– Який канонічний статус і місце мирян у житті Церкви після Другого Ватиканського Собору? – Як поєднується ієрархічність церкви і соборність, тобто рівність у честі мирян і священства в рамках особливих покликань кожного?
В середині ХХ століття відбувається суттєва зміна в католицькій еклезіології. Якщо ще в період до Другого Ватиканського собору провідною була «вертикальна» еклезіологічна модель, де існувало духовенство, що навчає і «стадо», яке його слухає, то вже соборні документи вносять нове бачення Церкви. Розвивається ідея Церкви як Народу Божого і як спільноти-спілкування (koinonia, communio). І хоча багато коментаторів зазначають, що для розуміння природи Церкви необхідно враховувати різні еклезіологічні концепції (оскільки жодна не виражає таємниці Церкви у всій повноті), але все ж саме ідея Народу Божого і спільноти-спілкування є найбільш співзвучною сучасній людині.
Категорія «Народу Божого» підкреслює рівність усіх християн. Тому що в біблійній термінології «народ» служить не для розрізнення священиків і мирян, а для розрізнення віруючих і невіруючих. З точки зору приналежності до народу, все охрещені рівні у своїй гідності. Для того, щоб підкреслити цей принцип рівності в народі Божому Отці Собору на першому місці соборної Конституції «Світло Народам» помістили главу про народ Божий, і тільки потім у документі окреслені різні церковні служіння.
Інша «модель», запропонована Собором – Церква як спільнота-спілкування. Ця модель передбачає єдність у різноманітті, за образом Пресвятої Трійці. Koinonia передбачає в першу чергу єдність кожного віруючого з Богом і єдність віруючих один з одним. У Троїчній єдності Бога Церква відкриває свою природу як спільноту діалогу і єдність в спільноті.
– До яких апостольських служінь сьогодні покликані миряни?
Мабуть найважливішим покликанням, яке повинні розпізнати сьогодні християни, є покликання до царського священства. Серед нас, християн, часто побутує хибне уявлення, за яким миряни протиставляються священикам і ченцям як ті, хто не отримав посвячення. Однак, це неправильно. Миряни також посвячені Богу, як і інші члени Церкви. Красномовним підтвердженням тому є обряди хрещення та ініціації. Постриг, свячення, облачення (а східних обрядах і обведення навколо престолу) є складовими чину прийняття в Церкву. Всі ці моменти ми знаходимо в сучасному чині таїнства священства. Таким чином, в літургійній свідомості таїнство вступу в Церкву розглядається як таїнство поставлення новохрещених. Хрещена людина поставлена на служіння Богу. Ті, хто вступив до Церкви вже не належать цьому світу, але, отримавши заставу Духа, належать «прийдешньому часу», тобто вони «присвячені Богу». І з цієї позиції вони діють у світі.
Думаю, що сьогодні також одним з найбільш важливих покликань мирян є покликання до служіння в родині і для сім’ї. Це здається так очевидно і банально, то ми не звертаємо часто на це увагу. Разом з тим сім’я є основою і християнських спільнот, і суспільства в цілому.
Важливим аспектом мирянського покликання у сучасному світі є прийняття віруючими відповідальності за свою Церкву. Канонічним правом передбачено декілька форм співучасті мирян в управлінні церквою (парафіяльні ради, помісні синоди і т.п.), які, на жаль, ще недостатньо використовуються в наших спільнотах.
Зрештою, миряни зобов’язані приймати відповідальність за свою земну батьківщину (пам’ятаючи, що батьківщина наша на небесах) і включатися в ініціативи з формування громадянського суспільства, щоб зробити цей світ більш справедливим і придатним для існування. Згадайте, що нинішній Європейський Союз – плід ініціатив християнських демократів, які взяли на себе відповідальність за післявоєнне відновлення Європи. Ми можемо висловлювати критичні зауваження на адресу ЄС, бути чимось не задоволені. Але це оцінка з позиції сучасної людини. Однак батькам-засновникам нової Європи вдалося за короткий термін вивести народи своїх країн з післявоєнної депресії і поставити їм прискорення, завдяки якому сьогодні в цих країнах для людей існує гідний рівень життя.
