Хоча вже минуло шість років відтоді, як Його Преосвященство Мечислав Мокшицький Архиєпископ Львівський був секретарем Папи Івана Павла ІІ, проте й сьогодні розповідає про Святішого Отця дуже охоче: з щирим захопленням і синівською любов’ю. Дев’ять років другий секретар не просто впорядковував документацію і організовував розпорядок дому Івана Павла ІІ, а й був членом так званої сім’ї Папи – в якій багато молилися, часто раділи, і майже не сумували. І саме через цей досвід спілкування з Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ Його Преосвященство Мечислав Мокшицький завжди був переконаний у святості Папи.
Ваше Преосвященство, у книзі про життя Папи Івана Павла ІІ «Найбільше любив вівторки», яку видано ще у 2008 році, Ви сказали, що просите про заступництво Івана Павла ІІ і він «завжди допомагає». Чи Ви вже тоді були впевнені в тому, що Святішого Отця в короткому часі проголосять святим?
Так, у цьому я не сумнівався. Перебуваючи з ним, мене завжди вражала велика віра, глибока молитва Святішого Отця і те, що він віддавав своє Петрове служіння до рук Господа Бога. Іван Павло ІІ багато часу проводив на молитві. Я знав, що життєві справи, життя Церкви, публічне, політичне життя світу він вирішував не лише з главами держав, не лише зі своїми найближчими співпрацівниками, з міністрами, кардиналами, але передусім ті справи, можна так сказати, обговорював з Господом Богом. Папа просив просвітлення, мудрості в Господа Бога, щоб могти прийняти правильне рішення, вибрати найкраще розв’язання стосовно і церковного, і політичного життя.
Образ, який залишився в моїй пам’яті, то власне Папа, який часто молиться в своїй приватній каплиці. Він був Божою людиною, так теж називають патріархів зі Старого Заповіту: Авраама чи Мойсея. Вони були тими посередниками між Богом і довіреним їхній опіці народом. Вірні отримували багато зцілень через молитву Івана Павла ІІ ще коли він був тут, на землі. Багато людей з цілого світу писали прохання до Папи, потім ці листи переписували в секретаріатах, в різних мовних відділеннях і передавали до апартаментів Папи. Папа брав ці прохання, віддавав під Божу опіку тих, котрі просили про молитву і багато з них отримували потрібні благодаті від Бога, а потім дякували за них. Багато просьб стосувалося батьківства і материнства – чимало людей отримували дар мати дітей. Також оздоровлювались від невиліковних хвороб, відбувались навернення осіб, які відійшли від Церкви і мали певні залежності, а потім змінювали своє життя.
Я теж часто прошу Господа Бога через заступництво Івана Павла ІІ, щоб допомагав мені добре провадити Церкву, довірену моїй опіці, також в інших щоденних, деколи проблематичних справах.
Ваше Преосвященство, першим офіційно зафіксованим чудом, яке сталося за посередництвом Івана Павла ІІ, було оздоровлення однієї монахині від тієї ж хвороби, яка роками дошкуляла Папі, – хвороби Паркінсона. Чи можна, на вашу думку, тут провести якісь паралелі?
Важко з певністю сказати, бо крім цього оздоровлення відбулося багато інших. Але, можливо, Бог хотів в якийсь символічний спосіб підкреслити, що в Нього все можливе і що з тієї хвороби Паркінсона, хрест якої ніс Папа, Він міг його звільнити, оскільки за заступництвом Івана Павла ІІ звільнив сестру Фаустину, але мав інший задум щодо цього. Думаю, Господь залишив Іванові Павлові ІІ той хрест, аби додати іншим відваги, щоб несли свої хрести і не падали духом, знаючи, що Папа – Глава Церкви – також був людиною, котра несла хрест, і в такий спосіб з тією терплячою Церквою був солідарний.
