Йн 16, 12-15
Це фрагмент прощальної мови Ісуса на Тайній Вечері. Коли ми прощаємося, то серце охоплює смуток. Тож у словах, звернених до учнів, Ісус відкриває істину про себе, Отця і Духа. Вони Троє становлять спільноту єдності й безмежної любові.
Істиною є і те, що життя цієї Божественної Спільноти не підвладне часові, змінам та закінченню, тоді як людина – обмежене творіння, життю якого властиві зміни, помилки та смерть. І добра звістка полягає в тому, що Бог планує звершити перехід людини від рабства помилок і ввести її в життя своєї Божественної Спільноти. Самими лише словами цього не передати, тому промови Ісуса доповнені подіями Пасхи: Стражданням, смертю й Воскресінням.
Тайна Вечеря передує святу Пасхи, в якій євреї відзначають свій перехід від єгипетського рабства до свободи Вибраного народу. На Тайній Вечері Ісус передрікає свій близький відхід, а радше – перехід («Песах»), який є завдатком нашого переходу. Оскільки характерною людською ознакою є розділення думок, слів та вчинків, то люди не дуже сильно вірять промовам. Жахливі події, які супроводжують перехід Ісуса – зрада, осудження і ганебна смерть між розбійниками, – мають стати підтвердженням Його слів. І хоча здається, що ці події лише спустошують учнів, укидаючи їх у страх, смуток і зневіру, однак саме це спустошення звільняє простір, у якому Бог відкриває істину про себе і про масштаб своєї любові.
Ісус цілковито належить Отцю, Він уже живе у Божественній Спільноті єдності й любові. Тому ані гріх, ані смерть над Ним не панують. Навпаки, це Він виявив себе владикою смерті і переможцем гріха. Майбутнє вже належить Йому, бо наприкінці часу, після смерті, настає воскресіння з мертвих, а Христос уже воскреслий. Тому учень Христа не мусить боятися майбутнього. Сам Ісус обіцяє, що Дух, Якого дає Господь, вестиме своїх учнів в істині: через події життя, іноді трагічні, Він знову і знову являтиме Воскреслого. Цього Духа не забракне, і ніхто не відлучить Його учнів від любові Бога, явленої в Ісусі Христі.
Диякон Юрій Сема
Коли ми були маленькі, батьки нам не розповідали великих філософій життя. Все починалося з ніжного дотику, материнського молока, посмішки. Коли ми підросли, нас навчали простих речей: не пхати пальці у вогонь, бо обпечешся; не брехати, не красти – бо це погано. Пізніше вчили граматики й арифметики, але ми не мали права відходити від батьків далеко. Потім мудрі батьки починали відкривати нам «дорослі секрети», щоб ми не потрапили в халепу. Любов у дитинстві розуміється не так, як любов у дорослому житті. І життя дитини відрізняється від життя дорослого.
Подібним чином діє Господь. Коли прикликав своїх учнів, то не ставив на меті відкрити «дорослу таємницю життя», а говорив із ними мовою батьківської любові. Коли дитині хочуть щось показати – розповідають казку. Ісус же використовував притчі. Прямий текст про Його страждання, і що Він є Син Божий, з’явився пізніше. Перше, про що йшлося Йому, – це Спасіння.
Нинішній світ є псевдо-«відкритий» на людей і нібито каже всю «дорослу правду», й діти говорять про таке, про що нам ставало відомо не раніше 16 років. Наслідком є те, що дитина, не переживши свого дитинства повноцінно, у 20 років не хоче бути дорослою і брати відповідальність за своє життя. Навіщо світ каже те, чого слабка дитина «неспроможна знести»? Щоби зламати й підкорити.
Завоювати довіру іншого можна різними шляхами, потрібно тільки знати слабкість цієї особи. Потрібно тільки привчити її, що з наших рук вона може отримати цінність. І сучасний світ це використовує з успіхом – прив’язуючи до себе та використовуючи людину в своїх цілях. Світ не спасає, світ використовує. А Бог прийшов не для того, щоб використати, а щоби звільнити і спасти. І тому, якщо ми очікуємо від Бога тільки нову квартиру або любові довколишнього світу, – Він може дати. Але якщо наші цінності й прагнення не підуть далі – ми не отримаємо Духа істини, Який пояснює «всю правду». І не отримаємо справжньої любові та справжнього Небесного житла з Христом. Бо як можна отримати те, чого не бажаєш?
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
