У селі Вишні на Львівщині уціліла унікальна садиба, в якій жив знаменитий польський драматург Олександр Фредро, а згодом неодноразово гостював і його онук – митрополит УГКЦ Андрей Шептицький
Україна, та що Україна – Галичина, – воістину невідомі. Криють у собі стільки таємниць, стільки незвіданих територій, що диву даєшся. Справжнім відкриттям для мене стала недавня поїздка у Городоцький район, організована Львівською обласною радою. Через Великий Любінь, дорогою на Самбір, поблизу містечка Рудки, у селі Вишні у величезному парку (12 гектарів!) заховався розкішний двоповерховий Палац родини Фредрів-Шептицьких – єдиний, який з усіх колись пишних статків відомих родів України та Польщі уцілів до наших днів. У рідному селі митрополита Андрея Шептицького – Прилбичах, що також на Львівщині, від родинної садиби і сліду не залишилося – тільки усипальниця. Та й у Львові, на сучасній вулиці Фредра, на місці будинку, в якому жили Фредри у XIX ст., височіє більш новітня споруда, яку збудували за вказівкою одного
з майбутніх власників…
Останні сім десятиліть у Палаці Фредрів-Шептицьких у Вишні господарює Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету. Власне, завдяки тому, що садиба завжди мала господаря (кілька десятиліть до 1939 року це було Малопольське сільськогосподарське товариство), вона, хоча й потребує капітального ремонту (найнагальніші проблеми – дах, який протікає, і грибок – від вологи), збереглася до нашого часу. На стінах – навчальні матеріали – плакати із зображенням нутрощів великої рогатої худоби… Але й про колишніх знаменитих власників маєтку – відому польську родину Фредрів та не менш знаний український рід Шептицьких – тут нагадування на кожному кроці. На підлозі – паркет 150-літньої давнини. На стелях – дивом збережена старовинна ліпнина, до якої, кажуть, приклався сам Олександр Фредро. А ще – старі-престарі сходи з червоного дерева, віконна столярка з фурнітурою, давні меблі, п’єци… Нещодавно, напередодні чергової річниці від дня народження драматурга та поета, графа Олександра Фредра, в одній із кімнат на першому поверсі палацу-коледжу відкрили оновлену меморіальну кімнату-музей. Вона береже пам’ять відомого поляка і його знаменитого онука – митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Тепер тут на одній зі стін поруч висять портрети цих обох непересічних постатей. А окрім – старі шафи, порцеляновий п’єц з позолотою, документальні стенди…
… За однією з версій, саме в маєтку у Вишні (у ті часи – Бенькова Вишня), який родина Фредрів разом з іншими довколишніми селами та містечками придбала наприкінці XVIII ст., і народився та провів дитячі роки найвідоміший і найбільш затребуваний донині у Польщі драматург, якого називають «польським Мольєром», Олександр Фредро. Хоча інші джерела стверджують, що місцем народження комедіографа було село Сухорів, що під Ярославом (сучасна Польща), а у Вишню родина Фредрів переїхала у 1797 році. Різняться дані й щодо дати народження майбутнього графа – 1791 або 1793 рік.
У батьків Фредра – Яцека і Маріанни – непроста доля. З дев’яти їхніх дітей вижив тільки Олександр. Та й він рано залишився напівсиротою: на початку 1806 р. у садибі у Вишні спалахнула пожежа, у полум’ї загинула його мати… Після смерті Маріанни Фредро батько зі сином переїхали до Львова. Цікаво, що автор популярних п’єс «Пан Гельдхаб» (1818 р.), «Чоловік і жінка» (1822 р.), «Дами і гусари» (1825 р.), «Тітка» (1834 р.), «Помста» (1834 р.), «Пожиттєва рента» (1835 р.), «Револьвер» (1861 р.) та інших (усього – близько чотирьох десятків комедій) отримав виключно домашню освіту.
У 16 років Олександр Фредро вступив в армію Герцогства Варшавського. Служив у військах Наполеона Бонапарта. У 1812-му брав участь у московській кампанії. У наступні роки – воював під Дрезденом, Лейпцигом, Парижем… За хоробрість мундир Фредра прикрасило кілька почесних орденів. Про геройські подвиги письменник згодом напише у мемуарному творі «Три по три» (1845 р.).
Перегорнувши воєнну сторінку, Олександр Фредро повернувся у родинні пенати – у Бенькову Вишню. Так і жив, з невеликими перервами на подорожі по Європі, у Галичині. Тут написав більшість своїх комедій. Тут вів й активне громадське життя. У 1848-му як один з активних учасників галицької Весни народів увійшов до складу Національної ради у Львові. Очолював Національну раду у містечку Рудки.
