«Мораль часто сприймається у суспільстві як табуїзація певних «природних», «прогресивних» чи «економічно ефективних» нуртів людського духовно-тілесного чи суспільного організмів. Насправді ж мораль є природним, властивим людині і народові станом, який, засвідчуючи про здоров’я її людськості, веде до справжньої особової і суспільно-економічної зрілості та правдивої ефективності. Визнання матеріального багатства метою економічної діяльності можна назвати первородним гріхом політичної економії.»
В. Соловйов
Для людини, яка стоїть на моральній точці зору … неможливо брати участь в … соціально-економічній ворожнечі, так само як і у ворожнечі між націями і племенами. І разом з тим для неї неможливо залишатись байдужою до матеріального стану ближніх. … Сам факт економічних бід є свідченням того, що економічні відносини не пов’язані як слід з началом добра, морально не організовані.
… Визнавати в людині лише економічного діяча – виробника, власника і споживача матеріальних благ – є хибною і аморальною точкою зору. Згадані функції самі по собі не мають значення для людини і жодним чином не виражають її сутності й гідності. Продуктивна праця, володіння і користування її результатами представляють одну з сторін у житті людини чи одну із сфер її діяльності, але правдиво людське зацікавлення тут викликає лише те, як і для чого людина діє в цій ділянці.
Як довільна гра хімічних процесів може відбуватися лише в трупі, а в живому тілі ці процеси пов’язані і визначені органічними цілями, так само й довільна гра економічних факторів і законів можлива лише в мертвому суспільстві, яке розкладається, а в живому, яке має своє майбутнє, господарські елементи пов’язані і визначені моральними цілями, і проголошувати тут вседозволеність – означає говорити суспільству: вмирай і розкладайся!
«Визнавати в людині лише економічного діяча – виробника, власника і споживача матеріальних благ – є хибною і аморальною точкою зору»
… Я відстоюю лише ту очевидну істину, що при достатній силі моральних спонукань у даної особи ‑ приватної і, тим більше, урядової ‑ ніяка гадана економічна необхідність не завадить їй підпорядкувати матеріальні міркування моральним в тій чи іншій справі, а звідси логічно випливає, що ніяких природних законів, які діють незалежно від якості волі осіб, у цій ділянці не існує. … Ніяких самостійних економічних законів, ніякої економічної необхідності немає і не може бути, тому що явища господарського порядку мислимі лише як діяльність людини – моральної істоти, здатної підпорядовувати всі свої дії мотивам чистого добра. Самостійний і безумовний закон для людини, як такої, один – моральний, і необхідність одна – моральна. Особливість і самостійність відносин у господарській сфері полягає не в тому, що вона має свої фатальні закони, а в тому, що вона за суттю своїх відносин є особливим, своєрідним тереном для застосування єдиного морального закону. Так земля відрізняється від інших планет не тим, що має якесь своє самобутнє джерело світла (чого в неї в дійсності немає), а лише тим, що завдяки своєму місцю у сонячній системі вона особливим, своєрідним чином приймає і відбиває єдине спільне світло Сонця. …
Сфера матеріальних відносин (особливо економічних) має право на те, щоб стати предметом моральної дії людини, має право на здійснення чи втілення в ній вищого, духовного начала, матерія має право на своє одухотворення – ось перший сенс цього принципу, сенс абсолютно істинний і найвищою мірою важливий. …
Суспільна аморальність полягає не в індивідуальній і спадковій власності, не у розділенні праці й капіталу, не в майновій нерівності, а саме у плутократії, яка є спотворенням належного суспільного порядку, піднесенням нижчої і службової за сутністю сфери ‑ економічної ‑ до ступеня вищої і пануючої і зведення всього решта до значення засобу та знаряддя матеріальної вигоди. …
Соціалізм від початку – навіть у своїх найбільш ідеалістичних виявах – ставить моральну досконалість суспільства у пряму і повну залежність від його господарського устрою і хоче досягнути морального перетворення чи переродження виключно лише шляхом економічного перевороту, і це ясно показує, що він, по суті, стоїть на тих самих основах, що й вороже йому міщанське царство – на основах панування матеріального інтересу. В обидвох один і той самий девіз: „Хлібом єдиним буде жити людина” (пор.: Мт. 4, 4; Лк. 4, 4). … І тут, і там людину трактують як економічного діяча, абстрагуючись від інших сторін її сутності. І тут, і там кінцевою метою і найвищим благом визнається економічний добробут, і боротьба між двома ворожими станами ‑ не принципова, тобто не через суть принципу, а лише через обсяг його здійснення: одних турбує матеріальний інтерес капіталістичної меншості, а інших ‑ теж матеріальний інтерес робочої більшості. … Послідовний соціалізм, який хоче остаточно обмежити життя людства виключно цими нижчими інтересами, жодною мірою не є антитезою, а лише крайнім виявом, останнім завершенням односторонньої буржуазної цивілізації. … Соціалізм, в кінцевому рахунку, визнає в людині лише (чи, у будь-якому разі, більш і перш за все) економічного діяча. …
«Сфера матеріальних відносин (особливо економічних) має право на те, щоб стати предметом моральної дії людини»
Обидві ворожі сторони взаємно обумовлюють одна одну і не можуть вийти з хибного кола, допоки не визнають і не приймуть на ділі простого і безсумнівного, але ними забутого положення, що значення людини, а відповідно й людського суспільства у своїй суті не визначається економічними відносинами, що людина не є перш за все виробником матеріальних благ чи ринкових цінностей, а ‑ чимось набагато важливішим, і суспільство, відповідно, також є чимось більшим, аніж господарський союз. …
Для правильного вирішення так званого «соціального питання» насамперед потрібно визнати, що норма економічних відносин лежить не в них самих, а що вони підлягають загальній моральній нормі, як особлива область її застосування. Триєдине моральне начало, що визначає нашу належну позицію щодо Бога, людей і матеріальної природи, знаходить своє повне і нероздільне застосування в економічній області. …
… Людина є моральною істотою, а тому природна солідарність для неї недостатня: вона повинна не лише трудитися для всіх, брати участь у спільній справі, але ще й знати і хотіти такої участі. Хто відмовляється визнати цю істину в принципі, той відчує її фактичну силу у фінансових крахах і господарських кризах. Адже і винуватці, і жертви цих аномалій ‑ саме такі люди, які трудяться для себе. …
Виходить, для того щоб кожний, хто трудиться для себе, трудився водночас і для всіх, недостатньо природного зв’язку економічних відносин, а необхідне свідоме спрямування їх до спільного блага.
