД є більш прагматично складний підхід. Треба мислити контрфактуально, тобто задатися питанням «щоб я зробив, якби владних відносин не було? Якою б була логіка дій, якби я діяв, якби владних відносин не було?». Далі ж використовується та модель, що й у попередньому випадку.
Свобода РАЗОМ. Тут ще більш складне питання. Ніхто не знає ті можливості, які відкриваються у результаті кооперації, точніше, їх складно оцінити, на відміну від двох попередніх ситуацій, тому у цьому випадку оцінки менш чіткі. Їм важче надати чіткого кількісного виразу. Саме тому ми, напевно, найчастіше забуваємо про цю форму свободи, поза тим, що її найважче досягнути.
Спроба кількісної оцінки свободи в українському контексті
Перейдемо до вияву емпіричних даних. Спробуємо подивитися, чи конкретні чинники в контексті України відбивають сказане. Можна запропонувати наступний підхід: можна спробувати побачити наскільки інструментальні міркування пояснюють суб’єктивні відчуття свободи з погляду українців. Потрібно знайти дані про суб’єктивні оцінки свободи українців, і подивитися наскільки важливий вклад інструментальних чинників в пояснення суб’єктивного відчуття свободи.
Для перевірки цього підходу я використовував дані опитування World Values Survey, що проводилося у 2006 році, коли перша ейфорія, після листопада 2004 року уже завершилася. Друге джерело – ще пізніше, це – аналіз програм кандидатів у президенти на останніх виборах, що відбулися кілька місяців тому. Відібрані було програми кандидатів, що за результатами виборів, перше, друге, і аж до десятого місця.
Відправною точкою було питання про суб’єктивне відчуття свободи. Це питання було включене у дослідження World Values Survey. Запитувалося, наскільки ви вільно себе почуваєте у повсякденному житті, і було запропоновано варіанти відповіді від 1 до 10, від «зовсім невільний» до «повністю вільний у повсякденному житті».
Динаміка суб’єктивних оцінок свободи
Верхній графік показує усереднене відчуття свободи в усіх країнах, в яких проводилося опитування, а їх було у 1999 – 70, а в 2006 – 56. Як бачите, є певний прогрес у відчутті свободи, але він далеко не такий суттєвий, яким його представляють теоретики «кінця історії», які вважають, що розпад Радянського Союзу дав початок нового етапу більш вільного існування.
Українську ситуацію показує графік, що розташований нижче. Він коротший, оскільки в Україні відповідні опитування почали проводитися з середини 90-х років. Цілком логічно, що відчуття свободи за графіком спочатку знижується. Порівняння даних опитування 2004 року із даними першого опитування у пострадянській Україні свідчить про негативну динаміку усередненого відчуття свободи в країні. Потім бачимо різкий сплеск, який вірогідно пов’язаний із листопадом 2004 року.
Я спробував за допомогою інших питань розкласти сукупний індекс на компоненти, щоб вивести індекси свободи ДЛЯ, свободи РАЗОМ і свободи ВІД. Якщо розглянути динаміку індексу свободи ВІД, що передбачає відсутність обмежень для реалізації, то тут не було будь-яких змін.
Динаміка свободи РАЗОМ вираховувалася за досвідом участі у різного роду колективних діях. Бралися до уваги відповіді на питання, чи людина могла брати участь, наприклад, в акціях протесту, а також питання довіри, як однієї з передумов до свободи РАЗОМ. Я намагався пояснити ті чинники, які пояснюють динаміку сукупного відчуття свободи. Виявляється, що інструментальні чинники в українській ситуації пояснюють частково наше відчуття свободи, але вони не є основними. Лише 14,6% від загальної мінливості в суб’єктивних оцінках свободи можна пояснити за допомогою таких чинників, як матеріальні ресурси і стан здоров’я. Це саме ті чинники, які вписуються в інструментальну оцінку свободи: якщо немає здоров’я, то людина не вільна зробити щось, це суттєво обмежує її свободу. Так само з матеріальними ресурсами.
Бачимо, що вплив цих чинників є, але він далеко не такий значимий, як можна було очікувати.
Хотів би також звернути увагу на чинник стану здоров’я в якості змінної. Я переглянув усю вибірку і Україну окремо, і виявилося, що в Україні спостерігається, те, що не спостерігається на всій вибірці, а саме дуже сильна залежність між станом здоров’я і відчуттям свободи у кореляції з віком. Чим більший вік, тим суттєвіше погіршується стан здоров’я, і тим менше стає відчуття свободи. Така залежність не спостерігається для усієї вибірки, тобто для усіх країн, де було дослідження.
