Йн 20,19-23
У Святому Письмі, як і в Традиції Церкви, Святий Дух має дуже багату символіку.
Його можна порівняти з вогнем. Під час П’ятидесятниці Він спочив на апостолах під виглядом вогняних язиків. Він є тим вогнем, про який сам Ісус казав: «Я прийшов вогонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк 12,49). І знаємо, що це є вогонь правдивої, щирої любові, в якій згоряють усі гріхи й переступи. Цей вогонь розпалює нашу віру, але не знищує нашу натуру, тому символом цього вогню є також «неопалима купина» в якій Бог уперше об’явився Мойсею (Вих 3,2).
Святого Духа можна порівняти і з водою. В розмові з самарянкою Ісус називає дар Духа Святого «джерелом води, що тече в життя вічне» (Йн 4,14). Дух Святий надає силу воді святого хрещення, яка змиває гріхи і чинить нас дітьми Божими. Св.Іреней Ліонський, розкриваючи таємницю Церкви Христової, порівнював Святого Духа з водою, що чинить єдиною масою змелені на борошно сухі зерна пшениці, які стають єдиним хлібом. Він є також тією водою, завдяки який ми, будучи сухим деревом, розквітаємо і приносимо плід життя.
Дух Святий є також повітрям. В розмові з Никодимом Ісус каже: «Дух (вітер) дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Йн 3,8). Він не є руйнівною стихією, яке нищить все на своєму шляху, а лагідним подихом, у якому Бог з’явився пророку Іллі (1 Цар 19,12). Він є тим попутним вітром, який наповнює вітрила наших суден, скеровуючи їх до жаданої пристані Божого Царства. Врешті, як без земного повітря ми не можемо існувати, так і без дарів Святого Духа неможливе наше духовне життя.
Не порівнюємо Святого Духа з землею – четвертим елементом давньогрецької космології. Це тому, що землею є ми самі. І для того, щоб ми не були землею безплідною, потребуємо і вологи дощу, і тепла сонця і дихання повітря: «в Ньому ми живемо, і рухаємось, і існуємо» (Діян 17,28). Не допусти, Боже, щоб ми змарнували цей Твій Дар!
Іреней Погорєльцев ОР
Ми – віруючі, серйозні, воцерковлені люди, постійно чуємо звістку про Воскресіння Христове, але частіше за все ми не чуємо її, не відчуваємо і не розуміємо. Чи багато християн можуть сказати, що їхні двері не замкнені «зі страху»; що перемога Господа над смертю стала для них не просто пасхальним привітанням, а внутрішнім досвідом, джерелом радості й надії?
На жаль… Ми боїмося самих себе, боїмося одне одного, ми не до кінця довіряємо Богові і, в кінцевому підсумку, навіть Його ми боїмося набагато більше, ніж любимо. Ми хочемо вірити, але наші страхи і страждання виявляються сильніші за нашу надію та уповання.
І дивно: яким чином Господь все-таки приходить до нас? Наші хитромудрі замки і сталеві двері Йому не завада: чи ж можуть вони зупинити Того, Хто переміг смерть і зруйнував відхлань?
Він приходить, не порушивши жодного засуву, не зламавши жодного замка, але опиняється поруч і каже: «Мир вам!»
Він приносить радість туди, де царюють страх і біль, розділяє наше ув’язнення в тюрмі, замкненій зсередини «зі страху перед юдеями». О незбагненна логіка Божої любові – руйнувати зло не зсередини, а зовні! Перемагати смерть, помираючи. Руйнувати відхлань, спускаючись у самісіньку її серцевину. Виводити нас із наших добровільних в’язниць, входячи в них незрозумілим для нас чином і приносячи таке світло й радість, що після цього вже нікому не хочеться сидіти під замком і боятися…
Він каже, що посилає і нас, як Його послав Отець – руйнувати людські в’язниці зсередини. Слідувати за Його логікою, йти Його дорогою. Воскреслий Господь дає Святого Духа, аби в нас з’явилася мужність вийти з власного добровільного ув’язнення і нести цю радість тим, хто її потребує. «Кому відпустите гріхи, тому відпустяться». Подарувати свободу від гріха тим, хто прагне й шукає свободи, можна лише таким чином, як це зробив Він сам: входячи в чужу добровільну в’язницю, не ламаючи дверей і засувів, а несучи сяйво Божої любові. Засуви нікуди не зникають – вони просто втрачають будь-який сенс…