Вертепного Жида «заборонять»?

«Негативне ставлення до жида-шинкаря та цигана – гендляра кіньми, на мій погляд, зовсім не свідчить про національну нетерпимість, а є лише реакцією на соціальні відносини», – зазначає в популярних у час національного відродження наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття «Звичаях українського народу» етнограф Олекса Воропай.

«Ясна річ, аж ніяк не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного «Жида», був запеклим антисемітом», – ідеться в оприлюдненому днями зверненні до спільноти Українського католицького університету ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка, керівника Духовно-пасторального відділу о. Юрія Щурка, віце-ректора з питань призначення та місії Університету Мирослава Мариновича.

Але, зазначають автори, «окремі образи, які колись здавалися невинними, сьогодні можуть травмувати людські душі й суперечити нашій земній місії. Не біймося розпрощатися з ними – біймося не помітити, що, обстоюючи застарілі образи, ми порушуємо найважливіше в християнстві – заповідь любові».

Тому керівництво навчального закладу пропонує спільноті УКУ «знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності» і замінити ним образ Жида у вертепі.

Така ініціатива хоч і скерована насамперед до спільноти УКУ, набула суспільного резонансу і, очікувано, здобула цілком протилежну оцінку. Ті, хто схвалює таку ініціативу, наголошують на негативному іміджі українців через таку недалекоглядну позицію; що радше має турбувати перетворення вертепного дійства на «посередню кавеенщину», а не відсутність у ньому Жида; що цього персонажа доведеться якось пояснювати сучасним допитливим дітям…

Ті, хто проти, акцентують на повазі до українських традицій; на тому, що образ Жида у вертепі не є образливим для євреїв; також побоюються, що одним із наступних кроків може бути «переписування» Шевченка. Багатьох звернення змусило замислитися: когось аргументи УКУ переконали, хтось їх категорично не сприйняв. Також запитують, чи не варто позбутися у вертепі образів Цигана й Циганки…

Однією з тенденцій сучасного вертепу є поступова видозміна образу Жида у вертепі. Зокрема Михайло Жеплинський, який відроджує галицький ляльковий вертеп, розповів, що вніс деякі корективи у сценарій, у якому цей персонаж був трошки негативним: «Тепер у моєму вертепі це нейтральний образ. Водночас це дуже цікавий персонаж, він веселий, трохи придуркуватий, дуже часто смішний. Його дуже гарно сприймають, і євреям подобається, вони не ображаються. Вважаю за доцільне пом’якшити цей персонаж, не загострювати негативних рис. Але замінювати його іншим, мабуть, не варто, бо це традиційний образ, він завжди був у нашому вертепі».

«Пияцтво теж було народною традицією»

Церква, зокрема УГКЦ, наразі не впроваджує спеціальних ініціатив щодо образу Жида у вертепі, зазначив керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач» отець Орест Вільчинський: «Але я думаю, що ініціативу УКУ підтримає не тільки спільнота цього університету, а й ширший загал священиків і мирян УГКЦ».

На думку священика, цьому вертепному персонажу можна з певної точки зору приписати антисемітизм, тому ініціатива УКУ є дуже цікавою і корисною для нашого народу, наших народних традицій: «Водночас народні традиції є найбільш консервативними. Звісно, можемо очікувати й несприйняття цієї ініціативи з боку ширшого загалу мирян, українців загалом. Але річ у тому, що не всі народні традиції є чимось таким, що не варто змінювати. Ми живемо у світі, який схиляється до толеранції, тому деякі стереотипи варто поборювати.

У XIX – на початку XX ст. Українська греко-католицька церква докладала зусиль, щоб побороти пияцтво в нашому народі, особливо в Галичині, де воно було в повному розумінні слова традиційним: чоловік після важкої роботи мав собі випити солідно. Богу дякувати, зусилля дали досить серйозні плоди, правда, роки комуністичного засилля спричинилися до того, що в народі знову пияцтво процвітає, але церква й далі бореться з ним. Так само думаю, що й нова традиція, яку ініціює УКУ, попри спротив, помалу впроваджуватиметься. Вертепи, де Жида замінять на іншого персонажа, який не асоціюватиметься з конкретним народом, а просто з негативностями людської природи, крок за кроком досягнуть свого результату».

На побоювання щодо надмірної політкоректності о. Орест Вільчинський зазначає: «Звісно, у толеранції можна і перестаратися, на Заході політика політичної коректності призводить просто до смішних речей, коли різдвяну ялинку забороняють називати різдвяною ялинкою, а новорічним деревцем, Різдво забороняють називати Різдвом, а просто зимовими святами. Думаю, що в цьому разі не йдеться саме про таку річ.

Окрім того, є певне лобі у світі, яке бажає створити з українців таких собі запеклих антисемітів, антиполяків, антиросіян. І думаю, що в такому контексті слід розглядати й цю ініціативу, щоб народ мав розуміти: в різних народів є представники добрі, гарні, нормальні, і так само є негативні. Думаю, ініціатива УКУ йде за тим, що не слід прив’язувати якісь негативні характеристики до конкретного народу. Ідеться радше про подолання стереотипів».

