Мистецтво, як культурна частина суспільства, перлина будь-якого народу, неначе «духовна, інтелектуальна насолода». Присутнє там, де народ, традиції, мова. Живе поки жива людина. Разом із тим, твір мистецтва – зматеріалізований, неначе «страва духовна і інтелектуальна» – творить культуру, народ, націю, країну і живе позачасово.
Як художника-графіка, мене завжди хвилювало, хвилює і хвилюватиме питання: «Для чого і кого я творю, як я доношу свою думку в матеріалі для людини?».
Завжди прагну знайти «промовистий» образ, хоча би для певної категорії людей. Чітко усвідомив для себе, все що я малюю, відображаю в матеріалі – творю не «для себе єдиного, гарного і прекрасного», а для людей, глядача. А звідси і своєрідна відповідальність. Що я хочу сказати? Кому? Для чого?…
У будь-якому випадку, не прагну «всіх задовольнити», та це і не реально, щоби все всім подобалось – ми різні, ми люди. Зрештою, сприймаю критику, зауваження і побажання. Творю те, що мені до душі, що хвилює моє серце або серце людини «спраглої» побачити цей твір, образ. Таких людей мало, але вони є.
Крім «духовної їжі» людина потребує і фізичної, бо коли вона справді знемагає у голоді чи хворобі – їй важко думати про щось «високе» (як би це грубо не звучало). Недаремно, у Господній молитві «Отче Наш» ми просимо в нашого Отця і про «хліб наш насущний». Існує і відома народна говірка: «У здоровому тілі – здоровий дух».
І зовсім інша ситуація, коли сита фізично, матеріально людина забуває та нехтує духовним, культурним життям – його зростанням. Надто клопочеться й задовольняє лише свої фізіологічні і не фізіологічні потреби. «Сучасне життя» – це виклик для нашого духовного та культурного життя. Ми все знаємо, бачимо і чуємо звідусіль. Чи потрібно нам все знати? Що ми бачимо і що ми чуємо?…
Андрій МАЙОВЕЦЬ, Християнин і світ
фінансово.
Щиро дякуємо!