… Якщо з морального погляду будь-яка людина – землероб, письменник чи банкір – повинна трудитися з усвідомленням і бажанням загальнокорисності своєї праці, якщо вона повинна дивитись на працю як на обов’язок виконання Божої волі й служіння загальному добробуту ближніх, то цей обов’язок, саме як загальний, передбачає, що всі так само повинні ставитися до цієї людини, тобто сприймати її не як знаряддя лише, але й як предмет або мету загальної діяльності, що суспільство має обов’язок визнавати і забезпечувати право кожного самостійно користуватися – для себе і для своїх – гідним людським існуванням. Гідне існування можливе при добровільній убогості – тій, яку проповідував св. Франциск і в якій живуть наші мандрівні богомольці; але воно стає неможливим при такій роботі, коли все значення людини зводиться до ролі звичайного знаряддя для виробництва чи переміщення речових багатств. …
«Безумовне значення людини базується, як ми знаємо, на можливості безконечного вдосконалення, яка лежить у її розумі та волі, чи, за висловом Отців Церкви, ‑ можливості обоження (theosis)»
Безумовне значення людини базується, як ми знаємо, на можливості безконечного вдосконалення, яка лежить у її розумі та волі, чи, за висловом Отців Церкви, ‑ можливості обоження (theosis).
Ця можливість не переходить у нас в дійсність безпосередньо, одним повним актом, тому що тоді людина була б уже рівна Богові, що противне істині, – ця внутрішня потенція стає дедалі більше і більше дійсністю, для чого потрібні певні реальні умови. …
Моральне впорядкування економічних відносин було б разом з тим і економічним прогресом. … Ми вже знаємо дві умови, за яких суспільні відносини у сфері матеріальної праці стають моральними. Перша, загальна умова полягає у тому, щоб сфера економічної діяльності не відокремлювалася і не утверджувалася як самостійна, самоцільна. Друга умова, більш спеціальна, полягає у тому, щоб виробництво здійснювалось не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден з них не ставав лише знаряддям виробництва, щоб кожному було забезпечено матеріальні засоби для гідного існування і розвитку. Перша вимога має характер релігійний: не ставити мамони на місце Бога, не вважати матеріальне багатство самостійним добром і кінцевою метою людської діяльності, навіть у сфері господарській; друга є вимогою чоловіколюбства: жаліти струджених і обтяжених і не цінити їх нижче від бездушних речей. …
З погляду морального, праця – це взаємодія людей в матеріальній сфері, яка, у згоді з моральними вимогами, повинна забезпечувати всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення, а за своїм остаточним призначенням повинна переобразити і одухотворити матеріальну природу. …
Корінь зла тут [у сфері обміну], як і у всій економічній сфері, один і той самий: перетворення матеріального інтересу із службового у панівний, із залежного в самостійний, із засобу в ціль. З цього отруйного кореня у сфері обміну виходять три дуже шкідливі стовбури: фальсифікація, спекуляція і лихварство. …
Торгівля і, взагалі, обмін може бути знаряддям для отримання приватного прибутку лише за необхідної умови бути перше суспільним служінням, або виконанням суспільної функції для блага всіх. …
Нормальне суспільство може і повинно рішуче протидіяти зовнішніми, реальними заходами такому буйному росту безмірного користолюбства, як торговельна фальсифікація, спекуляція і лихварство. …
Єдиний вірний шлях до знищення лихварства – це, очевидно, повсюдний розвиток нормального кредиту як інституції благодійної, а не своєкорисливої.
Уривки з праці «Виправдання добра», Див.: В.С.Соловьев. Собрание сочинений. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1966. – Т.8: Оправдание добра. – С. 361-398
Матеріал із сайту Християнин і світ
фінансово.
Щиро дякуємо!