Ми молилися за ласку оздоровлення Івана Павла ІІ, щоб він міг якомога ефективніше провадити Церкву. Ми просили Бога про цю благодать через заступництво отця Піо. Дійсно, багато осіб молилися про здоров’я для Івана Павла ІІ і сестра Фаустина також молилася в цьому намірі. Але все в Божих руках, і часто ми не знаємо, які в Нього плани щодо нас. Думаю, що власне через ту хворобу Іван Павло ІІ ще більше зробив для вірних, ще більше зміг євангелізувати, ніж, можливо, міг би це чинити тоді, коли був би здоровою людиною. Ми знали і бачили, що через це терпіння його апостольська діяльність мала велику силу. Папі не перешкоджало навіть те, що йому було важко ходити, деколи говорити, однак він використовував ті харизми, які дав йому Бог. І багато людей приходили не тільки подивитись на нього, коли Іван Павло ІІ був гарним на вигляд, але в теперішні складні часи люди приходили, щоб його слухати!
Іван Павло II за час свого понтифікату сам беатифікував і канонізував дуже багато святих, більше, аніж це робили попередні Понтифіки, чи було це зумовлено тим, що він мав якусь особливу візію того, можливо, вважав, що в сучасних умовах вірним треба більше прикладів святості?
Іван Павло ІІ хотів, щоб Церква була для світу прикладом до наслідування. Він дуже дбав про те, щоб якомога більше людей винести до Сонму Святих, провести беатифікацію і канонізацію. Він хотів показати, що святі це не лише ті, які жили в перші століття християнства. Папа завжди давав зрозуміти, що святим можна бути і в теперішні часи, в тій ситуації, в якій живемо. Він прагнув показати людям, що зараз теж можна осягнути героїчні чесноти, бути праведною людиною, яка виконує Божі заповіді, яка зважає на інших людей. Саме тому і було так багато беатифікацій і канонізацій в часі його понтифікату.
Сам Іван Павло ІІ формував свою духовність на прикладах святих, будучи ще молодим хлопцем вшановував св. Станіслава Костку. В часі навчання в Римі щодня заходив до церкви, де був гріб цього святого. Потім на 50-річчя свого священства з цієї ж церкви дав інтерв’ю журналістам. Від св. Станіслава Папа вчився відваги бути добрим молодим хлопцем, учнем, пильності, в здобуванні знань, в слуханні більше Господа Бога, ніж людей (св. Станіслав пішов проти волі батьків і вирішив вступити до монастиря, вчився різних мов, мав відвагу піти пішки до Риму). Потім, коли Папа був священиком і єпископом, для нього зразком до наслідування був святий єпископ-мученик Святослав, котрий відважно проголошував християнські істини і за це віддав своє життя. Ось і бачимо, що Іван Павло ІІ наслідував цих святих, бо також не зважаючи на політичну ситуацію, не зважаючи на родинну чи політичну пов’язаність відважно проголошував Євангеліє, що не всім було вигідно. Наслідком цього був замах – 13 травня 1981 року, який довів, що Іван Павло ІІ, через свою життєву позицію був для когось загрозою.
Для Папи завжди була близька, як він сам казав, «люблена українська земля», свій приїзд в Україну він вважав даром від Бога, оскільки «довго очікував цього візиту і ревно молився, щоби він міг здійснитися». Що, на Вашу думку, спонукало Івана Павла ІІ так ставитись до України і українців?
Україна йому була особливо близька, бо її історія, зокрема історія її Церкви, була Папі знана через великих свідків віри: Предстоятелів Греко-Католицької Церкви: кардинала Йосипа Сліпого та кардинала Івана Любачівського, а також Архиєпископа Римо-Католицької Церкви – Євгена Базяка. Цей край і ця Церква була завжди в його серці через те, що твердо трималася своєї віри навіть в найтяжчі часи.
