Фото: архів Загребського університету
УГКЦ після виходу з підпілля наштовхнулася на нові виклики, серед яких релігійні групи та секти, що намагаються відколоти частину вір¬них. Як наслідок — то в одному, то в іншому місті чи селі виникають релігійні колотнечі, вій¬ни за храми. Людині, яка не є добре знайома з релігійною практикою, нелегко розібратись у суті цих конфліктів, адже з обох боків виступають особи, які називають себе греко-католиками. Богослужіння, на перший погляд, мало чим відрізняються, дрібниці ж не завжди впадають в око. Спочатку такою проблемою був рух лефевристів, іншими словами католиків-фундамендалістів, однак ця група не здобула знач¬ної прихильності серед вірних. Нині бурхливу діяльність демонструє незареєстрована українська правовірна греко-католицька церква, яку ще називають «сектою Догнала», або «догналівцями». Про це розмова з отцем Орестом Вільчинським. Річ у тім, що, крім душпастирської роботи, він є науковцем, його зацікавлення пов’язані з культурною антропологією — вивчає стосунки між людиною та Богом, отож ця проблема увійшла в коло його наукових зацікавлень.
— Отче Оресте, перш за все, хотілось би дізнатися про походження цієї релігійної групи та її основні постулати, що їх вони пропові¬дують своїм вірним.
— Ілля Антонін Дог¬нал і низка його найближчих соратників є громадянами Чехії. Раніше вони були римсько-католицькими священиками, однак 2002 року вступили в новіціат отців-василіян у Словаччині. За ними пішла група чехів і словаків, які проходили в новіціат у Варшаві. На жаль, практично відразу з цією групою розпочалися проблеми. 2003-го в Чехії відбулася зміна греко-католицького єпископа, тож Антонін Догнал заявив про бажання обійняти цю посаду. Однак такі речі в Церкві є неприйнятними — така людина в принципі не має шансів бути призначеною на посаду. Попри це, А. Догнал із до¬помогою українських заробітчан заблокував греко-католицький храм у Празі, тож свячення Владислава Лучка довелося проводити в римсько-католицькому костелі. Тоді ж вирішили: щоби краще вивчити цю групу, поселити їх у Підгорецький монастир. Обитель у Підгірцях обрали не випадково: там не було великого паломництва, мали змогу розмістити чехів і словаків. Та, попри це, вони розгорнули там активну діяльність, проводили катехизацію, наслідком якого стала поява фанатизованих прихильників. Їх спробували розселити по різних монастирях, однак вони цього наказу не виконали, натомість 2008 року проголосили себе єпископами Греко-Католицької Церкви. Щоправда, довести свій сан так і не змогли. І Католицькі, і Православні Церкви вважають їх самосвятами.
Проблема ще й у тому, що це перша релігійна група в Галичині, яка має відверто гуруїстичний характер. Слово Антоніна Догнала вважають непомильним, таким, що несе божественне одкровення. Друге, що особливо небезпечне в їхній діяльності, — спосіб молитви, так звана бойова молитва: людина стоїть із піднятими руками та задертою головою і 15 хвилин повторює молитовну формулу. Такий спосіб молитви призводить до специфічного стану свідомості, подіб¬ного до гіпнотичного трансу, відповідно особі можна будь-що наказати. Третє, що мене хвилює, це проросійська орієнтація. Зокрема, вони вимагають відкликати папських нунціїв з України, Білорусі, Росії та Казахстану — саме тих країн, на основі яких Владімір Путін хотів би створити Євразійський союз. Водночас вони мають виразно антиєвропейську орієнтацію, виступаючи проти гендерної рівності та ювенальної юстиції, довільно трактуючи ці поняття.
— Однак особливо дивує, що ця група походить із Чехії, адже в цій країні найвищий відсоток атеїстів у Європі.
— Свого часу чеський дисидент Петр Цибулка опублікував список осіб, які співпрацювали з таємними службами. Серед них є Антонін Догнал — ім’я, прізвище, дата народження збігаються. Є також приватні листи А. Догнала, в яких він домагався переведення на службу в Україну. Мене особ¬ливо насторожує, що, коли проаналізувати їхнє вчення, то воно дуже добре враховує ментальність галичан. Зокрема, вони пропонують вирішення основ¬них проблем, з якими зіштовхується людина: негаразди зі здоров’ям, безгрошів’я, алкоголізм близьких. У них гіпернаголошений культ Богородиці, і це так само вписується в галицький менталітет. Саме це змушує припускати, що все це — чийсь розроблений проект.
— Звідки така обіз¬наність із галицьким менталітетом?
— Антонін Догнал був агентом чехословацьких спецслужб, а колишніх агентів, як відомо, не буває, отже, можна припустити, що якась країна його використовує, перед тим добре вивчивши галицький менталітет. Роблять це в інтересах іншої держави, наприклад, аби спричинити розкол в УГКЦ, здійнявши релігійну колотнечу. Агресивна секта, яка всіх проголошує єретиками, дуже добре для цього підходить.
— Наскільки чисельною є ця група?
— За нашим моніторингом, можемо говорити про дві-три тисячі прихильників, які розсіяні по Галичині з центрами у Дрогобичі, Тисмениці, до певної міри Івано-Франківську, трохи є у Львові, Бродах, Золочеві.
— Але ж вони залучили до своєї діяльності й монахинь, які мали би бути релігійно грамотними людьми.
— Із погляду канонічного права, йдеться лише про монастир у Брюховичах, де живуть 29 черниць. Решта себе називає монахинями, хоча такими не є — загалом це 60 осіб. Річ у тім, що їхні свячення не визнає Церква. Щодо Брюховичів, то конфлікти там тривають іще від початку 1990-х років. Саме в цей монастир почали прибувати дів¬чата з Чехії та Словаччини, яких підготувала ця група. Монастир у Брюховичах закритого типу, тож навіть відправляти службу там можна лише з дозволу місцевого єпископа. Однак Антонін Догнал ігнорував цю заборону.
— УПГКЦ проводить активну видавничу діяльність, вона доволі широко представлена в інтернеті. Звідки в них кошти на це? Невже тільки з пожертв?
— Можемо тільки висловлювати здогади. 2008 року батько одного з лідерів угруповання Самуїла Оберсгаузера був фігурантом гучного скандалу. Колишній міністр лісового та водного господарства Словаччини посприяв своєму братові в отриманні лісових ділянок на загальну суму 75 млн. словацьких крон. Отож чоловік не чекав на оголошення вироку та втік в Україну, де переховувався в Підгірцях у свого сина. Ця група володіє доволі дорогою нерухомістю. Декілька років тому отці-редемптористи «прицінювалися» до одного з особняків, аби відкрити там каплицю. Однак названа господарем сума виявилася непідйомною для УГКЦ. Незабаром цей особняк придбали «догналівці», у яких знайшлися кошти. Зауважу, що вони мають прихильників і серед української еліти.
— Прихильники УПГКЦ стверджують, що їм відмовляють у реєстрації, начебто перешкодою до цього є позиція УГКЦ.
— Річ у тім, що назва Українська Греко-Католицька Церква є запатентованою, а отже, згідно з українським законодавством, ми маємо право заперечувати реєстрацію організації з такою чи подібною назвою. Зауважу, ні назва УПЦ, ані УПЦ КП не є запатентованими, тож посилатися на цей приклад не варто. Ми вважаємо, що використання назви УПГКЦ вводить людей в оману.
Олександр Сирцов, Львівська газета
фінансово.
Щиро дякуємо!