«Образ Жида не є негативним»

Львовознавець і екскурсовод Петро Радковець у вертепах, які Товариство Лева відроджувало наприкінці 80-х – на початку 90-х років, грав роль Жида. Наголошуючи, що слово «жид» – літературне і політкоректне, він додає: «Образ Жида у вертепі ніколи не свідчив, не свідчить і свідчити не може про антисемітизм.

Це фольклорний персонаж українського вертепу, він є його невід’ємною частиною і був ще в сценаріях XVI, XVII, XVIII століть, так його називали впродовж усієї історії. Не будемо ж ми витирати сторінки історії чи переписувати її, як робили в радянський час. Думаю, УКУ не має рації. Жид – персонаж дуже цікавий, і він зовсім не є негативним. Він особливий. Як правило, йому довіряють носити вертепні гроші, отже, він довірена особа. По-друге, він уособлює підприємливість – а цю рису теж не назвеш негативною. Він на межі, з усіма може домовитися: з чортом, з Іродом, з козаком, але він між усіма. Українцям варто було б перейняти уміння себе відстоювати, захищати, любити. А фольклор не вводять жодними директивами, рішеннями, він народжується в народі. Якщо народ скаже, він як зав’яже. Народ має цілковиту рацію».

«Загроза в тому, що слова вертепу сприйматимуть буквально»

Керівник фонду «Єврейське відродження Галичини» Мейлах Шейхет ставиться до ініціативи УКУ позитивно: «Освічена українська громада сприймає цього персонажа суто як святковий жарт, як імпрезу. А в розумінні звичайної людини, якою є більшість, це виросло в негативний стереотип ставлення до єврейського народу. Через вертепний образ Жида виявляється, що загалом жиди не є добрими, просто добрими є ті, з якими ми спілкуємося. Це звичайне упередження. Образ Жида у вертепі відвертає увагу від позитиву в історії українсько-єврейських стосунків, а залишає тільки зло, яке принесли жиди в українське життя.

Звісно, багато видатних українців не поділяють цієї думки. Але як є пересічні українці, так само є пересічні юдеї. І пересічні українці це сприймають так, і відповідно, так сприймають пересічні юдеї. У всякому разі, в юдейській традиції святкувань такого відкритого кепкування з українців немає. У відносинах наших народів є дві іпостасі: звичайне спілкування, проживання пліч-о-пліч (і в цьому маємо величезний пласт чудових взаємин і великої спільної високоповажної історії), і питання комерції, приватних інтересів (тут виникали конфлікти, бо юдеїв розглядали як конкурентів на ринку). А там, де виникає конкуренція, нема національності, гроші затьмарюють усі інші інтереси.

Ще один аспект: як приклад, у сучасній кнайпі «Під Золотою розою» є багато такого, що можна сприйняти як наругу над сутністю юдейського способу життя. Але це існує через нерозуміння його організаторами кнайпи. Це той жахливий приклад комерції, яку намагаються приписати жидам (коли нема цінника, треба торгуватися, називають астрономічні суми, або в меню є страви зі свинини, і поруч напис, що в принципі цього не можна, ну але якщо треба, то ми домовимося. То жах).

Серед євреїв були не тільки лихварі (а нині лихварі є й серед українців). Були видатні євреї, які підтримували українську незалежність. Є спогади галичан, які писали, що можна було прийти до жида, взяти в нього крам у борг і повернути, коли були гроші. Більшість євреїв – лауреатів Нобелівської премії – з України. Тому нам треба відштовхуватися від більш ґрунтовних позицій нашої спільної історії, яка складалася впродовж віків і сягає понад тисячу років.

Я глибоко поважаю українців і розумію, що образ Жида у вертепі є їхньою традицією, і що це не є просте питання, щоб його вирішити одномоментно. Не знаю, як його потрібно розв’язувати, щоб це не сприймали як наругу над українською традицією. То вже повинні українці вирішити, бо це українська традиція, до якої нам теж треба ставитися з повагою. Хотів би, щоб люди зрозуміли, що позиція УКУ не є антиукраїнською, це намагання якось збалансувати нинішню ситуацію, успадковану з минулих тоталітарних часів. Багато людей не знає правдивої історії і сприймає слова вертепу буквально, і тільки в тому й загроза. Коли сприймають як традицію, то вже інакше. Але традиція теж має мати підґрунтя».

«Є різниця між театром і реальним життям»

Знана лялькарка Оксана Цюпа, серед творів якої є й вертепні персонажі, зокрема Жид, так прокоментувала ініціативу УКУ: «Варто почати з того, що в Україні це слово не було образливим, воно означало народ, що говорить мовою ідиш. А вже Російська імперія насадила українцям оте «єврей», поступово перетворивши слово «жид» на образливе.

