Свою катехезу, яка відбулась після загальної аудієнції у середу, 15 грудня 2010 року, Папа присвятив постаті св. Вероніки Джуліані. Незабаром, 27 грудня, виповниться 350 років з дня її народження.
Наприкінці зустрічі, вітаючи італійських паломників, Папа особливо привітав вірних з дієцезії Чітта-ді-Кастелло – міста, де протягом 50 років звершувала свій монаший подвиг ця свята. Вони прибули на зустріч із Папою разом зі своїм єпископом, готуючись до святкувань згаданої річниці.
Розповідаючи про життєвий шлях святої Вероніки, Святіший Отець відзначив: вступивши у сімнадцять років до монастиря сестер-кларисок, саме там вона отримала ім’я Вероніка, що означає «справжній образ». І Вероніка Джуліані воістину стала справжньою іконою Розп’ятого Христа. Після складення довічних обітів у житті монахині розпочався її власний шлях уподібнення до Христа, який пролягав через покути, великі страждання та містичний досвід, пов’язаний із Христовими муками.
Як нагадав Святіший Отець, свята Вероніка Джуліані залишила багату писемну спадщину: листи, автобіографічні твори, поезія. Основним же джерелом відомостей про її життя є щоденник, який на 22 тисячах рукописних сторінок розповідає про роки життя в монастирі. Вести цей щоденник монахиню зобов’язав її духівник, і саме завдяки йому ми можемо якнайкраще дізнатися про її духовність, яка полягала в глибокому переживанні заручин з Христом, досвіді бути любленою Христом і прагненні належно відповісти на цю любов.
Папа також відзначив, що на кожній сторінці своїх творів свята Вероніка когось доручає Господу, поєднуючи свою молитву з особистими жертвами, зокрема — в намірі «потреб святої Церкви». Вона жертвувала свої молитви за Папу, свого єпископа, священиків, усіх потребуючих, а також за душі в чистилищі. Свою місію вбачала у тому, щоб бути посередницею між грішниками та Розіп’ятим Христом, кажучи: «Ми не можемо вийти у світ із проповіддю, щоб навертати душі, але зобов’язані безперервно молитися за всі душі, які ображають Бога».
«Свята Вероніка, — відзначив Папа, — особливо проявляє себе як відважний свідок краси та могутності Божої любові, яка її притягає, пронизує та розпалює. Це — Любов розп’ята, що відбилась на її тілі Ісусовими стигмами, як і на тілі святого Франциска з Ассізі». Вона глибоко переживала участь у стражденній Христовій любові, в переконанні у тому, що «страждати з радістю» є ключем любові. «Перебувати обіймах Розп’ятого, беручи участь у Христовій любові до інших», — саме так, на думку Папи, можна підсумувати її духовний шлях.
Свята Вероніка, вів далі Бенедикт XVI, заохочує, щоб у нашому християнському житті також і ми дбали про зростання єдності з Господом, з довірою віддаючись Його волі та жертвуючи себе для ближніх та єдності з Церквою, Христовою Нареченою, «заохочує нас брати участь у стражденній любові Ісуса Розп’ятого за спасіння усіх грішників», заохочує постійно скеровувати погляд до раю — мети нашої земної мандрівки, «де переживатимемо радість повного єднання з Богом разом з багатьма братами і сестрами», запрошує нас щоденно живитися Божим словом. «Останні слова святої, — сказав на завершення Папа, — можна вважати підсумком її захопливого містичного досвіду: «Я віднайшла Любов, Любов дала себе побачити!»
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
