Алілу́я (івр. הַלְלוּיָה] הללויה], в транскрипції халелу-Йа’х, дослівно — «Хваліть Ях (Яг, Яхве)») — в ряді християнських конфесій — молитовне хвалебне слово, звернене до Бога. Це звернення багаторазово зустрічається у книзі Псалмів. У перекладі Огієнка це звернення у більшості випадків перекладено українською мовою як «Хваліть Господа», а в 148 главі — як «Хваліте Господа».
У християнській богослужбовій практиці це слово нерідко просто транслітерується, як «алілуя» або «алилуя» («Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх, Алилуя»).
Вислів «алілуя» зустрічається 23 рази у книзі Псалмів. За виключенням Псалом 135:3, алілуя у віршах Псалмів служить введенням (106, 111—113, 135, 146—150) або заключним словом (104—106, 113, 114—117, 135, 146—150), або і введенням і завершенням (106, 113, 135, 146—150). У Новому Заповіті «алілуя» зустрічається 4 рази в Одкровенні Йоанна — Об. 19:1,3,4,6. У своєму баченні апокаліпсису, автор пророчої книги почув «наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому».
Алілуя, як формула поклоніння у богослужбовій практиці ізраїльтян подібно до слова «амінь» перейшла і в інші мови без перекладу. В апостольські часи «алілую» співали на честь Святої Трійці, повторюючи три рази.
Алілуя виступає в наказовій формі множини. Це свідчить про те, що в храмовій службі воно було зверненням священника до прихожан з метою викликати їхнє відповідне слово. Таким чином, згодом алілуя стало самостійним культовим вигуком, а в сучасному християнському богослужінні служить приспівом церковної пісні. Євреї, що говорили по-грецьки, зберегли близьку івриту вимову цього слова, написаного давньогрецькою мовою як αλληλουια.
фінансово.
Щиро дякуємо!
