Я не одноразово чув, мовляв, якби апостоли жили в наш час, вони б обов’язково проповідували через Інтернет. Не думаю, що всесвітня мережа здатна замінити живе спілкування між людьми, особливо в такій специфічній діяльності як проповідь, яка йде від серця до серця. Але думаю, що послання апостолів безперечно б миттєво розлітались по світу в електронному вигляді.
Основною перевагою сучасного інформаційного простору є те, що він повністю знівелював відстані. У дитинстві я дивився фантастичні фільми, однак слабко вірив, що буде час, коли я зможу, сидячи в м‘якому кріслі вдома зателефонувати товаришу за океан, бачити його не екрані, а він відповідно мене, і досхочу розмовляти. Сьогодні це реальність. Колись ми чекали вечірнього випуску новин, щоб дізнатись, що відбулось за день в країні чи світі. Сьогодні я читаю новини із затримкою в кілька хвилин, користуючись при цьому своїм невеличким мобільним телефоном, навіть у найбільш «глухому» селі України. І я впевнений, це ще не межа досконалості.
Як почувається Церква в цьому інформаційному світі? Скажу, що не надто комфортно. Порівняно з іншими суспільними інститутами, вона не надто жваво входить в інфопростір, приглядається, вивчає його. Католицька Церква, зокрема, сказала достатньо на тему медіа та необхідності використовувати їх у житті Церкви.
Однак як інститут традиційний, Церква не надто швидко втілює, навіть вже напрацьоване, в життя. Я не зможу дати всіх рецептів, як правильно і успішно вживати ті чи інші засоби комунікації в нашій церковній діяльності. Цього вичерпно не в змозі зробити і автори провідної теми номера, однак вони звернуть увагу читачів на певні особливості такої роботи та поділяться досвідом своєї праці, щоб допомогти нам зрозуміти необхідність використовувати всі найновіші здобутки інформаційного суспільства. Наведу простий і цікавий приклад потужних можливостей, які дає нам світ комунікації.
Багатьом читачам відомо про існування так званих «дохалкидонських» Церков, зокрема Вірменської. Так от їхня окремішність стала значною мірою наслідком браку обміну інформацією між помісними Церквами. А делегація вірменської Церкви просто не була присутньою на Халкидонському соборі і у Вірменії не знали добре рішень собору. Так і хочеться додати, що були б в той час засоби факсимільного зв’язку чи електронної пошти, непорозуміння, яке розтягнулось вже на півтори тисячі років, можна було б уникнути.
Два роки тому одна з наших постійних авторів – Мар‘яна Карапінка писала: «Церква отримала один з найкращих уроків про вплив мас-медіа в Боготі (Колумбія) під час візиту Івана Павла ІІ. На одній із зустрічей Святіший Отець запитав маленького хлопчика, чи знає той його. «Звичайно, – впевнено відповів малий. – Ти – Папа, такий самий, якого я бачив по телевізору». Цей факт унаочнив силу мас-медіа в сучасному світі – Церква отримала потужний засіб євангелізації». Важко не погодитись з цими словами, однак, як показує досвід нашої Церкви, важко їх якісно втілювати в життя. Сподіваюсь, що це число «Патріярхату» додасть нам глибшого усвідомлення та підкаже деякі рецепти, як вміло і з користю використати цей Божий дар людству – засоби суспільної комунікації.
Анатолій Бабинський, Патріярхат
фінансово.
Щиро дякуємо!