Іван Павло ІІ зростав в умовах складної політичної ситуації, комуністичні роки, тоталітаризм, який обмежував волю, свободу, певні схеми формації, в цій системі, що не дозволяли реалізувати свої таланти, своїх уподобань і здібностей. Іван Павло ІІ жив в обмеженнях комуністичної системи, котра панувала в Польщі – його Батьківщині. Він добре знав, чим насправді є комунізм, соціалізм. Він знав, що цей режим нищить людську особистість. Тому, коли його вибрали на Папу, він намагався розмовляти з главами держав, політиками, наголошуючи, щоб давали свободу людині, щоб «відкривали – як він казав у зверненнях – двері для Христа». І як тепер бачимо, завдяки його великим старанням, розмовам, заступництву, молитвам, цей великий комуністичний блок впав без кровопролиття і без революції. Для нас, які жили в цій системі, це було чимось надзвичайним, бо ми навіть не припускали, що комунізм так просто розпадеться.
Думаю, що в великій мірі це є заслуга Івана Павла ІІ. Тому після розпаду союзу особливим прагненням Папи було відвідати ті країни – колишні республіки СССР – громадяни яких так довго витривали у вірі в Бога, незважаючи на складні часи. Хотів подякувати цим вірним. Папа бажав прибути до них зі словом надії, запалити їх ентузіазмом до віри і життя, заохотити до переміни їхніх сердець, але і до зміни вартостей, щоб збудити їх з летаргічного підпорядкування.
Ваше Преосвященство, Ви провели з Іваном Павлом ІІ аж дев’ять останніх років його життя… Які моменти з вашого особистого спілкування з Папою ви найчастіше згадуєте?
Найчастіше згадую радісні моменти, їх було багато, бо Іван Павло ІІ був радісною і оптимістичною людиною. Він завжди мав бажання зустрічатися з іншими, вмів до всіх знайти підхід: і до дітей, і до молоді. Іван Павло ІІ був дуже «пружною» людиною, вмів і молитися, і вислухати думку інших, і твердо сказати, як була потреба, але і вмів веселитися. Я був свідком багатьох таких моментів, коли Папа робив несподівані вчинки, яких від нього не очікували: міг копнути м’яча, плескав і радів під час співу з молоддю, радісно махав своєю палицею. Він вмів і сміятися з тими, хто сміється, і плакати з тими, хто плаче. Наприклад, в складних ситуаціях, коли відбувалася війна, катаклізм чи небезпека для інших, то Іван Павло ІІ завжди швидко реагував. Передусім, в цілковитому спокої віддавав кожну ситуацію до рук Божих, але й підтримував інших, як міг: кого співчуттями, кого фінансово, наскільки була спроможна Апостольська Столиця, декого молитвою чи особистими відвідинами місця, де була нестабільна ситуація. Іван Павло ІІ в своєму житті опирався тільки на Боже милосердя, поширював культ Божого милосердя і знав, що світ потребує Божого милосердя.
А ті випадки, які стосуються Вашого особистого спілкування з Іваном Павлом ІІ…
Згадую часто, як Іван Павло ІІ усміхався. Папа сам створював смішні ситуації, що з ним сміявся і я, і все його оточення. Пам’ятаю, як він вибухав сміхом, коли мені «вдавалося» перекрутити чиєсь прізвище. Одного разу Папа спитав мене: «Мєцю (так Іван Павло ІІ лагідно скорочував ім’я свого секретаря Мечислава – ред.), прала тебе коли-небудь мама?» Я спочатку був здивований таким питанням, але потім зрозумів, що це жарт, і ми обоє сміялися.
Чи ділився Папа з Вами своїми переживаннями, можливо, давав якісь настанови на майбутнє з власного досвіду, які Вам тепер допомагають, як Архиєпископові?
Іван Павло ІІ з одного боку не був надто говіркий, охочіше слухав інших, а з іншого –теж не мав часу зі мною все детально обговорювати. Ми зустрічалися за столом під час споживання їжі, але це було в ширшому колі, зі співробітниками Римської Курії. Тоді Папа обговорював свої плани, програму акцій, подорожей, відвідин в’язниць, притулків, лікарень, потребуючих. І власне ця широка діяльність Івана Павла ІІ – подорожі до різних країн, відвідини громадських закладів, аудієнції з людьми різних прошарків, кожного віку – навчила мене ширше дивитися на усі сфери людського життя, зокрема на соціальну, щоб обійняти пастирською опікою кожну людину: політика, лікаря, школяра… Папа був відкритий для всіх: благословив шлюби, хрестив, сповідав.
