Те ж проміння, яке християнська духовність, осмислена у всій своїй повноті, спрямовує на Хрест, щоб його вочоловічити (не затуляючи його), освічує матерію, щоб її одухотворити.У своєму стремлінні до містичного життя люди часто піддаються ілюзії, коли різко протиставляють добро і зло, душу і тіло, дух і плоть. Незважаючи на деякі загальноприйняті уявлення, таку… тенденцію ніколи не схвалювала Церква. Нехай нам буде дозволено, … повернути права священній матерії і прославити її, бо, прийшовши на Землю, Господь забажав одягнутися в неї, спасти її та освятити.
«З аскетичного, чи містичного, погляду, … матерія не є жодною з тих абстрактних сутностей»
З аскетичного, чи містичного, погляду, … матерія не є жодною з тих абстрактних сутностей, які означує цим словом наука чи філософія. Для нас це та ж конкретна реальність, … з тими ж головними властивостями множинності, чуттєвістю і взаємопов’язаності. Проте зараз беремо цю реальність у найширшому значенні, хочемо охопити всю її у цілісності, у всій її повноті і багатстві. Вона нас цікавить не лише як предмет наукових і філософських пошуків, але і як сфера нашої практичної діяльності. Матерія для нас – це сукупність тих речей, енергій, створінь, які довкола нас, у тій мірі, в якій сприймаємо їх як чуттєві, сприйнятливі і «природні». … Це всеохопне, універсальне, чуттєве, нескінчено рухоме і різноманітне середовище, у надра якого занурене наше життя. Яким же тоді постане перед нами в результаті нашої діяльності те, чому ми дали визначення? Як загадкова дволика сила.
З одного боку, матерія – це ярмо, кайдани, мука, гріх, загроза нашому життю. Це те, що давить, страждає, причиняє біль, спокушує, старіє. Матерія тягне нас до землі, паралізує, робить вразливими і гріховними. Хто звільнить нас від цього тіла смерті?
«Водночас матерія – це радість існування, щастя охоплювати, сила долати перепони, насолода зростання»
Водночас матерія – це радість існування, щастя охоплювати, сила долати перепони, насолода зростання. Це те, що захоплює, оновлює, поєднує і цвіте. Матерія живить, підтримує, зв’язує зі всім на світі, наповнює життям. Позбавитись її для нас нестерпно. … Хто дасть нам безсмертне тіло?
Зазвичай, аскетизм розглядає матерію лише з одного боку, з того, що звернений до смерті, і він жахається і каже: «Тікайте!». Але що сталось би з нашим духом, Господи, якщо б він не живився хлібом земних речей, не насолоджувався би вином сотворених красот, не укріплювався би у людській боротьбі? Які жалюгідні енергії і безкровні серця принесли б Тобі Твої створіння, якщо б вони передчасно відрізали себе від лона, в яке Ти своїм промислом помістив їх? … Дай нам, без вишуканих мудрувань людських вчень, зрозуміти у простому і конкретному жесті Твого відкупительного занурення у матерію, сховану таїну, ще тут, у надрах смерті. Дай нам побачити у Твоєму болісному Воплочені можливість ревно впокорювати Тобі духовну силу матерії, а потім навчи нас цьому.
Пунктом відправлення у наших роздумах візьмемо порівняння. Уявімо, у глибинах моря пірнальника, який прагне піднятись до світла. Чи, краще, уявімо подорожнього на схилі зануреної у туман гори, який прагне дійти до залитої сонцем вершини. Для кожного з них простір розділений на дві зони з протилежними властивостями – те, що позаду і внизу, все більше відходить у пітьму, і те, що попереду і вверху, стає все світлішим. І для плавця, і для альпініста успіх полягає у тому, щоб піднятись до другої зони, шукаючи опори у всьому, що довкола. Крім цього, завдяки цим зусиллям світло наростає з кожним новим поступом; і водночас шлях, який пройшли, опиняється позаду, перестає бути освіченим і занурюється у темряву. Запам’ятаємо ці приклади, адже вони символічно виражають всі елементи, необхідні для розуміння того, як ми повинні ставитися до матерії і благоговійно користуватися нею.
«Цілковита правда про наш стан полягає у тому, що з огляду на нашу приналежність до Всесвіту кожен із нас перебуває на якомусь рівні чи в особливому пункті схилу, який одночасно визначає теперішній момент світу, місце нашого народження й індивідуальне покликання»
Передовсім, матерія не є лише обтяжливим тягарем, в’язким намулом, колючим чагарником, який загороджує шлях. Сама собою, до того як визначимось із своєю позицією і зробимо вибір, вона є схилом, яким можна як підніматися, так і опускатися; середовищем, яке може підтримувати, а може і провалюватись під ногами; вітром, який здатен скинути на землю і підняти у повітря. За природою і внаслідок первородного гріха в ній міститься постійне стремління до занепаду. Проте, також за природою і завдяки Воплоченню вона таїть у собі причасність (спрямованість чи схильність) до понад-буття, яка врівноважує чи навіть перевершує «схильності до гріха». Цілковита правда про наш стан полягає у тому, що з огляду на нашу приналежність до Всесвіту кожен із нас перебуває на якомусь рівні чи в особливому пункті схилу, який одночасно визначає теперішній момент світу, місце нашого народження й індивідуальне покликання. Отож, наше життєве завдання у тому, щоб з цього пункту, місцеперебування і висота якої можуть бути різними, підніматися до світла і до Бога, через певний ряд сотворінь, які насправді не перешкода, а опора під час підйому, корисні посередники, необхідний харч, сила, яку повинні облагородити, елементи, які повинні засвоїти і захопити за собою.
