У наперсному хресті Папи Лева XIV, серед дорогоцінних реліквій святих і блаженних, є також реліквії того, чиє ім’я залишається майже невідомим — хоча його життя є свідченням мужності й непохитної вірності Церкві.
Джузеппе Бартоломео Менокіо — августинський монах, проповідник, єпископ. Людина, яка в часи безладу змогла сказати «ні» владі імператора і «так» — Євангелію.
Єпископ, який не схилився перед Наполеоном
Історія Бартоломео Менокіо нагадує, що святість не обов’язково має проявлятися в чудах —часто вона є мужністю стояти за правду, коли все довкола, здається, розвалюється. 1809 року, коли папу Пія VII викрали війська Наполеона, єпископ Менокіо — хоча й міг гарантувати собі мир і безпеку — рішуче відмовився присягнути на вірність імператору. Він був одним із небагатьох ієрархів того часу, хто обрав вірність совісті замість компромісу.
Він оселився у палаці на Квіринальському пагорбі, окупованому французами, і там, у самому серці окупованого Риму, продовжував бути духовним опікуном численних монаших спільнот.
Хрест Папи Лева XIV
Монах, проповідник, духівник
Джузеппе Бартоломео Менокіо народився 1741 року в Карманьйолі (регіон П’ємонт), був одним із кількох дітей, троє з яких вступили до ордену августинців. Джузеппе був висвячений на священника у 23 роки, й від самого початку його служіння відзначалося ревністю та смиренням. Люди називали його «святим проповідником» — не через його величні слова, а тому, що він проповідував від щирого серця й жив тим, що проповідував. Отець Менокіо був людиною суворої молитви та покаяння, бо вірив, що справжня переміна починається з розкаяного серця.
Його служіння вело через собори й каплиці, а також через вигнання — у 1796 році французькі війська вигнали його з Реджо-Емілії, де Дон Джузеппе вже був єпископом-помічником. Повернувшись до рідної провінції, єпископ Менокіо, з огляду на брак священників, віддано служив душпастирем.
Чоловік, що не втратив мужності
1800 року папа Пій VII призначив його Папським сакристиянином (сьогодні він був би Папським церемоніймейстером) та своїм сповідником. Довіра папи до цього єпископа не була безпідставною: Менокіо виявився не лише вірним священником, а й державним діячем, готовим ризикнути всім в ім’я вірності. Він супроводжував папу в його історичній подорожі до Парижа на коронацію Наполеона; але коли той самий імператор ув’язнив Святішого Отця, Бартоломео Менокіо залишився у Вічному Місті, немов кажучи: Церква не буде покинута.
Він невпинно працював над духовним відновленням августинського ордену, який — подібно до інших релігійних спільнот — постраждав від наполеонівського режиму. Серед його близьких друзів був блаженний Стефано Беллісіні, що приводив новіціїв до єпископа Менокіо як духовного наставника.
Спадщина забута, але жива
Єпископ Менокіо помер 25 березня 1823 року, в день свята Благовіщення, ніби сам Бог хотів підкреслити, що його життя було відповіддю на заклик: не бійся, довірся. Його тлінні останки нині спочивають у церкві св.Августина в Римі, серед мовчазних стін, які колись чули шепіт його молитви.
1991 року св.Йоан Павло II проголосив героїчність його чеснот. Чи світ колись почує знову його ім’я? А може, саме так і мало бути: прихований святий, який зараз у нагрудному хресті Папи Римського нагадує світові, що справжня мужність — це іноді тихе, але непохитне «ні».
фінансово.
Щиро дякуємо!
