Роздуми до Слова Божого на двадцять другу неділю після П’ятидесятниці
Притча особлива в багатьох відношеннях. Тільки в цій притчі дії учасників не обмежуються рамками цього світу, але й переносяться в потойбічний, а персонажі мають власні імена. Ці персонажі не стільки символізують «духовні відповідності», скільки означають визначену групу людей в подібній ситуації – багаті, бідні та ті, які перебувають в Божій присутності. Крім того притча розвінчує традиційну єврейську мудрість, яка в багатстві бачила Боже благословення, а в нужді покарання не мудрим. Джерелом для притчі служить фольклор, й тому окремі її деталі не слід розглядати як реалістичне зображення майбутнього життя, чи як вчення про «проміжний стан» віруючого (після смерті, але до останнього суду), чи навіть як розповідь про стан старозавітних святих до розп’яття та воскресіння Ісуса.
Характеристика дійових осіб дає поживу для певних роздумів.
Авраам, предок єврейського народу, як й зрештою інші авторитетні фігури говорить в імені Бога. Лазар та його безсердечний сусід, тут виступають не як представники бідняків та багачів, але як представники людей які правильно або не правильно використовуючи матеріальні блага входять в правильні або не правильні стосунки з Богом, – врешті той самий Авраам також був багатий. Більше того – вірш 30 ясно дає зрозуміти, що брати багача будуть засуджені за нерозкаяність, а звідси випливає, що об цей камінь спіткнувся і сам багач. Кожен єврей знав старозавітні настанови відносно милостині та допомоги бідним, так що багач не мав жодного права знехтувати людину, чию нужду він спостерігав кожного дня й котру міг облегшити без особливих зусиль.
Лазар представляє групу людей, які покладаються на Бога. Саме його ім’я в перекладі з єврейської на українську означає «Бог помагає». Ісус не каже, що цей убогий якимись особливими ділами підтвердив своє благочестя (його безпомічний стан не дозволяв на якусь активність, проте він не ремствуючи покірно приймає свою участь). Головний задум притчі в цьому описі – показати суверенну волю Бога в спасінні, а Лазаря – як одного з тих кого Бог спасає.
Основні теми притчі можна сформулювати приблизно наступним чином:
– ті кому помагає Бог, після смерті відродяться в Його присутності;
– не розкаяні грішники, подібно як і багач будуть піддані (наражаються на…) вічній карі;
– через Авраама, Мойсея та пророків Бог відкриває Себе та Свою волю, так що для тих хто її ігнорує, не буде законного права жалітися на свою посмертну участь.
Крім того лейтмотив «надто пізно» пронизує всі частини притчі, об’єднуючи її таким чином в єдине ціле. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків.
Реакція багатьох не віруючих сучасників Ісуса на Його воскресіння може бути ще однією причиною через яку Ісус устами Авраама наперед стверджує: «навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (16, 31), а Лука зберігає ці слова у своєму Євангелії.
Апостол Павло порівнюючи в своїх посланнях Церкву до Тіла, в якому ми є членами з особливою та не повторною роллю, стверджує таке бачення стосунків, які на його думку визначають життя Церкви: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. 27 . Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор 12, 26 – 27). Ці слова є частиною дуже практичного Першого послання до Коринтян, в якому Павло закликає до правдивого життя у Воскреслому Христі та «поправи тілесного життя». Ключовою главою послання є всім відомий гімн про Любов (1 Кор 13). В Другому посланні до Коринтян, яке служить апологією його апостольського служіння, центральними є дві глави, в яких йдеться про збірку для потребуючих (2 Кор 8 – 9). Щоб ніхто не подумав, що християнська любов може бути якоюсь абстрактною, Павло протягом двох глав закликає до пожертв на користь потребуючих та терплячих християн в Єрусалимі: «Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли…12 . Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, – не того, чого не має. 13 . Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14 . щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15 . як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, – не мав нестачі»
Яку відповідь на Боже Слово в притчі Луки та в посланнях до Коринтян, ми знаходимо в своєму серці ?
о. Юрій Щурко, slovobozhe.blogspot.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