Так, залежно від нашого вихідного положення у світі речей, а також кожної наступної позиції, яку ми в ньому зайняли, матерію ділимо відповідно до нашого зусилля на дві зони: ту, яку ми досягли і проминули, до якої не зможемо повернутись і в якій не можна зупинитися, бо зупинка означає рух назад, – це зона матерії, яка взята в її матеріальному і чуттєвому аспекті; друга, надана нашим новим зусиллям прогресу, пошуку, здобутку, «обожнення», – зона матерії, у духовному аспекті. Межа між цими зонами досить відносна і рухома. Те, що добре, освячуюче, духовне для мого брата, який на схилі гори перебуває піді мною чи збоку від мене, може бути поганим, розбещеним і матеріальним для мене самого. Те, що я міг дозволити собі вчора, сьогодні, можливо, мені вже потрібно відкинути. І навпаки, ті вчинки, які були б важкою невірністю для св. Луіс де Ґонзаґ і св. Антонія, я, можливо повинен вчинити, щоб піднятися вслід за цими святими. Іншими словами, жодна душа не поєднається з Богом, доки не пройде певного визначеного шляху через матерію. Цей шлях в одному сенсі означає відстань, яка відокремлює, а в іншому – дорогу, яка єднає з Ним. Жодний не стане таким, яким його бажає бачити Бог, без певної власності і певних перемог. У кожного з нас є своя драбина Якова, сходинки якої утворюються з певних речей. Не намагаймося ж передчасно тікати зі світу. Спрямовуймо своє життя у потоці речей; і тоді замість тяжіння до безодні насолоди та егоїзму відчуємо, як із створінь звільняється цілюща «складова», яка відповідно до вказаного процесу, розширить нас, вирве з нашої убогості, владно спрямує до горизонтів, які розкриваються, до відречення від чуттєвих радостей і навчить все сильніше прагнути духовної краси. Та ж матерія, яка здавалося б, схиляла нас до пошуку все більших задоволень і все меншої праці, стане для нас причиною прагнень до мінімальних насолод і максимальних зусиль.
Іншими словами, те, що є законом для індивідууму, діє в зменшеному і скороченому виді як закон для всіх. Ми не надто помиляємося, коли думаємо, що у свої універсальності світ також повинен пройти деякий визначений шлях, перш ніж досягнути свого завершення. Не маймо сумніву в цьому. Якщо вся матерія у своїй сукупності містить і непридатні енергії, якщо, на нещастя, в ній є гріховні енергії і елементи, відокремлення яких відбувається повільно, то зате в ній без сумніву міститься певна кількість духовної сили, постійне зростання якої у Христі Ісусі є для Творця дуже важливим поступовим процесом. На цей момент ця сила ще потрохи розсіяна повсюди; її сліди в кожному предметі, яким би скромним і грубим він не видавався. Дія Тіла Христового, Який живе у Своїх вірних, у тому і полягає, щоб терпеливо відбирати ці небесні сили, – виділяти цю вибрану субстанцію, не допускаючи жодних втрат. Ми можемо бути впевнені, що крок за кроком справа просувається. Завдяки багатьом людям і покликанням Божий Дух проникає і діє у всіх сферах. Це велике дерево, … чиї освічені сонцем гілки очищають соки, добуті непривабливими коріннями, і перетворюють їх у квіти. У міру того, як просувається діло, деякі ділянки, стають виснаженими. Ми вже зазначали, що в кожному індивідуальному житті межа між духовною і плотською матерією постійно зміщується вверх. Так і в міру своєї християнізації, людство повинно все менше відчувати потребу і необхідність у деяких видах земної їжі. Споглядання і духовна чистота повинні теж поступово здобути перевагу над метушливою роботою і безпосереднім посіданням. Це загальний «зсув» матерії у напрямку духу. Цей рух повинен мати свій кінець. Колись вся матеріальна речовина, яка стремить до обоження, одухотвориться, всі вибрані сили будуть відновленні, і тоді наш світ буде готовий до Парусії [другого приходу Сина Божого].
«Споглядання і духовна чистота повинні теж поступово здобути перевагу над метушливою роботою і безпосереднім посіданням»
Хто ж не впізнає в цій загальній історії матерії великий символічний акт Хрещення? Христос занурюється у води Йордану, які є образом сил Землі. Він освячує їх. І як казав св. Григорій Ніський, Він виходить з вод промоклий, піднімаючи з Собою світ.
Занурюватися і випливати, брати участь у світі речей і підноситись над ними, володіти і зрікатися, проходити повз і захоплюватись – цей подвійний і водночас єдиний рух спасає матерію, відповідаючи на її заклик.
О, могутня і манлива матерія, матерія, яка пестить і зміцнює, збагачує та руйнує, – довірившись небесним впливам, які зробили твої води запашними і чистими, я віддаюсь твоїм могутнім просторам. Доброчесність Христова перейшла в тебе. Захоплюй мене своїми чарами, годуй мене своїми соками. Укріплюй мене своїм опором. Звільнюй мене втратами. І, врешті, всією собою – обожи мене.
П’єр Теяр де ШАРДЕН Християнин і світ
фінансово.
Щиро дякуємо!
