У другу суботу Великого посту, 19 березня, вірні Української Греко-Католицької Церкви відзначали День пам’яті абортованих дітей. Він став нагодою для покаяння, прощення та примирення з тими, хто замість народження прийняв смерть. А днями у Львові у «Вікно життя» підкинули новонароджену дівчинку — вона уникла «смерті перед народженням».
У нашій країні аборт – проста процедура, дозволена при вагітності до 12-ти тижнів за бажанням матері та до 22-х тижнів за соціальними показниками: відсутність житла або роботи, прибуток менший за прожитковий мінімум, розлучення тощо. Тож не дивно, що за офіційною статистикою, меншою від даних громадських організацій, 40% українок бодай раз у житті вдавалися до операції з вилучення плоду. Отож на одного новонародженого в Україні припадає мінімум один аборт.
Голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я Степан Дмитришин згадує: «14 вересня 2009 р. затверджено Програму протидії абортам (згідно з Постановами 46 сесії Синоду єпископів УГКЦ). Втім, Церква упродовж всього свого існування виступала на захист життя — від моменту зачаття аж до природної смерті. Вона є служителем місії, автор якої — сам Господь Бог, що через заповідь «Не вбий!» заборонив позбавляти людини її буття. Тож Церква не може ані змінити цього питання, ані відмовитись від цієї місії».
Навчання на акушерському факультеті медичного училища передбачало обов’язкову практику в пологовому будинку. Пригадую, як після виконаного аборту гінеколог тримала лоток з невеличким скривавленим згустком і тицяла у нього пінцетом, показуючи нам – студентам-медикам — як виглядають уже сформовані крихітні кінцівки, а ото розчавлена голівка плоду, а ось його хребетик… Справді, важко було повірити, що ці аморфно-слизькі рештки – істота. Спантеличували лише дві маленькі райдужні цятки. За словами ескулапа, так виглядають людські очі, які вже намітились у майбутньої дитини. Досі моторошно від усвідомлення, що цим оченятам так і не поталанило узріти світ.
«Померти перед народженням» — переклад латинського терміну «aborior». Ще століття тому публічно говорити про аборти вважалося ознакою поганого тону. Суспільство радше воліло сором’язливо мовчати на цю «делікатну» тему, хоча спосіб позбутися невгодного дитяти використовувався споконвіку. Ще Аристотель рекомендував аборти для обмеження кількості народжуваності. І хоча Нікіта Хрущов легалізував в СРСР операцію з видалення плоду в 1955 році, чи не перший публічний дискурс явище викликало в Америці, коли 1973-го там також дозволили переривати вагітність. Парадокс полягав у тому, що право людини на її існування взялися оспорювати ярі поборники прав самих жінок. Звісно, трактування жінки лише як матки, оточеної допоміжним механізмом, – неприйнятне. Однак чи це достатній привід, щоб сакральну жіночу місію давати життя визнати надто банальною?
Унаслідок абортів Україна з 1955 року втратила понад 34 мільйона людей. А це вже повномасштабний народ. Згідно ж з новими прогнозами фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН, населення нашої країни до 2050 року може скоротитися ще на 10 мільйонів. Статистика грішить тим, що за глобальністю круглих цифр (з кількома порожніми нулями) приховує несамовитий факт вбивства конкретної маленької істоти, яка так прагнула жити.
