Парафіяльні реколекції. Під час оголошень священик запрошує до навчання: для молоді, для наречених, для неодружених осіб, які самі живуть …Чудово. Слухаю і думаю, до якої групи маю записатись я? Де знайду для себе слова підтримки?
Реколекціоніст голосно наголошує: розлучення – це трагедія християнства, це велике зло вчинене чоловікові, дружині і дітям. З цим я погоджуюся. Думаю так само. На жаль, так сталося. Мене покинув чоловік, залишилась сама з дитиною. І як маю зараз про себе думати? Я вільна чи ні? Для когось – так, для когось – ні. Для себе – теж ні. Реколекційні навчання для подружжя в моєму випадку неактуальні. Отже, хто я? Хто я для цього зібрання? Непотріб? Прокажена? Під кінець навчання реколекціоніст не вгамовується: Розвідник не має права приступати до Таїнства Євхаристії, не може приймати Святе Причастя! Відчуваю як кров мені припливає до голови, серце бухкає як молоток, на очі набігають сльози. Мене паралізує, – цієї миті не можу поворухнутися. Служба триває далі.
Надходить момент Святого Причастя. Збираю рештки сил і прямую до священика. Відчуваю на собі погляди кількох знайомих. Згіршення? Можу чи не можу? Через переляк починаю сумніватися чи священик не відмовить мені в Причасті. Дав. Грім з ясного неба мене не вдарив, хоча повертаючись, відчуваю на собі неприязні погляди тих, хто мене знає. Доки дійшла до свого місця, то майже зомліла. Клякну в подяці і мене огортає цілковитий спокій. Чого я так перейнялася? Бо ж знаю, що можу. Можу прийняти Святе Причастя, бо не згрішила тяжко, не вступила в новий зв’язок…
«Спрощення проблеми до того, що кожний розвідник (розвідниця) відсторонюється від Церкви – глибоко ранить»
Спрощення проблеми до того, що кожний розвідник (розвідниця) відсторонюється від Церкви – глибоко ранить. Багато чоловіків і жінок після розлучення, почувши таку інтерпретацію, втрачає надію на духовне зростання, втрачає надію жити з Святими Таїнствами. Якщо навіть мене покинув чоловік, то я не пішла до іншого чоловіка і маю право користуватися усіма Таїнствами. Це вони повертають нас до подальшого нормального життя.
Я не приклеїла на себе етикетку з написом «розвідниця». Живу звичайним життям. Займаюся дитиною, домом, роботою, хобі. На щастя, не чую цього сакраментального речення: «Влаштуй собі нарешті життя!». Моє життя влаштоване! Є таким, яким є. Все воно в Божих руках. Чи Він колись казав: «Без чоловіка\жінки не можеш жити»? Якраз навпаки, Він намагається забрати наші турботи, говорячи: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт 6, 33). А також: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Mт 6, 34).
Немає сенсу перейматися тим, що наші знайомі сприймають наше життя, як нещастя, з яким маємо чимшвидше справитися. Часом, навіть деякі християни йдуть на компроміс з Законом Божим, намовляючи нас: «Шкода, щоб ти змарнувала життя, знайди собі когось». Чи це не спокушання, навіть з милосердя, до постійного гріха?
На жаль, в такій ситуації ми рідко зустрічаємо людей на своєму шляху, які давали б нам надію на премирення з Богом. Нестача духовної опіки для тих, в кого з різних причин розпався шлюб, але вони хочуть жити з Богом, – це велика прірва в Церкві. Багато осіб спраглі віри, надії і любові. До них належать теж розведені люди. Я не знайшла в своєму місті в церквах і в парафіяльних спільнотах жодної інформації, яка направила б мене в такі добрі руки. Адже, Господь помилував кожну людину і прийшов до тих, які знаходяться в важкій ситуації (Mт 9, 12). На Службі мало розвідників. Вони відмовляються від духовного життя. Чого? Якщо розлучення є драмою, то Ісус хоче наділити силами. Дати надію, підтримати на дусі, показати нові можливості, нову дорогу… на якій Він буде з кожним, хто хоче з Ним жити.
«Розбитих серцем Він ізціляє і перев’язує їхні рани»
Святе Письмо говорить: «Розбитих серцем Він ізціляє і перев’язує їхні рани» (Пс 147, 3) і «…а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ів 6, 37)…Відхід одного з подружжя (до іншої чи іншого) є певною мірою його духовною смертю. Після чого автоматично залишається «духовна вдова». А Ісус охороняє сиріт та вдів (Пс 146, 9). Бог завжди стає на сторону слабких і покинутих, несправедливо засуджених і зранених. Чому ж у випадку розлучення мало б бути по-іншому? Якщо Бог з нами, то хто проти нас? (Рим. 8, 31). Як християни, діти Божі, належимо Богові, який є Любов (1Ів 4, 16).
Він звільняє серце від болю, розпачу і розчарувань, дає духовні і фізичні сили. Ісус уділяє необхідної для подальшого життя милості. Від Нього виходить, незрозуміла багатьом людям, сила пробачення.
«Бо Господь був покликав тебе, як покинуту жінку й засмучену духом»
Якщо розлучення (з різних причин) стало нашою долею, то не варто втрачати надію. Потрібно жити Словом, дати Богові шанс змінити наше життя, змінити згідно зі Своєю волею. Наш Господь є більшим і сильнішим від усіх людських драм. Життя в мирі з Богом варте більшого ніж «влаштувати все наново». Бог опікується, дає більше ніж ми сподіваємося, повертає спокій душі та серцю, обдаровує нас сповненою тепла та зрозуміння усмішкою. Варто повірити Йому, особливо, якщо звичайні мрії про повну любові родину розлетілися на друзки. Бог здатен навіть з кожної трагедії видобути багато добра.
Оскільки я вже залишилася сама, то спробую послухати…Послухати не голосів гамірного світу, а Бога, який може відгукнутися до мене цими словами: «Бо Господь був покликав тебе, як покинуту жінку й засмучену духом, й як жінку юнацтва Свого, як була ти відкинена, каже твій Бог». (Іс 54:6)
фінансово.
Щиро дякуємо!