Що для Вас особисто є найбільшим подвигом Івана Павла ІІ і як Папи, і як особи?
Папа завжди був собою – це його подвиг! Іван Павло ІІ був правдивою людиною, ніколи не говорив про те, чого б сам не виконував. Те, чого вчив інших, те робив сам. Папа ніколи не приховував свого приязного ставлення до людей, підтримував контакти з тими особами, з якими дружив до того, як переїхав до Ватикану. Це були його друзі з Польщі, молодь, з якою Іван Павло ІІ ходив в гори, плавав на човнах, потім вони приїжджали на зустрічі до Кастель Гандольфо, на Свята.
Папа не приховував, що потребує близьких людей, з якими би він почував себе затишно, як в сім’ї, тому він забрав зі собою до Ватикану і свого секретаря о. Станіслава Дзівіша, і монахинь, які впорядковували його помешкання ще в Кракові.
А як Папа – мав дуже широкий погляд на свою душпастирську працю, багато ініціатив, але передусім займався людиною, звідси – багато енциклік про права і гідність особи. Він прагнув обійняти своєю пастирською опікою всіх християн в цілому світі, тому дуже багато подорожував.
Було помітно, що Святіший Отець хотів показати Церкву з усіх боків: по-перше – Церкву Святу і Апостольську, а по-друге – людський чинник, присутній в Церкві: людину, котра зі своїми слабкостями і недосконалостями намагається прямувати дорогою святості. Папа не приховував, що Церква мала помилки,саме через людський фактор, тому він вибачався за всі помилки Церкви, які могли образити, завдати клопоту чи труднощів іншим.
Ваше Преосвященство, в чому, на вашу думку, нам, мирянам, треба наслідувати Івана Павла ІІ, як святого?
Дивлячись на постать Івана Павла ІІ можемо вчитися і переконуватися, що святий – це звичайна людина, яка може досягти святості в своєму повсякденному житті, сповнюючи ту місію, до якої її покликав Бог. Святість – це не щось надзвичайне, це ретельне виконання щоденних обов’язків. Папа завжди старався добре виконувати свої обов’язки наступника Петра і намісника Христа на землі, так добре, як тільки міг. Так і кожен з нас мусить старатися.
Можливо, нас не проголосять святими, не поставлять нам пам’ятники і не назвуть нашими іменами вулиць, але цією найбільшою нагородою, яку кожному святому приготував Бог і якої треба прагнути, – буде Небо.
Ваше Преосвященство, які заходи, присвячені беатифікації та десятій річниці візиту Івана Павла ІІ, заплановано найближчим часом?
Невдовзі після беатифікації, 6 травня, в Києві відбудеться презентація книжки «Найбільше любив вівторки», а згодом – на разі ще не встановлено дати – зробимо презентацію і у Львові. Пізніше, 26 червня, будемо мати подячну Божественну Літургію в Катедральному Соборі з Урочистою Процесією, на котрій буде присутній кардинал Мартінес.
Плануємо зробити дві невеличкі експозиції, присвячені Іванові Павлові ІІ. Першу – у каплиці Матері Божої Ченстоховської, яка розташована в Катедральному Соборі, оскільки Папа мав особливу побожність до Пречистої Діви Марії. Там будуть розміщені деякі реліквії Івана Павла ІІ – його пояс, палиця та волосся, яке я зберігаю після одного з візитів перукаря вже дуже віддавна. Також невеличкий музей Івана Павла ІІ плануємо розмістити на Парафії Св. Архангела Михаїла на Сихові. Там буде значно більше експонатів, які були власністю Папи або мають герб Івана Павла ІІ.
фінансово.
Щиро дякуємо!