Непересічна історія одруження Олександра Фредра. Уперше свою майбутню дружину – Софію з Яблоновських – драматург побачив на балу у Відні. На той час 16-річна дівчина уже була дружиною одного з найбільш відомих і заможних у Галичині магнатів Станіслава Скарбка. Та вона так припала до душі Фредрові (а його свого часу сватали за російську княжну Бутурліну), що боровся за даму свого серця протягом десяти років (!). Урешті Софія розлучилася (дозвіл на це просила у самого Папи Римського) і в листопаді 1828 року стала дружиною графа Олександра Фредра (графський титул він отримав у 1822 р.). Зі спогадів та пліток, Фредро був ще тим гультяєм (лікувався від «франци» – так у ті часи називали усі венеричні захворювання), але від часу одруження драматурга немає жодних свідчень про його любовні походеньки.
У подружжя народилося четверо дітей. Двоє із них померли немовлятами. Вижили Ян Олександр та Софія. Власне, Софія, дитинство та юність якої минули у маєтку у Вишні і яка по життю пішла батьковими слідами – стала письменницею та художницею, поєднала польський рід Фредрів з українським родом Шептицьких – вийшла заміж за графа Івана Шептицького. У цій сім’ї у липні 1865 року й народився хлопчик Роман, який згодом очолив Українську греко-католицьку церкву – став митрополитом Андреєм Шептицьким.
Дружину Софію, що стала коханням усього його життя, Олександр Фредро обожнював. Садибу у Вишні у 1835-му перебудовував саме для неї і все подальше своє життя працював на процвітання маєтку. На місці попереднього батькового дому постав великий мурований палац у стилі англійського бароко. Усередині дім, який нараховував 15 кімнат, блищав розкішшю. На першому поверсі були столова, спальня, великий салон… Одну з кімнат прикрашав камін, на якому вмостилася скульптурка Венери Медічі, а поміж позолочених філіжанок, на мармурових підставках – бюсти, зокрема короля Генріха VII. Меблі були оббиті блискучим англійським сукном з квітковим орнаментом. У кімнаті господаря стояло велике ампірне ліжко на лев’ячих лапах із мідними обручами. Навколо – шість книжкових шаф. Частину стін кімнати прикрашали італійські щити, які драматург привіз з Риму та Флоренції. Протягом ХІХ ст. мистецька колекція Фредрів збільшувалася. З часом її розподілили між внуками драматурга. А те, що залишилося у вишенському палаці, разом із бібліотекою у 10 тисяч томів, було знищене в часи Першої світової війни.
Садиба у Вишні була для Фредрів, а з часом – для Фредрів-Шептицьких, літньою резиденцією. Життя тут кипіло від ранньої весни, улітку й часто восени аж до Різдвяних свят. На «канікулах» родина подорожувала: Баден-Баден, Карлсбад… У теплу пору року у Вишню запрошували художників, музикантів, акторів… Для поважної публіки вирували мистецькі розваги. Сюди часто приїжджали видатні польські діячі, зокрема Андрей Потоцький.
Довкола палацу були й інші будівлі. З лівого боку була конюшня. Доглядати за маєтком допомагала прислуга – близько десяти людей: кухарі, покоївки… Палац був (і є) огорнутий розкішним парком. Зараз він дещо занедбаний. Ставок – заріс, але в ньому, кажуть, досі живе риба. А в XIX ст. знатні пані та панянки прогулювалися тут каштановою алеєю та алеєю столітніх лип. Природна ідилія! Декоративні дерева у садово-парковому ансамблі Олександр Фредро наказав насадити на честь народження доньки Софії. Парк у Вишні досі дивує його гостей унікальними насадженнями, зокрема квітучим тюльпановим деревом та дивовижним деревом із листям дуба і граба одночасно (!), а ще березою, щепленою корінням догори…
… Після Олександра Фредра (помер драматург у 1876 р., а його прах і нині покоїться у костелі міста Рудок) садибою у Вишні володів його син Ян Олександр. Згодом – онук Андрій Максиміліан Фредро, який також був літератором, поетом. І яка іронія долі… Його вдова, Феліція, одружилася вдруге – з доктором Олександром Скарбком (так-так, з тих Скарбків, розбрат у чию сім’ю свого часу внесло кохання Олександра Фредра). Саме Феліція у 1919 р. продала садибу у Вишні – Малопольському сільськогосподарському товариству…
P. S. За незалежної України була спроба приватизувати Палац Фредрів-Шептицьких – з усіма його довколишніми красотами. Прибрати до приватних рук унікальну садибу, кажуть, хотів один із відомих українських політиків… Зупинити процес (на президентському рівні!) допомогла Книга пам’яті, в якій десятиліттями свої враження від маєтку залишали туристи з України та країн Європи. Є задум організувати на базі палацу Центр українсько-польського поєднання, в якому проводилися б різноманітні конференції, зустрічі. Затримка – за меценатськими коштами – на капітальні ремонтно-реставраційні роботи. Вишнянський коледж готовий переселитися в інше приміщення хоч завтра.
На фото: Кілька років тому кінорежисер Олесь Янчук і чисельна знімальна група «фільмували» у Палаці Фредрів-Шептицьких художню картину «Владика Андрей» – про митрополита Шептицького.
фінансово.
Щиро дякуємо!
