Лк 1,39-56
Слова Діви Марії, що їх нам передає Євангеліст Лука, Церква за традицією називає Гімном Величання (Magnificat). Сама постать Марії у Євангелії з’являється рідко, і лише двоє з чотирьох Євангелістів у декількох випадках передають Її слова. Тож цей Гімн – найдовша пряма мова Матері нашого Господа. Ці слова лунають під час зустрічі двох вагітних жінок – Діви Марії та Єлизавети, причому обидві очікують народження Дитини.
Стареньке подружжя Захарії та Єлизавети ціле життя очікує потомства, але це глибоке прагнення залишається удоволення аж до днів їхньої старості. Сповнення такого глибинного внутрішнього прагнення як народження довгожданого потомства, зазвичай ставить батьків перед спокусою ідолопоклонства, оскільки дитина вимагає концентрації уваги довкола себе. Новонароджений для батьків стає «пупом Всесвіту», а Бог Живий – лише помічником у вкрай важливому ділі виховання нової людини…
Єлизавета, навіть дочекавшись сповнення свого прагнення, залишається вірною Богу. Все її єство очікує пришестя Господа. Зустріч із Ним для неї все ж таки не менш довгоочікувана, ніж народження своєї дитини. Іншими словами, зачаття Сина її родичкою Марією приносить Єлизаветі більшу радість. Ба, навіть її власний син очікує народження свого Великого Родича (Лк 1,44)! У житті Єлизавети центральне місце посідають Марія з Ісусом, а не її власне дитя. Так само і в житті її сина, Йоана. Він ще від лона матері був сповнений Духом, аби назватися пророком Всевишнього і йти приготувати Йому дороги (пор. Лк 1,76). Тож уже від зачаття він служить іншій Особі.
У житті самої Марії її Дитина теж не стала ідолом. Слова Гімну вказують на те, що Господь перебуває у центрі життя Діви з Назарету. Дослівний переклад з грецької мови слова megalynei означає «розширює, збільшує». Це розширення стало головним духовним рухом у житті Марії: від моменту Благовіщення й аж до дня смерті та воскресіння Сина Вона розширює простір для Господа, і завдяки Її смиренню місця у цьому просторі вистачає також і для нас.
Юрій Сема
«Іди у незнаний тобі світ, де ти раніше ніколи не бував, намагайся відшукати потрібну стежку; однак, хоч би що сталося, знай, що Я завжди з тобою».
Людина створена для любові, для вміння давати від себе та приймати від ближнього. Знаємо, що найкращою спільнотою любові є Пресвята Трійця, і здається, що ідеальне порозуміння й любов недосяжні для нас. Ми ж не боги! Та от ми читаємо Євангеліє, де зображено спільноту, центром якої є Господь.
У цьому уривку бачимо п’ятеро персонажів. Марія і Єлизавета – жінки, які носять у своїх лонах ще двох, Пророка та Господа. Але є ще й п’ятий персонаж – Дух Святий, Який керує і жінками, і ненародженими дітьми в їхніх лонах. Тобто це спільнота, сповнена Духа Святого. Спільнота людей різного віку, які рівні, попри різне становище.
Що об’єднує спільноту святих? Особистий контакт із Богом, радість, бажання служити ближньому, вірність і підпорядкованість Господу, Котрий їх покликав.
Чи повинна спільнота завжди перебувати разом? Історія Діви Марії та св.Єлизавети каже, що ні. Марія пробула у домі тітки всього три місяці, а потім повернулася до свого дому. Кожна мала прожити решту життя згідно зі своїм покликанням. Ісус, Йоан, Марія, Єлизавета – усі вони мали певної миті розпрощатися і вийти за межі своїх маленьких світів, де були радість і порозуміння, таємниця, що їх поєднує, любов у Святому Дусі. Чи змогли б ми відійти від людей, з якими нам добре і комфортно?
А чи наше життя у спільноті подібне до наших перших святих? Кого чи що шукає наша спільнота? Радості, любові та порозуміння – чи Господа? Чи наша спільнота має свою старшу Єлизавету, яка в Дусі спроможна з повагою і радістю поставитися до молодшої від себе? Чи маємо ми свого Пророка, якого спроможні прийняти і витримати? Чи маємо Марію, яка величає Господа і водночас прислуговує Єлизаветі? Чи маємо Господа – невидимого, тихого, Якого можливо відчути тільки перебуваючи в Дусі Святому? Відповідь така: якщо маємо Духа Святого, то маємо все необхідне, аби наша спільнота розвивалась у правді та любові.
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
