Сучасне рабство у червоно-синіх кольорах

Як новітні реаліті-шоу топчуть святе для українців

На зміну телесеріалам про «Рабиню Ізауру» приходять сучасні новинки телебачення, серед них, наприклад, телевізійний проект «Пекельна кухня» із висловами «С возвращением в ад, черти», «победили красные» або «победили синие» та викриками «да, шеф» і ще рядом інших подібних фраз, включно із вуличною лайкою, з дружнім командним, чи особистим погодженням з усім, що відбувається, з тим, що скаже «шеф».

Приниження своєї людської гідності задля якихось «досягнень», плід системи штучних, нав’язаних цінностей, якась «перемога», що згодом допоможе осягнути «успіх»… Окрім цього найбільше здивувало та засмутило інше: те що, є образою усього нашого народу і не тільки нашого. Йдеться про їжу, яку в програмі викидають у смітник. Те, що не сподобалося «шефу» та його помічникам, викидається просто в сміттєвий бак, часто із криком та образою учасника програми, киданням посуду і т.д.

Виникає питання: наскільки телевізійні програми подібного характеру є моральними, чого вони вчать, до чого закликають?

Хліб для нас завжди був святим! Нещодавно, коли я нарізав хліб, одна скорина випадково впала на підлогу, на що моя знайома зауважила, що потрібно підняти та поцілувати. У цей момент я згадав свою бабусю і зрозумів, що це не тільки стара традиція моєї родини, а й інших. Колись у дитинстві, коли хліб, чи тістечко випадково потрапляли на підлогу (діти часто можуть розкидати все, що мають в руках), хтось із старших його завжди піднімав. Запам’яталася бабуся, яка піднімала хлібець, обдувши порох, цілувала, показуючи приклад пошани. Пам’ятаю, що їжу намагалися не марнувати, а якщо вона була насправді не придатна для вживання (наприклад, через бруд), тоді просто не споживалася, а віддавалася собаці чи кішці, чи що там було на господарстві. Але їжа, особливо хліб, завжди шанувалися, хліб був святий. Цьому причиною є не тільки християнська культура та важка праця, завдяки якій заробляли на життя. Великим впливом на пошану до їжі були ті жахливі часи голоду, що наші попередники пережили у часи переслідувань, Голодомору, війн. У нещодавньому рапорті ООН йдеться про те, що кожного року 1,6 мільярда тонн їжі викидається в смітник. Із серйозними показниками виступають найбагатші країни, хоча ця проблема стосується і країн, що розвиваються. У доповіді описані причини виникнення такого явища, серед яких, зокрема, так званні акції «купуй три, плати за дві». Навіть у нашій країні є ті, які цієї миті з різних причин не мають що їсти, чи позбавленні повноцінного харчування. І це далеко не піст чи дієта, добровільне нешкідливе обмеження…

Виникає питання: наскільки телевізійні програми подібного характеру є моральними, чого вони вчать, до чого закликають, чи ми маємо наслідувати та повторювати всі телевізійні шоу інших країн та наслідувати все, що до нас приходить через глобалізацію? Звичайно, це шоу, і може за кадром всі дуже щирі, щасливі, усміхнені. Припустимо й таке. Але сам телевізійний продукт та реальність, яку нам пропонують, те, що ми бачимо на своїх екранах, відпочиваючи після навчання чи праці, входить у наше життя. На жаль, не всі з тих, що полюбляють кулінарію та цікавляться якимось рецептом, дивлячись програму, задумуються над назвою «Пекельна кухня», яка в своїй «абревіатурі» вже містить суть свого походження.