Мій Чорнобиль

У квітні 1986 року в Чорнобилі на атомній електростанції сталася планетарна катастрофа, яка змінила ставлення людства до науково-технічного прогресу.

За дивним і трагічним збігом обставин через двадцять п'ять років японська Фукусіма змусила переглянути ядерні програми в Китаї, Таїланді, Венесуелі. Навіть єврокомісар з питань енергетики Ґюнтер Оттінгер заявив, що стара Європа «в доступному для огляду майбутньому повинна відмовитися від використання ядерної енергії».

Але ні страх перед ядерною енергетикою, ні негативні моральні оцінки атомних аварій не змусять політиків, учених-атомників відмовитися від будівництва нових АЕС. Особливо на тлі того факту, що світові ціни на вуглеводні за останнє десятиліття зросли більш ніж ушестеро. Як тоді зрозуміти той факт, що у світі сьогодні працює 436 комерційних енергетичних реакторів – рівно стільки, скільки їх було в 1999 році, напередодні «ренесансу» розвитку атомної енергетики?

Фобії чи здоровий глузд?

Навряд чи будь-яка людина, що живе навіть у найбільш комфортних матеріальних умовах, може насолоджуватися буттям, якщо з її вікон видно труби АЕС. І марно їй доводити, що автомобілі вбивають набагато більше людей, ніж атомні станції: людські страхи глухі до раціональних міркувань.

Чорнобиль сприймають не за кількістю забруднення або рівнів радіації. Рентгени, мілізіверти навіть для сучасного «просунутого» обивателя, залишаються терра-інкогніто. Коли вести мову про фобії від аварій на АЕС є два соціально значущі критерії – це кількість людей, які загинули під час катастрофи, і число людей, здоров'ю яких завдано непоправної шкоди.

За 60 років використання ядерної енергії на території колишнього СРСР відбулося 350 інцидентів і аварій. І тільки 20 відсотків загиблих – це Чорнобильська катастрофа. За весь цей час від променевої хвороби загинула 71 людина, від доз радіації несумісних з життям.

Але є «далекі наслідки». 15, 6 млн осіб тією чи іншою мірою постраждали від Чорнобиля. З них 1-1,5 відсотка захворіли. Втім, політики називають цифру в два мільярди мешканців планети, які постраждали від Чорнобиля. Правда, є думка про те, що не існує біологічних маркерів, які б відрізнили рак радіаційної природи від раку не радіаційного.

У реєстрі сьогодні 200 000 ліквідаторів чорнобильської катастрофи. Вчені медики стверджують, що загальна смертність цієї групи ризику не відрізняється від середньостатистичної смертності.

Але є й проблема суїцидів, саме в групі ліквідаторів. З цих причин навіть у Японії відомості про катастрофу на Фукусімі дають вибірково, обмежено. Але японці дуже вірять своєму уряду. Чиновники Японії знають, що 3-4 відсотки населення будь-якої країни мають так звану «рухливу психіку».
Зовсім інша інформаційна політика була в 1986 році. Спочатку це замовчування, брехня, а потім на голови обивателів звалилися інформаційні жахи катастрофи Чорнобиля.
У колишньому СРСР чорнобильська трагедія збіглася з горбачовської політикою «гласності». Тоді було дозволено говорити все, заробляти політичні дивіденди на горі, на катастрофах, на смертях. І цей «благодатний ґрунт» переорювали сотні політиків. Маса людей на чорнобильській темі зробила собі астрономічні політичні капітали.

Старше покоління пам'ятає травневий Київ 1986 року. Це було вимерле місто, число мешканців якого зменшилося в десятки разів. Особливо збентежував факт того, що в мегаполісі, столиці України не було дітей, жодної дитини не можна було побачити, що грає в ляльки або у футбол біля свого будинку.

Саме тоді політики «продавили законодавчо» допустимі цифри опромінення і в результаті сотні тисяч людей були евакуйовані, хоча в цьому, за твердженнями експертів, не було жодної необхідності.

Чорнобиль. Моральний аспект

Дивне питання – чи потрібні людині АЕС або, наприклад, колайдери? У принципі – це питання не прагматизму, а проблема світогляду. Колись винахідник електричної лампочки говорив, що через сто років лише багаті люди будуть для освітлення своїх осель використовувати свічки.

