Церква і брутальність

Роздуми над Божим Словом на понеділок VI  Великоднього тижня

«Надходить година, коли кожний, хто вбиватиме вас, буде вважати, ніби тим служить Богові. Вони робитимуть це, бо не пізнали ні Отця, ні Мене» (Йн 16,2-3).

Напевно Ісус Христос говорить про переслідування християн. На початку існування Церкви християни досвідчували утисків не тільки зі сторони римських імператорів, але також і від юдеїв. Найбільш відомим прикладом переслідування з боку євреїв є Савл, про якого євангеліст Лука в Діяннях Апостолів пише, що він дихав погрозою та вбивством на Господніх учнів (пор. Ді 9, 1).

Однак часто мене вражає присутність брутальності серед членів Церкви: можна навести приклад бабусь в деяких церквах, які за те, що людина перехрестилась «не по-їхньому», нагороджують цю людину злими поглядами і агресивними зауваженнями. Добре було б якщо це стосувалося лише бабусь. Один священник так виправдовував свій гнів, коли на когось накричав: «А що я маю цю людину за це по голові погладити?» Такі люди часто переконані, що чинять волю Божу, що навіть треба так кричати на інших, захищаючи свою правду… Справді, всі ми люди, маємо свої обмеження, не завжди буваємо терпеливі. Це все зрозуміло, але ж не прикривати свою агресію і нелюбов до іншого «Божою волею». Виникає питання: чи ця людина пізнала Ісуса Христа?

Присутність брутальності і гніву серед членів Церкви завжди залишається проблемою і, можливо, навіть спокусою для слабких у вірі. Особисто я завжди дивлюсь з певною недовірою до всього того, що людина пропагує з агресією.  Це також стосується певних спільнот і рухів в Церкві. Пригадую собі слова з сьогоднішнього Євангелія: «Вони робитимуть це, бо не пізнали ні Отця, ні Мене» (Йн 16, 3). Адже людина, яка справді пізнала Бога, не потребує доводити своєї правоти гнівом і напором: вона просто живе правдою і любов’ю Божою.