Українська Греко-Католицька Церква з часу свого виходу з підпілля пережила стрімкий розвиток. Через 20 років після офіційної легалізації були відродженні і значно розширені структури УГКЦ в Україні, а 2004 року осідок глави Церкви було перенесено до Києва. Де сьогодні завершується будівництво Патріаршого собору та патріаршого центру УГКЦ.
Після зречення уряду главою УГКЦ Блаженішим Любомиром (Гузаром), на початку цього року, Церкву очолив наймолодший єпископ Синоду УГКЦ – Святослав (Шевчук). Про непрості стосунки Церкви із владою та Московським Патріархатом Блаженіший Святослав розповідає у спеціальному інтерв‘ю для ZAXID.NET.
– Чи не вважаєте помилкою перенесення головного осідку Церкви зі Львова, де для УГКЦ існує органічне середовище, до Києва, де сприйняття церкви місцевим населенням доволі неоднозначне.
– Ні, не вважаю. Це є повернення до історичної правди про нашу Церкву. Київ – це джерело нашої Церкви. Тут вона народилася. І потрібно розуміти, що Берестейську Унію підписав Київський митрополит разом із Синодом. І найпізніше до Унії приступили саме Львівський і Луцький єпископи. Тому перенесення осідку – це повернення до свого історичного коріння.
– Чільні представники УГКЦ по-різному оцінювали діяльність ОУН і УПА. Яку лінію оцінки цих організацій Церква виробила нині?
– Я думаю чогось надзвичайного нового ми не маємо. Для нас взірцем є постать митрополита Андрея Шептицького, який дуже чітко міг відчути в цих рухах оте природне прагнення і право українського народу до самовизначення і свободи, але з іншого боку митрополит завжди намагався вберегти людей від різних екстремістських виявів націоналізму. Ідея українського націоналізму у тих роках кристалізувалася у дуже непростому діалозі між митрополитом і нашими національними рухами. І тому сьогодні, у теж не дуже простий час, цей діалог і далі буде вибудовуватися, але, я думаю, слово митрополита Андрея повинно звучати так само потужно і сьогодні.
– Чи виробила церква механізми протидії схизматикам на зразок групи Догнала («підгорецькі отці»)?
– Це дуже складне питання. Ми маємо справу з дуже агресивними не християнськими технологіями, які заміняють духовне життя. І дають сучасній людині ілюзію переживання містичного досвіду. Але це немає нічого спільного з традиційним християнством. Очевидно, що будь-яка така сектантська течія є викликом для Церкви, можливо навіть бичом Божим, щоб ми були дедалі більш ефективними душпастирями. Щоб не втрачали пильності й власної активності. І думаю, що наша протидія буде мати кілька складових. Передусім ми хочемо чітко й ясно не дозволити подібним псевдохристиянським рухам вживати ім‘я Церкви, зокрема нашої. І це буде робитися в різний спосіб, на різних рівнях. З іншого боку, ми будемо інформувати наших вірних про те, якою є правда. І це є покликання Церкви: свідчити правду. Ми також намагатимемось дуже милосердно і відкрито ставитись до тих, хто потрапив у тенета таких різних релігійних рухів, і дати їм нагоду все ж таки повернутись до Христової Церкви, Католицької Церкви. А також направду віднайти справжнього живого Бога, якого в них вкрали. Очевидно, що ми шануємо право релігійного вибору чи право сповідувати будь-яку релігію. Але у цьому випадку, я думаю, ми мусимо назвати все своїми іменами і дати можливість людям робити свідомий вибір.
– Люди з найближчого оточення Віктора Януковича стверджують, що чинний Президент не має наміру відмовлятися від ідеї створення Помісної церкви. Чи відомо Вам про ці плани? Чи входить у ці плани й УГКЦ? Чи звертався Янукович з відповідною пропозицією до керівництва Церкви?
– На всі запитання одна відповідь – ні. Чи існує ідея створення єдиної Помісної церкви з боку нинішньої влади? Не знаю, думаю, що її немає. Тому що зокрема ідея патріарха Кирила є така, що така єдина Помісна церква в Україні вже існує. І я думаю, що дуже багато працівників з оточення нашого Президента просто приймають цю ідею. Коли мова йде про ті інші питання: про діалог з нами чи запрошення, то нічого подібного не було.
– Досі така Ваша зустріч відбулась тільки в межах засідання Всеукраїнської Ради Церков, але окремої зустрічі не було. Чи знаєте Ви про намір Президента таки зустрітися з Вами? Чи шукаєте Ви можливості зустрітися з ним?
– Поки що офіційного запрошення, чи навіть офіційного вияву волі Президента про таку зустріч я не отримав. Але зі свого боку висловив готовність до такої зустрічі. І вже неодноразово. Тому, якщо така зустріч буде підготовлятись, ми обов’язково будемо подавати це до загального відома. Наші вірні будуть про це знати. І після такої зустрічі я обов’язково поінформую нашу Церкву про саму зустріч, про те, що йшлося на цій зустрічі і, можливо, які можуть бути її наслідки.
– Якщо так, то які найнагальніші проблеми Церкви могли б бути обговорені на такій зустрічі?