Далі, вертепне дійство або вертепна містерія, якщо вірити історикам, почала відбуватися у 1600-х роках, її влаштовували спудеї Києво-Могилянської академії. У класичній версії є 16 дійових осіб, включно з Жидами, Козаком та Українцем (Українець – чоловік із Західної України). Як на мене, то теоретично такі питання про вилучення мали б порушувати правонаступники Могилянки.

На мою думку, панове з УКУ не відрізняють театру і реального життя. Було б дивно, якби я після перегляду спектаклю «Отелло» почала висувати претензії, наприклад, до маврів, у расовій упередженості, або закликала замінити головного героя на іншу національність, бо когось це ображає.

Ми, дякувати Богу, нарешті потроху відроджуємо та намагаємося зберегти українську традицію народних обрядів та свят. Можливо, пани з УКУ так довго відроджували Вертепи в Україні, що потребують нових героїв. На мою думку, їм ніхто не боронить у власному Вертепі грати навіть ролі Католиків та Ксьондзів».

Віце-ректор УКУ Мирослав Маринович: «Зникнення Жида навіть не помітили»

– Як має вплинути звернення до спільноти УКУ на українське суспільство?

– Років два чи три тому ректорат Українського католицького університету зробив свій вертеп, у якому ректор бігав чортиком і веселив публіку, були інші цікаві образи. Але не було образу Жида. І ніхто цього й не помітив! Ми бавилися, усі нам дякували, жартували, був образ добра, образ зла, була дихотомія, було бароко. І ніхто нам не сказав: чому ви порушили традицію? Тобто можливий вертеп без цього персонажа. І не тільки ми це робимо, я бачив й інші такі вертепи. А коли ставиш питання про те, що варто від нього відмовитися, виникає такий природний протест: та це ж наша традиція! Ми зверталися передусім до спільноти УКУ. Не вважали за потрібне від самого початку звертатися до всієї нації. Але водночас ми, без сумніву, звертаємося до всіх українців, до львів’ян зокрема. Подумаймо! Розумію, що будуть ті, хто не погоджуватиметься. Якщо має майбутнє те, що ми пропонуємо, то воно прийде не відразу, не після одного звернення. Але я переконаний, що воно прийде.

– Висловлюють побоювання щодо «переписування» Шевченка…

– Це так само зрозуміла для мене реакція. Коли людина не хоче прийняти тих аргументів, які ми їй пропонуємо, не хоче в них вдуматися, вона тоді починає вимислювати причини, як можна аргументувати, що це не треба чи не можна робити. Звісно, ми не пропонували змінювати творів Шевченка. Так само як ті місця в Біблії, з яких походить власне християнський антисемітизм, чи юдейські книжки, зокрема Талмуд, у яких мовиться негативні речі про гоїв, про християн. Ці святі книги чіпати не можна.

Натомість змінювати треба те, що є неадекватним для нашого часу. Жид у вертепі є неадекватним. Колишні покоління українців вбачали у них зло, вони тримали ключі від церкви, тримали шинок, у якому селяни спивалися. А сьогодні євреї тримають ключі від церкви? Євреї тримають шинок, у який ми ходимо пити? Мабуть, варто переосмислити… Та реакція, про яку ви говорите, іде від сприйняття, що УКУ виступило з ініціативою політкоректності. Що це недобре – ображати євреїв, у всьому світі так роблять, і от УКУ пішло тими самими шляхами. Знову ж таки, не бачать тих аргументів, які ми пропонуємо.

А ми кажемо: «Ви вірите в Ісуса Христа і Матір Божу?» Як можна молитися до Матері Божої, дякувати їй за народження Сина й водночас виставляти її націю в такому образі? Адже й апостоли були євреями. Для мене це значно важливіше, ніж якась політкоректність. Ми можемо не помітити, що зло сидить у нас, а не в іншому. Бо це є каналізування зла на іншого: якби не вони, ми жили б щасливо. А вони нам приносять зло. Це абсолютно хибна позиція. Що нам потрібно, то це сміх над самими собою: якими ми є лукавими, підступними, продажними. Сміймося над собою, і тоді це буде оздоровчо.

– У зверненні також зазначено, що не всі в УКУ погоджуються з такою заміною. Чи вплинули аргументи звернення на когось?

– Ми не моніторили ситуації. В одному телесюжеті хтось із нашої спільноти виступав «за», казав, що досі не зауважив тих аргументів, які були у зверненні, що це цікаво, примушує замислитися. А якийсь студент сказав, що вважає «Жида» персонажем без особливих образ, легким, смішним, що не асоціюється з єврейським народом. Це теж його право говорити, і ми не виносили це звернення як адміністративне розпорядження. Такі речі адміністративними розпорядженнями не змінюють. Але побачимо під час Різдва, чи сформують студенти власний вертеп чи ні. Я готовий до того, що частина не прийме, і можливо, не прийме ніколи.

Наталя Дудко, Ратуша