Роздуми до Слова Божого на п’ятницю VI тижня Великодня
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Воістину, воістину кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток обернеться на радість. Жінка, коли родить, має смуток, бо прийшла її година. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає скорботи через радість, що народилася людина на світ.
Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас. І того дня не будете в Мене нічого запитувати».
Йн 16, 20-23а
Ісус говорить про свої страждання і смерть. Саме завдяки Його смерті народжується Церква. Початок життя, народження, Церкви — це пробитий бік Христа, з якого виплили Найсвятіша Кров і вода — символи Таїнств Церкви. Якщо б Христос не був розіп’ятий на хресті, то не був би посланий Святий Дух на Апостолів, завдяки якому апостолам вже не треба буде питати Христа про пояснення(Йн 16, 23).
Християнин є включений у відкупительні страждання Христа: по-перше, тому що черпає з плодів відкупительної Жертви Христа благодаті, потрібні до спасіння, а по-друге — кожен віруючий може поєднувати свої страждання зі стражданням Христа і в цьому знаходити глибоку духовну радість. Так пише про це св. Апостол Павло: «Тепер я радію в моїх стражданнях за вас і доповнюю недостатність Христових страждань у моєму тілі задля Його тіла, яким є Церква» (Кол 1, 24). Св. Павло відкриває таємницю причастя наших особистих страждань справі відкуплення: якщо ми єднаємо свої страждання зі стражданнями Христа у вірі, то ми також, як це не дивно, обдаровуємо Церкву духовними дарами.
Особисто я знаю таких людей, що свою хворобу жертвують за Церкву, священиків, за навернення грішників. Скільки любові було в словах однієї хворої літньої жінки, яка, побачивши мене, коли я завітав до її хатинки, піднеслась з ліжка, взяла мене за руку і промовила: «Я постійно молюсь за Церкву», — і нічого більше, жодних нарікань, лише ці слова та очі, в яких світиться Божа мудрість і любов.
Варто запитати себе: чи є якась ситуація в моєму житті або людина, яку я ще не можу прийняти, бо це мені невгодно, тяжко, неприємно, боляче? Саме це і є твій хрест, це саме те, чим ти можеш служити Церкві зараз, щоб пізніше, у вічності, бути сповненим радістю, подібно як не пам’ятає про муки народження жінка, що вже народила і тримає на руках свою дитину. Вічність кожного з нас здивує: ми побачимо тих людей, що за нас жертвували свої молитви, побачимо ті хрести нашого життя, які ми вважали за прокляття, побачимо те, як ми уникали хреста і які ласки, яке добро ми втратили через це…
фінансово.
Щиро дякуємо!