Якщо говорити про свободу РАЗОМ, то її вклад ще менш відчутний. Зокрема, питання про довіру до людей. Вони допомагають нам зрозуміти загальне відчуття свободи лише на 0,8%.
Роблячи висновки, треба мати на увазі, що анкета, яка використовувалася, не була розроблена для вирішення цього дослідницького питання. Звісно це знизило загальну цінність підходу, але тим не менше, за цих умов, я думаю, два чинники – матеріальні ресурси і стан здоров’я дійсно лежать в основі інструментального розуміння свободи.
Загальні підсумки кількісного оцінювання
Маємо перелік компонентів за роллю їх вкладу в наше суб’єктивне розуміння свободи. Найбільш значний у нас – здоров’я, потім стоїть дохід, потім розмір населеного пункту. Хотів би це прокоментувати: вища ступінь свободи спостерігається не у містах-мільйонниках і не в сільській місцевості, а в містах середнього розміру – з населенням від 100 до 250 тис. людей.
Далі йде регіональний розподіл відчуття свободи. У цьому опитуванні, як і в інших було виділено чотири макрорегіони України: західний, східний, північний і південний. Виявилося, що у західному макрорегіоні відчуття свободи вище, ніж у всіх інших макрорегіонах, при чому різниця в відчутті свободи суттєва.
Далі йшла роль довіри, статі, віку. Щоправда, в ході аналізу вік випав, бо був включений до чинника здоров’я.
Отож, результат з урахуванням всіх цих чинників пояснює наше суб’єктивне відчуття свободи приблизно на 18%, що свідчить про те, що в українській оцінці свободи інструментальні міркування грають відчутну роль, але не пояснюють всього. Наскільки вони не пояснюють всього я не можу на основі цього аналізу сказати точно, оскільки питальник був розроблений під інші цілі.
Контент-аналіз передвиборчих програм кандидатів у президенти
Щоб перевірити ці результати, я звернуся до офіційних програм кандидатів в президенти України 2010 року. Є програма для конвент-аналізу, яка дозволяє подивитися, як часто кандидати використовували різні фрази, слова, ідеї. Я спробував розкласти ці десять програм на ключові поняття, і подивитися, як часто в програмах згадують «країну», як часто вони говорять про питання «влади». Питання влади виявилися одними із найбільш згадуваних.
Я виділив ті поняття, які мають безпосереднє відношення до розмови про співвідношення свободи і влади.
Як бачите, свобода РАЗОМ згадується доволі часто, але значно рідше, ніж свобода ВІД чи влада.
До питання про свободу і владу, і про те, які форми взаємодії свободи і влади частіше за все спостерігаються в цьому дискурсі, в офіційних передвиборчих програмах. Свобода РАЗОМ найчастіше зустрічається з такими поняттями, як «країна» і «модернізація», що цілком логічно, якщо подумати про цю комбінацію. Другий пласт, який часто зустрічається, – «влада» і «довіра». Він на перший погляд парадоксальний. Коли ж я більш детально розглянув це, то побачив, що ця асоціація має негативний характер. Тобто, коли якийсь кандидат говорить про питання влади, то він каже, що збирається переломити тенденцію недовіри до влади або збирається концентруватися на тому, щоб повернути довіру до влади.
Якщо концентруватися тільки на тих категоріях, які безпосередньо відносяться до свободи, то вийде, що «свобода ВІД» і «свобода РАЗОМ» зустрічаються разом частіше, а «влада» зустрічається з цими двома формами свободи трохи рідше.
Інтерпретація запропонованого аналізу
По-перше, можна сказати, що в українському і повсякденному сприйнятті, і політичному дискурсі свобода ВІД переважає над свободою РАЗОМ. І в програмах кандидатів у президенти, і під час аналізу питань анкети World Values Survey, свобода ВІД, тобто свобода від чогось, від зовнішнього впливу, від обмежень, переважає над свободою РАЗОМ. Це не є характерним виключно для української ситуації, але в українській ситуації це особливо важливо, оскільки без зміни, без привернення уваги до свободи РАЗОМ, переломити ситуацію, я думаю, просто не можливо.
Чому? Свобода РАЗОМ саме є розширенням можливостей, якого з одного боку найважче досягнути, і яке, з іншого боку, – відповідає цьому завданню.
Виходячи з того, що дві форми свободи між собою сильніше пов’язані, ніж кожна з владою, можна сказати, що влада зазвичай розуміється як влада НАД, влада як здійснення контролю над діяльністю, причому з нав’язуванням чужої волі в класичному розумінні. Хоча влада не обов’язково має мати саме такий сенс.