– Чесно кажучи, я ще до кінця над цим не задумувався. Але я думаю, що для мене дуже важливим буде просто розказати Президентові правду. Правду про те, ким ми є. Бо дуже часто, коли немає прямого контакту, інформацію про нас подаємо не ми. І тоді вона є завжди неповна, викривлена, можливо навмисне зманіпульована. Отож ми намагатимемось представити йому правду про те, які ми є, якою є наша Церква і які є наші завдання.
Також, я думаю, що дуже важливо тепер для всіх нас, якщо буде можливість говорити про це з Президентом, прикласти максимум зусиль зі всіх сторін, щоб не дати розколоти Україну. Ми бачимо, що тепер є дуже багато спроб такого протиставлення. Шукається найменша можливість, щоб якось людей між собою розділити. І це навіть чути з уст членів уряду: про те, що у нас є дві національні пам‘яті, два етноси і навіть два народи. І тому я думаю, що це є дуже важлива річ і водночас завдання для української влади, зокрема Президента, вести наш народ до консолідації і єдності. Думаю, що не тільки наша Церква, але й всі релігійні організації і Церкви можуть допомогти Президентові будувати суспільний мир і розвивати єдину незалежну українську державу.
– Ви говорили, що не проти зустрітись із Кирилом, яка мета такої зустрічі?
– Найперше сам факт такої зустрічі продемонструє наше взаємне визнання. Бо ми зараз зустрічаємося з такою ситуацією, що Московський Патріархат не визнає нас як помісну Церкву. А дивиться на нас як на підрозділ Римо-Католицької Церкви. І тому очевидно вважає, що треба говорити на рівні предстоятелів Церков. І тоді ведуть мову про розмову безпосередньо із Папою Римським. І тоді главу УГКЦ не вважають предстоятелем Церкви. А така зустріч послужила б взаємному визнанню і поклала б початок діалогу. Бо коли я, наприклад, визнаю якогось церковного лідера за гідного собі співрозмовника, тоді починається діалог. А я думаю, що в нас є дуже багато тем, які ми повинні в конструктивному двосторонньому діалозі обговорити. Починаючи з того вічного питання храмів у Західній Україні чи напруження, яке існує, закінчуючи питаннями патріархату Української Греко-Католицької Церкви і тих страхів, які має перед цим титулом чи перед нашою Церквою Московський Патріархат. Я б дуже хотів, щоб така зустріч відбулася. Більше того, щоб вона дала початок діалогові. У контексті того діалогу ми можемо розвинути нашу співпрацю. Я думаю, що кінцевою метою такого діалогу має бути примирення. Я знаю, що сьогодні Московський Патріархат готується до акту примирення з Польською Церквою. І готується навіть відповідний документ. Я думаю, що до подібної мети ми маємо теж прямувати. Якщо ми досягнемо такого примирення між УГКЦ і Московським Патріархатом, то багато сучасних проблем і непорозумінь, а відтак тих всіх лих, які терплять сьогодні наші вірні, ми зможемо усунути.
– Ваше Блаженство, в одному з попередніх інтерв’ю Ви говорили, що як дочитаєте роман Василя Шкляра «Залишинець», то поділитесь своїми думками. Чи Ви вже дочитали?
– Дочитав. Мені дуже цікаво було зіставити характер і динаміку національно-визвольного руху тут, у Центральній Україні, з динамікою визвольного руху у Західній Україні. І бачу, що ми є одним і тим самим народом, який змагається до однієї і тої самої мети, навіть часом робимо однакові помилки. Але ми є єдиний волелюбний народ, який прагне вільної, незалежної України.
Довідка ZAXID.NET
Владика Святослав Шевчук – виходець із Львівщини: народився 5 травня 1970 року у м. Стрий Львівської області.
У 1991—1992 роках навчався у Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» у м. Буенос-Айресі (Аргентина), а у 1992—1994 роках — у Львівській духовній семінарії.
Дияконські свячення отримав 21 травня 1994 року (святитель — владика Филимон Курчаба, священичі — 26 червня 1994 року (святитель — Верховний Архієпископ Мирослав Іван Любачівський).
У 1994—1999 роках навчався у Папському університеті св. Томи Аквінського (Рим, Італія), де здобув докторат з відзнакою Summa cum laude в галузі богословської антропології та основ морального богослов’я візантійської богословської традиції.
У 1999—2000 роках — префект Львівської духовної семінарії Святого Духа. У 2000—2007 — віце-ректор цієї ж семінарії.
З 2001 — віце-декан богословського факультету Львівської богословської академії (відтак Українського католицького університету).
У 2002—2005 — Голова секретаріату та особистий секретар Блаженнішого Любомира Гузара, керівник Патріаршої курії у Львові.
З червня 2007 — ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа.
14 січня 2009 року Папа Римський Бенедикт XVI призначив Святослава Шевчука єпископом-помічником єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу уділено титулярний престол Castra Galbae.
24 березня 2011 року Синод єпископів УГКЦ обрав Святослава Шевчука Главою Української Греко-Католицької Церкви.
Анатолій Бабинський, ZAXID.NET
фінансово.
Щиро дякуємо!
