Роздуми до Слова Божого на суботу ХІХ звичайного тижня, рік І
Апостоли заборонили дітям наближатися до Ісуса не тому, що не хотіли, аби Він їх благословив, але як пише св. Єронім: «тому що не мали досконалої (plenissimam) віри і вважали, що Він подібно іншим людям буде втомленим надокучанням тих, хто приступав до Нього.» (Св. Єронім. Пояснення Євангелія від Матея). Ісус же захищає дітей: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне» (Мт 19,14). В іншому місці Господь підкреслив: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18, 3). Він вказує на поставу дітей, як на таку, що заслуговує на Царство небесне. Цією поставою не можна вважати інфантилізм, але простоту і довір’я дитини.
Простота. Дитина, хоч і може обманювати, але приховувати свого обману за маскою лицемірства не вміє. Дитина ще не навчена удавати приязнь до людини, яка їй не подобається і не вміє також приховувати і соромитися своїх приязних почуттів до людини, що їй сподобалась.
Довіра. Часом дитина може повередувати, хоча вередують ті діти, які відчувають, що їхні батьки не радять собі, коли дитина вередує, якщо ж батьки вміють з дистанцією ставитися до таких маніпуляцій своїх дітей, то дуже швидко дитині проходить хвороба вередування. Дитина повністю залежить від своїх батьків. Залежить не тільки матеріально чи фізично, дитина потребує батьківської любові, зв’язана з батьками дуже міцно. Для дитини любити і довіряти своїм батькам – природно.
Отже, ми повинні вчитися простоти у відношеннях з Богом, вчитися розмовляти з Богом просто, як дитина щось лепече своєму батькові, прагнучи бути з ним, так і ми, хоч і молимося в різноманітних своїх потребах, не повинні забувати, що бути з Отцем – це наші найбільші радість і щастя. Повинні ми також вчитися довір’я дитини. Подивімося на дітей, що йдуть з батьками: вони завжди хочуть тримати за руку маму чи тату, якщо вони в руках батьків – вони спокійні. Щось подібне повинно бути і з віруючою людиною, щоправда в духовному сенсі.