Це ж підказує негативна асоціація між ступенем довіри й індексом влади, тобто відповідь, наскільки людина готова підпорядкуватися.
Можна сказати, що за всіма показниками, якщо взяти результати дослідження World Values Survey, відчуття свободи в Україні, на жаль, у порівнянні із іншими країнами, нижче. З 56 країн в 2006 році, в яких проводилося опитування, Україна опинилася на 54 місці, незважаючи на позитивну динаміку, яка спостерігалася у нас.
Свобода РАЗОМ
Така картина для нас відображає потенційну готовність встановлювати ціну свободи. Якщо ми говоримо про свободу ВІД чи свободу ДЛЯ, то їх можна кількісно оцінити, на відміну від свободи РАЗОМ. Тому про неї найчастіше забувають як на рівні дискурсів, так і на рівні повсякденного життя.
Інструментальна оцінка свободи ДЛЯ і свободи ВІД технічно можлива, і тому питання: «Скільки треба попросити за відмову від контролю за газотранспортною системою?» – може ставитися. Але для більшості українців все-таки інструментальні методи оцінки свободи не пояснюють всього сприйняття свободи. Тому робити головний наголос або використовувати виключно кількісні підходи і роздумувати: «Ця ціна нас влаштує, а ця ціна – не влаштує», хоч технічно правильно, але не відповідає ситуації, яку можна побачити навіть на основі запропонованого аналізу. Адже лише 18% суб’єктивної свободи зводяться до інструментальних міркувань.
У підсумку
Насамкінець хотів би зупинитися на тому, що свобода РАЗОМ відсутня як у політичному дискурсі, так і в повсякденному житті. Вона рідше, за інші згадується і в програмах кандидатів у президенти, і у відповідях на питання згадуваного опитування. Хоча саме свобода РАЗОМ і є ключовою умовою для того, щоб переломити тенденцію, яка складається. Саме ця свобода є необхідною умовою зміни характеру владних відносин. І власне ця свобода є першим кроком до того, щоб стати більш незалежними від владних відносин.
Аналізуючи ступінь залежності від владних відносин, я посилаюся на результати інших опитувань – опитування Інституту Проблем Управління ім. Горшеніна і опитування Центру Разумкова, проведених у минулому році.
Відповідно до цих опитувань, українці, вибираючи між свободою і владою, віддають однозначну перевагу владі. Розчарувавшись певним чином у свободі, в неможливості її використати для реалізації певних завдань, вони вирішили віддати її комусь, хто буде здійснювати контроль на їхніми діями.
Без зміни характеру владних відносин навряд чи можна говорити про суттєві зміни взагалі, а змінити цей характер можна, роблячи акцент саме на свободі РАЗОМ. Тим часом, свобода РАЗОМ у нас відсутня не лише в політичному дискурсі, але навіть на рівні мови. Немає необхідного визначення ні в українській мові, ні в російській. Найбільш чіткий термін для цього – англійське empowerment (уповжоваження). Воно означає, що коли є кілька людей, то серед них є людина, яка помагає стати іншим більш самостійними, але при цьому превалює.
На мій погляд, якраз акцент на цій точці може допомогти змінити ситуацію. З одного боку, влада не виключається, свобода виступає лише одним із додатків влади, але особливої влади – транс формуючої. А з іншого боку, без розвитку здатності до свободи РАЗОМ важко говорити про розширення горизонтів для індивідуальних дій і для соціальних дій.
Це – складніший варіант вирішення проблеми. Простіший – той, який робить акцент на термінальній цінності свободи. Якщо нагадувати, що свобода цінна сама по собі, цінна сама можливість ведення власної гри, цінна можливість залишатися господарем свого життя, то це теж спосіб розв’язання проблеми у короткотерміновій перспективі. Проте, на мій погляд, вирішення проблеми без акценту на свободі РАЗОМ у довготерміновій перспективі проблеми в цілому не вирішить, скільки б не повторювати, що свобода цінна сама по собі, що свободу не можна оцінити в кілька мільярдів доларів чи євро.
Повторюся, розвивати термінальну цінність свободи – це найпростіше, що можна зробити. Проте безпосереднім рішенням, а воно складне у всіх відношеннях – розвивати свободу РАЗОМ.
Свобода рівних і зв’язок з трансформуючою владою – це не обов’язково відносини між рівними, там може бути хтось ведучим, а хтось – веденим. Але при цьому у перспективі ведений має теж стати більш самостійним, вільним, у сенсі свободи ДЛЯ і свободи НАД.
фінансово.
Щиро дякуємо!
