У Катехизмі читаємо, що кожен, хто помирає в стані смертельного гріха – потрапляє до пекла. Чи це означає, що досить того, аби хтось мав на совісті нечисті думки або пропустив Службу Божу у святковий день і через це потрапить до пекла? Без образ, але для мене це справді безмірно несправедливо. Через якусь «дрібницю» людина має страждати цілу вічність?
Справді, Церква навчає, що душі тих, хто помирає в стані смертельного гріха потрапляють до пекла. Промінчик надії на це категоричне твердження проливає 1033 пункт того ж таки Катехизму. В ньому читаємо:
«Ми не можемо бути в єдності з Богом, якщо добровільно не оберемо Його любові. Однак, ми не в стані любити Бога, якщо тяжко грішимо супроти Нього, супроти нашого ближнього або супроти нас самих: «Хто не любить, той у смерті перебуває. Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б» (1 Йо. 4, 14-15). Наш Господь застерігає нас, що ми будемо відділені від Нього, якщо не вирушимо назустріч важливим потребам вбогих та малих, які є Його братами. Померти в стані смертельного гріха, не шкодуючи про нього і відкидаючи милосердну любов Бога, означає добровільно залишитися назавжди від Нього відділеним. Цей стан остаточного самовиключення з єдності із Богом та святими окреслюється словом «пекло».
«Померти в стані смертельного гріха, не шкодуючи про нього», – це вказівка, що людина завжди, аж до смерті може завдяки розкаянню повернутися до Бога. Навіть якщо тяжко згрішила проти Господа. Якщо то була «дрібниця», «мить слабкості» чи як ми там хочемо це назвати, то таке розкаяння з’являється відразу. Але коли людина має на совісті «лише» нечисті думки (якими ображає не лише Бога, але й свого ближнього і себе самого) але вважає, що це нормально, а Бог просто чіпляється ні за що – то що ж тут скажеш? Адже це вже перестає бути дрібницею…
Грішник може надіятися на ще одне – що Бог визнає, що людина не діяла цілком свідомо чи цілком добровільно. Можливо, з Божої перспективи всі наші гріхи (або деякі з них) – це вибрики дурненьких, нерозумних дітей. Але ми самі вважаємо себе розумними та вільними. Тому ми ніколи не повинні таким чином виправдовуватися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