– Якщо людина відчуває покликання проповідувати Євангеліє, але вона одружена, що йому краще за все робити?
Для проповіді Євангелія не існує перешкод, бо «від повноти серця говорять уста». Якщо людина закохана в Євангеліє, вона буде звіщати про нього всюди. Сьогодні перед християнами стоїть завдання просякнути культуру, в якій ми живемо, духом Євангелія. І Церква пропонує безліч різних форм для реалізації цього завдання. Якщо ж одружений чоловік хоче нести літургійне служіння, він може прийняти постійний дияконат, передбачений в Церкві для одружених чоловіків.
– Не секрет, що в середньому католики знають Біблію гірше протестантських братів. У чому причина?
Головна причина, як мені здається, в тому, що дійсно потужне, цілісне вчення Католицької Церкви, інтерпретуюче Біблію для людей, що живуть «тут і зараз» своїм авторитетом потіснило Біблію. Авторитет Письма поступився місцем авторитету Церкви. Крім того я бачу як причину різницю в еклезіології протестантизму і католицтва. Протестантські церкви роблять акцент на особисту віру. У Католицькій Церкві довгий час миряни були пасивною частиною народу Божого, а тому не було внутрішньої мотивації до вивчення Писання. Переосмислення Церквою самої себе, про яке ми говорили спочатку, вже призвело до зростаючого інтересу до Біблії серед католиків.
Ви є одним із засновників Школи Апостольства Мирян в Одесі. Яка її мета? – Чи затребувана богословська освіта самими мирянами? Вона їм треба?
Школа Апостольства Мирян – це навчальний заклад, де можна придбати початкову богословську освіту і навчитися основам християнського служіння. Мета школи – допомогти мирянам розпізнати своє покликання, підготувати їх до служіння у своїх помісних спільнотах. У рамках нашої Школи є кілька напрямків. Це біблійний курс. Тут студенти вивчають історію і екзегезу Святого Письма, біблійну археологію, життя і середовище проживання біблійних народів. В рамках курсу вичитуються також додаткові години, присвячені догматиці та християнській етиці. Є також так званий соціальний факультет, який пропонує навчання за двома спеціалізаціями: організація допомоги людям, що потрапили в алкогольну та наркотичну залежність; організація допомоги сім’ям, де є люди з обмеженими можливостями (інваліди). У систему навчання на соціальному факультеті входять лекції, семінарські і практичні заняття, тренінги, дослідницька діяльність та програми розвитку особистості. Викладання ведуть психологи, богослови, соціальні працівники – співробітники провідних наукових та практичних центрів України.
Проте всі ми, миряни, на підставі хрещення і миропомазання або особливого дару Святого Духа покликані свідчити про євангельські істини, вивчати її, проповідувати і захищати. Так ми беремо участь в пророчій місії Самого Господа. Тому що пророче служіння Своє Господь робить не тільки через ієрархію, а й через мирян, на що особливо звертають нашу увагу отці Другого Ватиканського собору (Світло народів, 35). Біблійне значення слова «пророк» відрізняється від поширеного уявлення про пророків, як провісників майбутнього. У біблійному розумінні «пророк» – це людина яка сповіщає волю Бога. Тому богослов’я мирянам потрібно. Але це розуміють ті, хто відповідально ставиться до свого християнського покликання, хто бажає розвивати його і приносити плід.
– Чим відрізняється католицький підхід до місії від протестантського та православного?
Тут можна говорити довго. Але якщо спрощено, то ситуація виглядає наступним чином. Протестантське розуміння місії є досить радикальною інтерпретацією missio Dei аж до готовності виключити участь Церкви. Православна місія – це насамперед свідчення про істинність православ’я, розкриття цінностей своєї традиції для тих людей, хто не знайомий з цією традицією або має спотворене уявлення про неї. Сучасне католицьке розуміння місії відноситься не тільки (і не стільки) до місії в юридичному і географічному сенсі, скільки має більш широкий соціальний, культурний і релігійний характер. У цьому значенні в сучасній католицькій місіології все частіше слово місія замінюється словом євангелізація.
Павел Левушкан, Terra Mariana
фінансово.
Щиро дякуємо!