У групі ризику передовсім підлітки. Медики кажуть, що останні кілька років кількість абортів серед неповнолітніх дівчаток не зменшується. Ранній початок статевого життя — результат негативного впливу пропаганди сексуальної розпусти, рекламування шкідливих звичок тощо. Цією проблематикою займається Інститут родини та подружнього життя УКУ. Його директор, а також голова Комісії у справах мирян УГКЦ Юрій Підлісний каже: «Я свідомий того, що в нашій країні добитися заборони абортів нині нереально. Але цим шляхом треба йти. Водночас необхідно виховувати людей. Просвіта у цьому питанні дуже важлива, щоб усвідомити злочинність явища, як з точки зору медичної, так і зі світоглядної, релігійної. Бо хочемо ми це визнавати чи ні, але аборт — вбивство, яке має наслідки не лише для жертви, коли вбивають дитину, а й для самої матері, а також для всіх причетних до виконання аборту. Інститут родини займається профілактикою позашлюбних статевих стосунків. Є спеціально розроблені програми, скеровані на підлітковий вік, побудовані у позитивному ключі — пояснення підліткам сімейних цінностей, пропагування здорового способу життя. Також є момент застереження від непродуманої поведінки і пояснення, куди вона може привести. Ця інформація розміщена на нашій інтернет-сторінці, а також після наших зустрічей з підлітками, які ми проводили в школах України, вчителі тепер самі дзвонять до нас. Навіть була черга на кілька місяців наперед».
Найпопулярніше сучасне виправдання аборту – матеріальна неспроможність сім’ї. Якби цей аргумент був визначальним для Діви Марії, яка народжувала свого Сина в чужій стайні й виколисувала в яслах з сіном, то людство б досі не знало Бога-Чоловіка. Зрештою, обґрунтування вбивства маляти через брак статків абсолютно фальшиве, адже справжня матір завжди знайде можливість поділитися шматком хліба з рідним дитям. «Тільки тоді, коли людина дотримується Богом вписаних у її природу законів, які через те треба мудро і з любов’ю шанувати, вона може дійти до справжнього, так бажаного щастя» — слова з енцикліки Humanae Vitae авторства Папи Павла VI.
Отець Рафаїл Стронціцький, студит, викладач передшлюбних наук для молодят при львівському храмі Архистратига Михаїла, твердить: «Уневиненний аборт може бути тільки в єдиному випадку, коли неможливо врятувати життя обох (матері та дитини), у позаматковій вагітності. Навіть зґвалтування не є виправданням для цієї операції, бо історія знає багато фактів, коли діти, зачаті внаслідок насильства, згодом багато прислужилися людству. Відомі також факти масових зґвалтувань жінок противника під час воєн. Наприклад, під час Югославської війни наприкінці минулого століття відбулася наруга над богопосвяченими особами — католицькими черницями. Тоді Церква надала їм звільнення від монаших обітів і допомогла у належному народженні та вихованні дітей».
Проте, цілковита заборона абортів – також не панацея. Така категоричність лише зробить операцію з усунення небажаної дитини дорожчою, на чому будуватимуть свій бізнес несумлінні медики. Відомо про існування «абортного» («медичного») туризму, коли з жінок формуються цілі автобусні тури, що їдуть в сусідню країну, де операції з переривання вагітності дозволені (тепер такими «туристичними» послугами в Україні користуються польки, які тут роблять до 15 тисяч абортів у рік).
«Проблематика абортів доволі складна і багатогранна. Це вимагає належних підходів і адекватної відповіді на різноманітні виклики. Наша Церква постійно плекає різні ініціативи через християнські організації і структури: ведення інформаційно-просвітницької діяльності, надання практичної, духовно-психологічної та соціально-матеріальної допомоги. Однак передовсім треба збагнути і визнати факт: від моменту зачаття у лоні матері перебуває хтось, життя, яке почалося і закінчиться з настанням його смерті. Там не розвивається якийсь згусток матерії, який потім чомусь перетворюється на людину. Бо ніщо не може стати людиною, якщо не було нею від початку», — каже Степан Дмитришин. Тож ставити поза законом аборт – робити цей «заборонений плід» ще популярнішим, а місію Церкви легшою. Натомість вести духовну роботу з молоддю, розглядати кожен випадок індивідуально, пояснювати з любов’ю і переконувати без осуду – завдання душпастирів і християн, що служать Життю.
Маріанна Кузан, РІСУ