Супротивники невгамовних амбіцій вчених, а також тих, хто заробляє на наукових відкриттях, стверджують, що «яйцеголові задовольняють свою цікавість за громадський кошт». А нові нана-технології не можуть розширити пізнавальні здібності звичайної людини. Вони їй просто не потрібні. Всі знають, – кажуть «ці мракобіси», – як виглядає телевізор і як тицяти на кнопки, але абсолютно нікого не цікавить, який принцип роботи телевізійного ящика. Таким чином у сфері атомної енергетики, як й інших передових технологій, більшість людей виступає у ролі мавп, яким видають банан при натисканні на кнопку.

Питання ціни

80 відсотків населення Землі живе за межею бідності. Навіть «успішна Україна» може похвалитися, що заробітна плата або пенсії українських обивателів становлять 2-3 долари на день. Багатим країнам, як і багатим людям, треба ділиться, в іншому випадку всіх нас очікують не чорнобильські, а соціальні катастрофи. Філософія життя декларує принцип, якому багато років: людина – мета суспільного розвитку, а не його засіб.
Людству треба почекати, коли будуть створені технології управління ядерними реакторами, які виключать будь-яку техногенну катастрофу, коли технології дійдуть до такого рівня, коли атомна станція не обходитиметься платнику податків у такі астрономічні гроші.

Як не згадати академіка, ядерника Анатолія Александрова, який запевняв, що ядерний реактор – це звичайний чайник. Настільки безпечний, що його можна розмістити на Червоній площі в Москві.

Прагматизм атомної енергетики

19 століття було століттям води і пари, потім прийшов час вугілля, нафти, газу і нарешті настав вік атомної енергетики. Що далі? Пошуки нових енергій або зруйнують світ, в якому ми живемо, або ж навпаки – технічний прогрес допоможе нам уникнути найсумніших, найтрагічніших есхатологічних сценаріїв?

Наука робить світ більш передбачуваним і благополучним. Наприклад, у сільському господарстві нам потрібна врожайність 60-80 центнерів з гектара. Саме тоді Україна стане світовою, розвиненою державою і врятує решту світу від голодної смерті. А сьогодні як не згадати Микиту Хрущова, котрий на початку 60-х минулого століття нарікав: «Ми країна, яка не може нагодувати власне селянство!».

В України немає нафти і газу чи його просто недостатньо? Потрібна нова енергія чи нові принципи соціального і економічного менеджменту? У принципі, скільки б не було газу, які б не були врожаї пшениці, але якщо ми не зрозуміємо, за якими законами треба жити, нас чекають глобальні катастрофи і повернення до багаття, в ліс, до дитинства людства.

Тобто питання світоглядне, політичне: чи можемо ми з допомогою атомної енергетики зробити життя маленького українця кращим, ситнішим, осмисленішим. Атомний прогрес не може вирішити проблему багатих і бідних. Соціальний устрій, політична боротьба – це те, що може вирішити проблеми соціуму. Науковий, технологічний прогрес лише створює умови, а не вирішує проблеми людського буття.

Мій Чорнобиль

Чорнобильська катастрофа для автора цих рядків – не порожній звук, не абстракція. Моє рідне місто, стародавнє українське місто Овруч, в якому я виріс – це чорнобильська зона, де досі уряд платить жителям-овручанам «гробові» – гроші «на чисте харчування». Це 2 гривні 10 копійок на місяць.

Овруч, як і Овруцький район, напевно, найбідніший регіон України. Причина – «непомірна радіація». У районі «померли» всі підприємства, пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції. Села стоять пустими, без людей, поля багато років «під парами», нікому не потрібні.

Безробіття, незатребуваність людей «законсервувала», зберегла український фольклор початку 60-х минулого, ХХ століття. Це спосіб життя, одяг, їжа, розваги. Коні, підводи, хомути і упряж, післявоєнні плуги – головне знаряддя виробництва і праці.
Але, звичайно, головна проблема – побутовий алкоголізм, особливо на селі. Таке враження, що зовсім не за Дарвіном, а за іншими чинниками тут зароджується, «кристалізується» новий тип homo sapiens – людини, котра змушена виживати в умовах, порівнянних з епохою льодовикового періоду.

Віктор Тимошенко, zaxid.net